Рішення № 21206797, 24.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2012 р.Справа № 6/17-4902-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Консорис”

до Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія”

про стягнення 22850 грн. 52 коп.

Суддя Демешин О. А.

Представники:

від позивача: не з`явився (надав заяву про розгляд справи без участі його представника)

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Консорис” (далі позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства „Міська страхова компанія” (далі - відповідач) про стягнення 22850 грн. 52 коп., з яких: 21041 грн. заборгованість по сплаті страхового відшкодування; 1304 грн. 54 коп. розмір пені; 252 грн. 42 коп. інфляційні витрати; 252 грн. 49 коп. 3% річних

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2011 року вказану позовну заяву направлено за підсудністю до господарського суду Одеської області.

05.12.2011 року позов прийняв до свого провадження суддя Демешин О. А.

Відповідач позов визнав частково, на суму 17534 грн. 17 коп., про що зазначив у відзиві на позов від 24.01.2012 року.

Крім того з відзиву суд встановив правильне найменування відповідача, у зв`язку з чим найменування відповідача у справі замінено із Закритого акціонерного товариство „Міська страхова компанія” (код 30244124) на Приватне акціонерне товариство „Міська страхова компанія” (код 30244124).

В С Т А Н О В И В :

23.04.2010р. між Пастух Віктором Миколайовичем (Страхувальник) та відповідачем - Київською головною регіональною філією Закритого акціонерного товариства „Міська страхова компанія” було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (поліс № ВЕ 3040300).

21.02.2011р. о 17 годині 40 хвилин в АДРЕСА_1 в результаті використання Страхувальником свого автомобіля відбулась дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої відбулось пошкодження майна гр. ОСОБА_2.ёа саме гаражних воріт.

За фактом вчинення Страхувальником адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП 21.03.2011р. Печерським районним судом м. Києва (суддя Крижанівська Г.В.) у справі № 3-1554/11 було ухвалено постанову, якою ОСОБА_3. було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого с. 124 КУпАП.

Відповідачем було проведено дослідження, відповідно до результатів якого вартість відновлювального ремонту гаражних воріт (майна потерпілого) становить 21041 гривню з ПДВ.

24 лютого 2011р. ОСОБА_2. подав Відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування (що зареєстрована Відповідачем за вх. № 353/2011).

В період до 13 квітня 2011р. ОСОБА_2. надав відповідачу документи, необхідні для страхового відшкодування, а саме: заяву про страхове відшкодування, довідка про дорожньо-транспортну пригоду, копію паспорта власника КТЗ, копію довідки про присвоєння індивідуального податкового номера власника КТЗ, копію рішення Печерського районного суду м. Києва про визнання ОСОБА_3. винним у порушенні ст.124 КУпАП

21.04.2011р. відповідачу був наданий останній документ - визначену суб'єктами господарювання (Звіт про незалежну експертну оцінку майнової шкоди) пропозиції по ремонту пошкоджених гаражних воріт Потерпілого на суму 21041 (двадцять одна тисяча сорок одна) гривень з ПДВ.

Однак, незважаючи на ЦК відповідача не повідомив ОСОБА_2. про прийняте рішення та не здійснив виплату належного страхового відшкодування.

Відповідно до преамбули Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004 № 1961-IV, вказаний нормативно-правовий акт здійснює регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно із статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно із статтею 33 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно із статтею 28 Закону № 1961-IV шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого - це шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.

Статтею 36 Закону № 1961 -IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Відповідно до статті 35 Закону № 1961-IV строк виплати ОСОБА_2. страхового відшкодування настав 21.05.2011р. (30 днів з моменту отримання останнього документу). Однак, такої виплати відповідачем не було здійснено.

26.08.2011р. між ОСОБА_2. та позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю „Консорис” було укладено договір про відступлення права вимоги. Відповідно до якого ОСОБА_2. (потерпілий) передає, а Позивач приймає на себе право вимоги, що належить ОСОБА_2., до Страховика, щодо виплати страхового відшкодування.

Позивач вказує, що ЗАТ „Міська страхова компанія” була повідомлена про заміну кредитора у зобов'язанні шляхом надсилання відповідного повідомлення цінним листом.

Отже, враховуючи той факт, що кінцевий термін оплати страхового відшкодування припав на 21 травня 2011р. період заборгованості на день подання позовної заяви (14 жовтня 2011р.) складає 146 календарних днів.

Відповідно до пункту 36.5. Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, позивачем розраховано розмір пені, інфляційних витрат та 3% річних.

Отже, за розрахунками позивача сума позову, яка підлягає до стягнення, становить: 22850 грн.52 коп., з яких: 21041 грн. боргу по сплаті страхового відшкодування; 1304грн.54коп. пені; 252 грн. 42коп. інфляційних та 252 грн. 49 коп. сплати 3% річних.

Відповідач позов визнає частково на суму фактично завданих збитків - 17534 грн.17коп., без ПДВ.

Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на безпідставність нарахування позивачем ПДВ, оскільки чинним законодавством це не передбачено. Крім того, як стверджує відповідача, угодою про відступлення права вимоги, укладеною між ОСОБА_2. та позивачем, право вимоги штрафних санкцій не передавалося.

Також, на думку відповідача, прострочення по грошовому зобов`язанню не мало місця, оскільки позивачем не було надано доказів переведення на нього права вимоги страхового відшкодування.

Заслухавши пояснення сторін під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Згідно статті 9 Закону України „Про страхування” страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Зазначена стаття Закону не передбачає відшкодування страховиком податку на додану вартість.

Також, листом Державної податкової адміністрації України від 21.08.2009 р. N 10143/5/16-1516 передбачено, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до Листа Верховного Суду України від 19.07.2011 року „Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування” сума податку на додану вартість, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

Суд враховує, що позивачем не надані документи, які вказують на фактичне здійснення ремонту пошкодженого об'єкта оцінки. Відповідно й відсутні документи, що підтверджують будь-які витрати з урахуванням податку на додану вартість.

Отже, на думку суду, страхове відшкодування повинно проводитись без врахування суми податку на додану вартість, тобто в розмірі 17534,17 грн.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги від 26.08.2011 р., який надав позивач, Новий кредитор одержав право вимагати виплати лише страхового відшкодування. Передача права вимоги щодо виплати пені цим договором не передбачено.

Таким чином, позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 1304грн.54коп. .

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.201р. позивач направив відповідачу листа з вимогою про сплату страхового відшкодування в розмірі 17534,17грн. на одному аркуші.

Копії Договору про відступлення права вимоги від 26.08.2011р. відповідач не одержав.

Частиною 2 статті 517 ЦК України встановлено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У зв`язку з ненаданням таких доказів, а саме вищевказаного договору про відступлення права вимоги, у відповідача не виникло грошових зобов`язань.

Тому, нарахування 252 грн. 42коп. інфляційних інфляційних та 252 грн. 49 коп. сплати 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України, позивачем, також, здійснено безпідставно.

З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та вимогами чинного Законодавства України в частині стягнення 17 534 грн. 17 коп.

На підставі викладеного позов підлягає задоволенню частково з покладенням на відповідача витрат по сплаті витрат на державне мито та ІТЗ судового процесу пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Міська страхова компанія” (65125, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 2Б/1, код - 30244124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Консорсис” (03680, м. Київ, вул. Предславинська, 28, оф. 15, код 32377510): 17 534 гривень 17 коп. боргу; 175 гривень 33 коп. держмита та 181 гривню 08 коп. витрат зі ІТЗ судового процесу.

3. В решті позову відмовити

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Демешин О.А.