Рішення № 21204251, 26.01.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.12 Справа № 8/5014/132/2012

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Інформатика", м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лугвест", м. Луганськ, -

про стягнення 13413 грн. 66 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 представник, - довіреність №250112 від 25.01.12 року;

від відповідача ОСОБА_2 представник, - довіреність №200112 від 20.01.12 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 12428,00 грн., інфляційних нарахувань у сумі 634,27 грн. та 3% річних у сумі 351,39 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №202/09, укладеного між сторонами 02.02.09 року.

До початку судового засідання сторони подали клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами. яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач подав заяву про зменшення суми інфляційних нарахувань з 634,27грн. до 423,00 грн. з посиланням на те, що при її визначенні була допущена помилка; інші позовні вимоги він залишив без змін (заява від 26.01.12 року за вих. №2601/2012-1).

Враховуючи те, що дана заява не суперечить приписам ч.4 ст. 22 ГПК України, судом її прийнято та враховано при вирішенні спору по суті.

Відповідач позов визнав частково, зазначивши, що він згоден з заявленими до стягнення сумами основного боргу та 3% річних, але сума інфляційних втрат позивачем визначена невірно та підлягає зменшенню на 211,27 грн., тобто повинна становити 423,00 грн. (лист за вих. №25 від 25.01.12 року), - тобто, з урахуванням уточнення позивачем своїх вимог, відповідач позов визнав повністю.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

02.02.09 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) у простій письмовій формі укладено договір поставки №202/09, відповідно до якого постачальник зобовязується поставляти та передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується приймати його та оплачувати його вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором (п.1.1); покупець зобовязується придбати товар швейну машину SIRUBA-737F-504M2-04 у кількості 2-х штук (п.1.2) за ціною 6214,00 грн. у кількості 2-х штук (п.1.2.1).

Право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка підтверджує момент передачі (поставки) товару (п.1.3).

Найменування товару, одиниця виміру та загальна кількість його визначаються в накладних, які є невідємною частиною договору (п.2.1).

Постачальник обовязково відображає у накладній вартість та кількість поставленого товару (п.4.2); загальна сума договору становить 12428,00 грн. (п.4.3).

Покупець зобовязаний сплатити вартість товару безготівково не пізніше другого календарного року з моменту поставки (п.4.4).

За прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних на несплачену суму (п.6.2) (а.с.15).

На підтвердження виконання власних зобовязань за договором позивач надав до справи документальні докази поставки на користь відповідача товару на загальну суму 12428,00 грн., а саме:

накладну №202/09-1 від 02.02.09 року на відпуск 2-х швейних машин SIRUBA-737F-504M2-04 за ціною 5178,33 грн. (без ПДВ) за 1 шт. на суму 10356,67 грн., а разом з ПДВ 12428,00 грн.(а.с.20);

рахунок №202/09-1 від 02.02.09 року на той же товар та на таку ж суму (а.с.19);

довіреність ЯЗЦ №376164 від 02.02.09 року на імя ОСОБА_2 (а.с.21).

На підтвердження стану розрахунків за договором сторони склали акт звірення взаємних розрахунків на 01.01.12 року, відповідно до якого покупець має борг за отриманий товар у сумі 12428,00 грн. (а.с.18).

З огляду на те, що відповідач не вжив заходів до сплати зазначеної суми боргу, позивач 03.01.12 року за вих. №301/12 спрямував на його адресу претензію та висунув вимогу сплатити його у 10-денний строк (а.с.17), яку відповідач отримав того ж дня (а.с.17), але заходів до сплати боргу не вжив.

Керуючись умовами п. 6.2 договору, постачальник на суму основного боргу нарахував (з урахуванням уточнення позовних вимог):

інфляційні втрати за період з 03.02.11 року по 31.12.11 року у сумі 423,00 грн.;

3% річних за період з 03.02.11 року по 13.01.12 року у сумі 351,39 грн., а разом 13022,39 грн., які просить стягнути з відповідача.

Останній позов визнав у повному обсязі.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обовязковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон ст.525 ЦКУ не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.662 ЦК України, - тобто передав покупцеві обумовлену договором кількість товару, - з огляду на що відповідач, отримавши останній, повинен був у визначений договором строк сплатити його вартість.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обовязок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив дій щодо сплати вартості отриманого товару, позивач правомірно звернувся до суду з вимогою про її стягнення.

Отже, відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Частинами 1 та 2 ст. 623 Цивільного кодексу встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту порушеного права позивачем обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Керуючись ст.ст.44 та 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

Судом взято до уваги, що зменшення позивачем позовних вимог не потягнуло за собою необхідність застосування приписів ст. 7 Закону України від 08.07.11 року №3674-УІ "Про судовий збір".

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,662-664, 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,49,66-67,75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лугвест", ідентифікаційний код 33269597, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, кв. Комарова, 1, кв. 19, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес-Інформатика", ідентифікаційний код 20180286, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул.Оборонна,9-а, к. 201-5, - основний борг у сумі 12428 (дванадцять тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 423 (чотириста двадцять три) грн. 00 коп., 3% річних у сумі 351 (триста пятдесят одна) грн. 39 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1609 (одна тисяча шістсот девять) грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 26.01.12 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 січня 2012 року.

Суддя А.П.Середа