Рішення № 21204203, 23.01.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.12 Справа № 8/196/2011

За позовом Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м. Луганськ,

до Луганської міської багатопрофільної дитячої лікарні № 3, м. Луганськ,

про стягнення 71031 грн. 11 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 провідний юрисконсульт юридичного відділу, - довіреність №3-д від 11.01.12 року;

від відповідача ОСОБА_2 адвокат, - довіреність № б/н від 12.12.11 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: 23.11.11 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Луганської міської багатопрофільної дитячої лікарні №3 (далі дитяча лікарня №3) (вих. №15/42-7/2716 від 03.10.11 року), у якому заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію, спожиту у лютому та серпні 2011 року, у загальній сумі 93489,11 грн. (59299,54 грн. + 34189,57 грн.), інфляційних нарахувань за лютий 2011 року (з суми боргу 59299,54 грн.) у сумі 1304,59 грн., 3% річних за період з 14.02.11 року по 30.09.11 року у сумі 1703,11 грн. та пені за період з 14.02.11 року по 30.09.11 року у сумі 8723,87 грн.

Разом з позовною заявою позивач подав заяву про зменшення позовних вимог (вих. №15/42-7/2999 від 31.10.11 року), відповідно до якої відмовився від стягнення частки основного боргу у розмірі 34189,57 грн. та просить стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію, спожиту у лютому 2011 року, у сумі 59299,54 грн., інфляційні нарахування за період з березня по серпень 2011 року у сумі 1304,59 грн., 3% річних за період з 14.02.11 року по 30.09.11 року у сумі 1703,11 грн. та пеню за період з 14.02.11 року по 30.09.11 року у сумі 8723,87 грн., - мотивуючи зміну розміру позовних вимог тим, що 28.09.11 року (тобто до звернення позивача до суду з цим позовом) відповідач добровільно сплатив суму боргу за серпень 2011 року у розмірі 34189,57 грн. (розрахунок суми позову надано до справи).

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. 22 ГПК України, суд прийняв цю заяву та визначився, що предметом спору по даній справі на момент порушення провадження є вимоги, зазначені у заяві про зменшення позовних вимог (вих. №15/42-7/2999 від 31.10.11 року).

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 12.12.11 року до 26.12.11 року; з 26.12.11 року до 12.01.12 року, а у судовому засіданні, яке відбулося 12.01.12 року, було оголошено перерву до 23.01.12 року - з метою надання сторонам можливості надати додаткові докази та заперечення, а також здійснити взаємозвірку.

До початку судового засідання 23.01.12 року сторонами заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, пославшись на те, що:

1)з моменту введення в експлуатацію будівель Луганської міської багатопрофільної дитячої лікарні №3 (1983 рік) і до дня укладення з позивачем договору на постачання теплової енергії №365 від 15.10.09 року їх інвентаризація не здійснювалася, а тому за наявними у нього даними він у договорі вказав, що опалювана площа становить 14000 м2.

У листопаді 2010 року на його замовлення Луганським міським комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" (далі БТІ) здійснена інвентаризація будівель, за результатами якої було встановлено, що загальна площа опалюваних приміщень дитячої лікарні №3 становить 13667,30 м2, а не 14000м2, тобто на 332,7 м2 менше (згідно Акту ревізії КРУ №04-21/006 від 14.03.2011 року її визначено у розмірі 332,9 м2) (том 1, а.с.70-140).

2)24.02.11 року за вих. №01-14/109 дитяча лікарня №3 на адресу позивача - Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго" (далі ЛМКП "Теплокомуненерго") спрямувала листа, яким повідомила, що фактична площа опалюваних приміщень становить 13667,30 м2 (документальні докази з цього приводу до листа не додані), та запропонувала здійснити перерахунок усіх фінансових коштів, які були сплачені нею за період з 15.10.09 року по 01.02.11 року, шляхом зарахування суми переплати у розмірі 59299,54 грн. в рахунок внесення відповідачем плати за теплову енергію, спожиту ним у майбутні періоди (том 1, а.с.127), але позивач відхилив цю пропозицію (вих. №15/42-7/503 від 28.02.11 року), пославшись на її повну безпідставність (том 2, а.с.54).

10.03.11 року за вих. №01-14/123 відповідач повторно спрямував позивачеві листа (з доданням копії технічного паспорту дитячої лікарні №3) з пропозицією зарахувати вказану суму коштів в якості частки платежу за тепло, спожите ним у лютому 2011 року (том 1, а.с.142), але відповідач відхилив її (вих. №15/42-7/762 від 25.03.11 року), пославшись на відсутність підстав для перерахунку плати за спожиту теплову енергію (том 2, а.с.34). Посилаючись на ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відповідач вважає, що цей лист є підставою для внесення змін до даних бухгалтерського обліку ЛМКП "Теплокомуненерго" в частині взаєморозрахунків з дитячою лікарнею №3 при нарахуванні плати за спожите нею тепло, а також до вищезгаданого договору №365 від 15.10.09 року;

3)як вважає відповідач, факт безпідставної сплати ним у період з жовтня 2009 року по січень 2011 року на користь позивача коштів у сумі 59299,54 грн. за спожиту теплову енергію підтверджено Актом ревізії фінансово-господарської діяльності Луганської міської багатопрофільної дитячої лікарні №3 за період з 01.03.2008 року по 01.02.2011 року, здійсненої Контрольно-ревізійним управлінням у Луганській області (далі КРУ) у період з 07.02.11 року по 14.03.11 року (акт №04-21/006 від 14.03.2011 року) (том 1, а.с.143-150; том 2, а.с.1-28;30), а також вимогою КРУ на адресу відповідача (вих. №12-04-14-14/3524 від 15.04.11 року) - про вжиття заходів претензійно-позовного характеру з метою відшкодування зазначеної суми коштів (том 2, а.с.38-40);

4)з урахуванням вищесказаного він, посилаючись на ст.1212 Цивільного кодексу України, вважає спірну суму коштами, безпідставно набутими або збереженими позивачем за його (відповідача) рахунок, а тому відповідно до приписів ст.ст.202-203 Господарського кодексу України запропонував здійснити її залік в рахунок платежу за теплову енергію, спожиту ним у лютому 2011 року (вих. №01-14/155 від 01.04.11 року) (том 2, а.с.35-36), але позивач не погодився з цією пропозицією, вважаючи її необґрунтованою (вих. №610 від 06.04.11 року (том 2, а.с.37) (відзив на позов від 12.12.11 року за вих. №01-14/535 (том 1, а.с.48-50); пояснення від 26.12.11 року за вих. №б/н (том 2, а.с. 67-68); та ін.).

Крім того, відповідач, заперечуючи проти позову, у поясненні від 05.01.12 року за вих. №б/н, а також у судовому засіданні стверджує, що позивач припустився порушення умов пункту 12.1 договору №365 від 15.10.09 року, у якому сказано, що для постійного звязку з постачальником та врегулювання усіх питань, повязаних з виконанням умов цього договору, споживач призначає відповідального за теплове господарство в особі інженера по будівлях та спорудах Гельфонда В., - тобто, на думку відповідача, рахунок на оплату вартості спожитого тепла позивач був зобовязаний вручити тільки та виключно Гельфонду В., а не будь-якій іншій особі.

Як вбачається з реєстру видачі рахунків споживачам за лютий 2011 року, наданого до справи позивачем, 09.03.11 року рахунок за названий місяць отримав не Гельфонд В., а Кринична П.І. (том 1, а.с.23), з огляду на що відповідач твердить, що йому не відомо, чи працює вказана особа в дитячій лікарні №3, а тому ця обставина, на його думку, свідчить про те, що рахунок на сплату вартості тепла, спожитого відповідачем у лютому 2011 року, йому не вручено, - з огляду на що у позивача не виникло право вимагати сплати боргу, що є предметом спору по справі.

Відповідач також вважає, що суду при вирішенні цього спору слід керуватися чинним законодавством, а також пунктом 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08 року №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", у якому сказано, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

12.01.12 року відповідач подав клопотання (вих. №б/н від 12.01.12 року), у якому просить, у разі задоволення позовних вимог, врахувати, що відповідач є комунальною установою, яка фінансується виключно за рахунок коштів місцевого бюджету, не має будь-яких самостійних доходів та займається виключно наданням медичної допомоги дитячому населенню м. Луганська; на 2012 рік міською радою затверджено кошторис витрат, який лише на 49% покриває обсяг необхідних витрат, - з огляду на що він просить застосувати приписи ст.233 Господарського кодексу України та зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції на 95%.

Позивач не погодився з доводами відповідача проти позову, оскільки вважає, що:

1)при укладенні договору №365 від 15.10.09 року на постачання теплової енергії дані про опалювану площу надав сам споживач, - позивач як сторона за договором не наділений правом здійснення перевірки опалюваних площ споживачів шляхом їх обміру;

2)на думку позивача, відповідач порушив умови п.4.2.4 укладеного договору, згідно якому він зобовязаний не пізніше 25-го числа кожного місяця повідомляти теплопостачальну організацію про усі зміни на обєктах теплоспоживання, у т.ч. і їх площу;

3)лист відповідача від 10.03.11 року за вих. №01-14/123 (отриманий позивачем 10.03.11 року), у якому він повідомляє про односторонній залік зайво, на його думку, сплаченої суми коштів у рахунок сплати за теплову енергію, спожиту у лютому 2011 року, - позивач вважає незаконними діями, оскільки він плату за спожиту теплову енергію за лютий 2011 року нарахував відповідно до умов укладеного між сторонами договору; він вважає, що його вимоги та вимоги відповідача не є однорідними, оскільки у позивача взагалі відсутні грошові зобовязання перед ним;

4)документальні докази на підтвердження фактичної площі опалюваних приміщень відповідач на вимогу ЛМКП "Теплокомуненерго" надав лише 24.03.11 року; на їх підставі того ж дня сторони уклали додаткову угоду до вищезазначеного договору, яка є чинною з 01.03.11 року, при цьому нарахування плати за спожиту теплову енергію з вказаної дати позивачем визначено з урахуванням внесених до договору змін;

5)він у період з 15.10.09 року по 31.01.11 року отримав з відповідача плату за спожиту теплову енергію (у т.ч. грошові кошти у сумі основного боргу, що є предметом спору по даній справі) у відповідності з умовами чинного договору, а тому підстав для застосування ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України не вбачає (том 2, а.с.51-52);

6)відповідач, на думку позивача, навмисно ухиляється від здійснення взаємозвірки стану розрахунків з позивачем з метою затягування вирішення цього спору.

Позивач заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення суми заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки, на його думку, борг виник виключно з вини відповідача; крім того, останній не довів наявність винятковості обставин, які б надавали йому право звертатися до суду з таким клопотанням.

І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

15.10.09 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) у простій письмовій формі укладено договір №365 на постачання теплової енергії, відповідно до якого постачальник взяв на себе зобовязання надавати споживачеві теплову енергію належної якості та у необхідних розрахункових договірних обсягах до межі балансової належності, а споживач зобовязується оплачувати отриману теплову енергію у повному обсязі за встановленими тарифами та у строки, визначені цим договором (п.1.1).

Максимальне теплове навантаження 1256389 гкал/год, у т.ч опалення 1166389 гкал/год, гаряче водопостачання - 0,090000 гкал/год (п.2.2).

Теплова енергія подається споживачу належної якості, у обсягах згідно Додатку №1 за умови технічно справних систем теплоспоживання (п.3.7)

У Додатку №1 визначено обєкти теплопостачання та їх загальна площа 14000 м2 (том 1, а.с.13).

Перелік прав споживача визначено у підпунктах 4.1.1-4.1.4 пункту 4.1 розділу 4 "Права та обовязки споживача", при цьому у підпункті 4.1.4 п.4.1 цього розділу зазначено, що споживач має право на зменшення плати за послуги теплопостачання у випадку їх ненадання або надання не у повному обсязі за умови своєчасного оформлення та підписання двосторонніх актів за участю уповноважених представників сторін цього договору.

Відповідач не надав до справи документальних доказів вжиття ним заходів, спрямованих на виконання приписів вищецитованого підпункту договору.

Пунктом 4.2 розділу 4 договору визначено перелік обовязків споживача, згідно яким він, між іншим, зобовязаний:

призначити особу, відповідальну за справність та експлуатацію власних тепло-споживаючих установок та теплових мереж (п/п 4.2.2);

письмово повідомляти постачальника про зміну власної назви, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів та т.і., а також про усі обєкти теплоспоживання, які підключені до теплових мереж споживача (найменування, максимальне теплове навантаження, обсяги теплоспоживання, будівельний обєм, займана опалювана площа) не пізніше 25 числа місяця, в якому відбулися зміни (п.4.2.2).

Як вбачається з наявних у справі доказів (том 1, а.с.70-140), відповідач не виконав приписів п/п 4.2.2 пункту 4.2 договору, оскільки у листопаді 2010 року на його (відповідача) замовлення БТІ здійснена інвентаризація будівель, за результатами якої було встановлено, що загальна площа опалюваних приміщень дитячої лікарні №3 становить 13667,30 м2, а не 14000м2, - але про цю обставину він повідомив позивача лише 24.02.11 року (том 1, а.с.127), а документальні докази з цього приводу та пропозиції про здійснення взаємозаліку та про внесення змін до договору надав лише 10.03.11 року (позивач стверджує 24.03.11 року, - що відповідач не спростував) (том 1, а.с.142).

Як сказано у п/п 4.2.11 п.4.2 та п.7.2 договору, споживач зобовязаний оплачувати рахунки постачальника за отриману теплову енергію у 5-денний строк з дня їх отримання, а відповідно до п/п 4.2.15 п.4.2 - щомісячно до 20-го числа здійснювати звірку взаємних розрахунків з фінансовим відділом постачальника.

Виходячи з викладеного у попередньому абзаці, суд не приймає в якості належних та допустимих доказів посилання відповідача на те, що з вини позивача він позбавлений можливості здійснити взаємозвірку стану розрахунків за договором, у т.ч. в частині платежу, що є предметом цього спору, оскільки саме відповідач як теплоспоживач був зобовязаний вжити заходів до складення акту взаємозвірки стану розрахунків за лютий 2011 року не пізніше 20.03.11 року, - тобто задовго до звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідно до п/п 5.1.1 п.5.1 договору постачальник має право вимагати від споживача авансову оплату за теплову енергію незалежно від форми власності, а відповідно до п/п 5.2.4 п.5.2 договору він зобовязаний виконувати перерахунок за спожиту теплову енергію з урахуванням зробленого авансового платежу та показників приладів комерційного обліку теплової енергії впродовж місяця після закінчення опалювального сезону .

Сторони домовилися, що облік теплової енергії здійснюється розрахунковим шляхом (п.6.1); у разі відсутності приладу обліку теплової енергії оплата здійснюється згідно нормам споживання відповідно до чинних тарифів (п.6.3).

Розрахунки за теплову енергію здійснюються у грошовій формі згідно затвердженим доставочним тарифам, на підставі виставлених постачальником рахунків, які спрямовуються споживачеві поштою або вручаються під розписку (п.7.1), впродовж 5-ти днів від дня отримання рахунку (п.7.2); розрахунковим періодом є календарний місяць, за який здійснено нарахування оплати за спожиту теплову енергію (п.7.4).

За невиконання або неналежне виконання сторонами зобовязань за договором винна сторона відшкодовує іншій стороні спричинені збитки, у т.ч. не отриманий прибуток, у порядку, визначеному чинним законодавством України. Відшкодування збитків не звільняє сторону від виконання зобовязань за договором (п.8.1).

У випадку прострочення платежу за спожиту теплову енергію споживач сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, яка діяла у період, за який нараховується пеня (п.8.2.1).

Зміни до договору вносяться шляхом обміну листами та укладення додаткових угод (п.9.1).

Договір укладено на період з 15.10.09 року - до 31.12.09 року (п.11.1), з можливістю пролонгації його дії за умов, визначених у п. 11.4 договору.

Сторони домовилися, що термін позовної давності за цим договором встановлюється у 5 років (п.11.3).

У п.12.1 договору зазначено, що для постійного звязку з постачальником та врегулювання усіх питань, повязаних з виконанням умов цього договору, споживач призначає відповідального за теплове господарство в особі інженера по будівлях та спорудах Гельфонда В. (а.с.10-13; 14-17).

24.03.11 року сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до цього договору, у тому числі максимального теплового навантаження (п.2.1), а також Додатку №1 до договору, відповідно до якого опалювана площа становить 13619,7 м2, - а отже різниця між раніше вказаною у договорі опалюваною площею та площею після укладення додаткової угоди становить 380,3 м2 (14000м2 13619,7 м2), а не зазначені в акті ревізії 332,9 м2; ця угода набирає чинності з 01.03.11 року (том 2, а.с.32-33).

Проаналізувавши зміст договору, у т.ч. його п/п 4.2.2 п.4.2 та пункт 12.1, суд дійшов висновку, що він не містить заборони постачальнику тепла вручати рахунки іншим уповноваженим споживачем особам, крім Гельфонда В. Крім того, з обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що інший працівник відповідача (крім Гельфонда В.) міг отримати рахунок за лютий 2011 року лише з відома та за наявності повноважень, наданих йому відповідачем (споживачем), - тобто саме він припустився порушення умов п.12.1 договору. За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що рахунок на сплату вартості теплової енергії, спожитої відповідачем у лютому та у серпні 2011 року, - ним отримано. Це так ще й тому, що саме після отримання рахунку за лютий 2011 року він відмовився від сплати частки плати у розмірі 59299,54 грн.

З урахуванням викладеного суд не погоджується з доводами відповідача про неотримання ним вищезгаданого рахунку за лютий 2011 року, оскільки вони спростовані наявними у справі доказами.

Рахунок №1262 про сплату вартості спожитої теплової енергії за серпень 2011 року у сумі 34189,568 грн. (том 1, а.с.33) відповідач отримав 12.09.11року (том 1, а.с.35), який оплатив 28.09.11 року (том 1, а.с.39-40).

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що спори між сторонами за вищезгаданим договором №365 від 15.10.09 року у період з дня укладення до лютого 2011 року не виникали.

Як сказано вище у цьому рішенні, Контрольно-ревізійним управлінням у Луганській області у період з 07.02.11 року по 14.03.11 року здійснено ревізію фінансово-господарської діяльності дитячої лікарні №3 (акт №04-21/006 від 14.03.2011 року) (том 1, а.с.143-150; том 2, а.с.1-28;30), за результатами якої виявлено, що згідно матеріалам інвентаризації, вчиненої БТІ, опалювана площа становить не 14000 м2, як вказано у Додатку №1 до договору, - а на 332,9 м2 менше, тобто 13667,1 м2 (14000 м2 332,9 м2), у звязку з чим за період з 15.10.2009 року по 01.02.2011 року дитяча лікарня №3 за спожите тепло зайво сплатила 59299,54 грн., - тобто їй спричинені збитки на вказану сумі шляхом завищення касових та фактичних видатків.

В акті КРУ сказано, що це сталося внаслідок порушення вимог підпункту 4.2.4 п.4.2 договору та частини 1 ст. 629 Цивільного кодексу України (том 2, а.с.23-25).

Як вбачається зі змісту договору №365 від 15.10.09 року, підпунктом 4.2.4 п.4.2 договору передбачено обовязок споживача (тобто відповідача про справі) письмово повідомляти постачальника про зміну власної назви, організаційно-правової форми, місцезнаходження, банківських реквізитів та т.і., а також про усі обєкти теплоспоживання, які підключені до теплових мереж споживача (найменування, максимальне теплове навантаження, обсяги теплоспоживання, будівельний обєм, займана опалювана площа) не пізніше 25 числа місяця, в якому відбулися зміни.

Тобто КРУ в ході перевірки дійшло висновку, що зайва сплата 59299,54 грн. сталася з вини дитячої лікарні №3.

Далі у акті КРУ зазначено, що станом на 01.03.2011 року та на момент завершення ревізії 12.04.2011 року будь-яка заборгованість дитячої лікарні №3 перед ЛМКП "Теплокомуненерго" або навпаки відсутня (том 2, а.с.25).

На думку суду, такий висновок КРУ суперечить фактичним обставинам справи з урахуванням наступного.

Так, 09.03.11 року відповідач отримав рахунок №1262 від 09.03.2011 року про сплату вартості спожитого тепла за лютий 2011 року на суму 205441,75 грн. (том 1, а.с.22; 23).

Платіжним дорученням №139 від 29.03.2011 року він сплатив частину вищезазначеної суми, а саме: 146142,21 грн., - вказавши в якості призначення платежу "часткова оплата за теплопостачання згідно договору №365 від 15.10.2009 року, рахунок №1262 від 09.03.2011 за лютий 2011 року", - внаслідок чого утворився борг у сумі 59299,54 грн. (205441,75 грн. 146142,21 грн.) (том 2, а.с.31).

Тобто з вищевикладеного видно, що як в ході вищезгаданої ревізії, так і станом на 12.04.2011 року (дату її завершення) між сторонами по даній справі виникли та існували спірні боргові правовідносини, які з невідомих причин не були виявлені КРУ та не зафіксовані у Акті №04-21/006 від 14.03.2011 року.

У звязку з незгодою позивача з вищеописаними діями відповідача про односторонній залік взаємних грошових вимог 18.08.11 року він за вих. №15/42-7/2304 спрямував на адресу відповідача претензію №54-С з вимогою про сплату 96472,32 грн. (59299,54 грн. + 34189,57 грн.) (том 1, а.с.18), яку той отримав 22.08.11 року (том 1, а.с.19), але тільки частково вжив заходів до його погашення (на суму 34189,57 грн.), - що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач його не визнав.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

За загальним правилом договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

З норми, викладеної у частині 1 ст. 179 Господарського кодексу України, а також аналізу спірного договору вбачається, що він належить до числа господарських договорів.

Уклавши договір, сторони набули низку прав та зобовязань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана виконати на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші і т.д.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання (ч. 1 ст.509 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГКУ) господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Одностороння відмова від зобовязання є неприпустимою (ст. 525 ЦКУ).

Відповідно до ст.526 ЦКУ (ст.193 ГКУ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦКУ встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Конкретний термін сплати вартості отриманої теплової енергії сторони визначили у пунктах 4.2.11 та 7.2 договору, однак відповідач порушив його умови, не вжив заходів до своєчасної та повної сплати вартості теплової енергії, отриманої у лютому 2011 року.

Дослідивши доводи відповідача з приводу того, що у нього відсутнє зобовязання перед позивачем щодо сплати основного боргу у розмірі 59299,54 грн., оскільки він здійснив односторонній його залік шляхом спрямування листів від 24.02.11 року за вих. №01-14/109 та від 10.03.2011 року за вих. №01-14/123 на адресу позивача, які містять пропозицію згідно ст. 203 Господарського кодексу України здійснити залік вказаної суми коштів в рахунок оплати за опалення за лютий 2011 року, - суд не погоджується з ними з огляду на таке.

Так, обидва вищезгадані листи за назвою, формою та змістом не є заявами про зарахування зустрічних вимог, що суперечить приписам статті 601 Цивільного та ст. 203 Господарського кодексів України.

Відповідач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, не довів, що він має до ЛМКП "Теплокомуненерго" зустрічні однорідні вимоги, - оскільки:

1)він не надав до справи відповідних доказів у цій частині (претензій, письмових вимог про сплату (повернення) позивачем на його (відповідача) користь спірної суми боргу, та т.і), - що суперечить приписам чинного законодавства;

2)він не дотримався умов п/п 4.1.4 п.4.1 договору щодо умов та підстав зменшення плати за послуги теплопостачання у випадку їх ненадання або надання не у повному обсязі шляхом своєчасного оформлення та підписання двосторонніх актів за участю уповноважених представників сторін цього договору;

3)дані про опалювану площу при укладенні договору №365 від 15.10.09 року надав сам споживач (тобто відповідач); також саме він, отримавши у листопаді 2010 року докази того, що фактично опалювана площа є меншою, ніж зазначена у договорі, не виконав приписів п.4.2.4 договору, тобто до 25.11.10 року не повідомив постачальника теплової енергії про зазначену обставину, вчинивши такі діє лише 245.02.11 року;

4)він же у період з листопада 2010 року по 24.03.2011 року не вжив заходів до захисту власних інтересів шляхом застосування умов п.9.1 договору про внесення вищезазначених змін до нього шляхом укладення додаткової угоди, а тому позивач у період з 15.10.09 року по 01.03.11 року правомірно визначав вартість отриманого споживачем тепла відповідно до умов п.6.1 договору;

5)наявними у справі доказами, у тому числі договором №365 від 15.10.09 року та вищезгаданим актом КРУ, доведено, що зайві виплати у сумі 59299,54 грн. здійснені з вини самого відповідача;

6)позивач заперечує факт наявності перед відповідачем будь-яких грошових зобовязань, а також факт наявності у відповідача до нього будь-якої зустрічної однорідної вимоги, у т.ч. у розмірі суми позову, а тому не вбачає законних та фактичних підстав для здійснення дій, передбачених ст.601 ЦК України та ст. 203 ГК України, тобто для зарахування зустрічної однорідної вимоги.

Вищевикладене надає суду підстави дійти висновку, що в діях ЛМКП "Теплокомуненерго" відсутні ознаки безпідставного отримання або збереження за рахунок відповідача суми коштів у розмірі основного боргу.

За таких обставин суд при вирішенні спору виходить з наступного.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

Як сказано у ст. 601 ЦКУ, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічна норма викладена у частині 3 ст. 203 Господарського кодексу України, а в частині 5 названої статті міститься припис, відповідно до якого не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

З урахуванням обставин справи та наявних у ній доказів суд вважає, що відповідач без достатніх підстав вважає себе таким, що не має боргу у заявленій до стягнення сумі, оскільки припустився невірного тлумачення фактичних обставин справи, змісту пункту 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08 року №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", а також вищезгаданого чинного законодавства.

Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу у вигляді його різновиду договору енергопостачання.

Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.275 Господарського кодексу України (далі ГКУ) встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст. 662, 663 ЦКУ та 276 ГКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість теплової енергії.

З огляду на викладене відповідач, отримавши від позивача теплову енергію на вищезгадану суму, повинен був, керуючись приписами ст. 692 Цивільного кодексу та частин 6-7 ст. 276 Господарського кодексу України, у визначений договором строк оплатити її вартість, однак не зробив цього, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Суд вважає належним чином встановленим факт невиконання відповідачем основного (грошового) зобовязання за договорами №1152 від 25.09.08 року на суму 120793,51 грн.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобовязань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

Пунктом 4.2.11 та 7.2 договору передбачено, що споживач зобовязаний сплатити вартість отриманої теплової енергії впродовж 5-ти днів від дня отримання рахунку постачальника.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач рахунок за лютий 2011 року отримав 09.03.11 року та був зобовязаний оплатити його не пізніше 14.03.11 року (п.7.2 договору), але частково у сумі 146142,21 грн. оплатив лише 29.03.11 року, у звязку з чим у позивача вникло право на нарахування пені: з 15.03.11 року по 29.03.11 року з суми боргу в 205441,75 грн., - тобто 1308,64 грн.; з 29.03.11 року по 14.09.11 року з суми боргу в 59299,54 грн., - тобто 4255,76 грн., що разом становить 5564,40 грн.

Стягнення суми боргу за серпень 2011 року у розмірі 34189,57 грн. позивачем також було заявлено в якості предмету спору на момент подання позову, але того ж дня він уточнив свої вимоги та відмовився від її стягнення, оскільки відповідач сплатив її добровільно 28.09.11 року, - тобто ще до звернення ЛМКП "Теплокомуненерго" з цим позовом до суду, але позивач не відмовився від стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань з вказаної суми.

З огляду на викладене та відповідно до умов договору відповідач повинен був сплатити частку боргу в 34189,57 грн. у період з 10.09.11 року по 14.09.11 року, але зробив це лише 28.09.11 року.

З 15.09.11 року у позивача виникло право на нарахування пені за період з 15.09.11 року по 28.09.11 року з суми боргу 93489,11 грн. (59299,54 грн. + 34189,57 грн.), - тобто у сумі 555,81 грн., а з 29.09.11 року по 30.09.11 року з суми 59299,54 грн., - тобто у сумі 25,18 грн.

Отже, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково - у загальній сумі 6145,39 грн. (5564,40 грн. + 555,81 грн. + 25,18 грн.).

При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При визначенні 3% річних позивач припустився помилки.

Як уже сказано вище у цьому рішенні, на момент порушення провадження по справі до стягнення заявлено основний борг у розмірі 59299,54 грн., 3% річних заявлені до стягнення за період з 14.02.11 по 30.09.11 року, що суперечить фактичним обставинам справи, оскільки право на їх нарахування у позивача виникло з 15.03.11 року, - у звязку з чим вони підлягають стягненню: за період з 15.03.11 року по 29.03.11 року з суми 205441,75 грн. (або 253,28 грн.); з 30.03.11 року по 14.09.11 року - з суми 59299,54 грн. (або 818,82 грн.), - тобто разом 1072,10 грн.

З 15.09.11 року у позивача виникло право на нарахування 3% річних за період з 15.09.11 року по 28.09.11 року з суми боргу 93489,11 грн. (59299,54 грн. + 34189,57 грн.), - тобто у сумі 107,58 грн., а з 29.09.11 по 30.09.11 з суми 59299,54 грн., - тобто у сумі 4,87 грн.

Отже, позов в частині стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково - в загальній сумі 1184,55 грн. (1072,10 грн. + 107,58 грн. + 4,87грн.).

Інфляційні нарахування підлягають стягненню у сумі, визначеній позивачем, тобто 1304,59 грн.

Суд не у повній мірі погодився з розрахунком сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань з огляду на те, що вимоги про стягнення основного боргу за інші періоди заборгованості, крім за лютий та серпень 2011 року, позивачем на день звернення до суду з позовом не були заявлені.

Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ та ст. 20 ГКУ.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення на 95% суми штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначено у пункті 3 ст. 83 ГПК України, суд, приймаючи рішення у справі, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідач, заявивши це клопотання, не надав до справи жодного документального доказу на підтвердження винятковості фінансово-економічного стану дитячої лікарні №3 на момент вирішення цього спору.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 67934,07 грн. (59299,54 грн. + 6145,39 грн. + 1184,55 грн. + 1304,59 грн.) - з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до приписів ст.ст.44 та 49 ГПК України суд покладає сплату судового збору на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог - як на сторону, яка порушила вимоги закону, умови закону та з вини якої спір доведено до суду, а саме: у сумі 1344,28 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

Суд зазначає, що факт зменшення позивачем суми позовних вимог не потягнув за собою підстав для застосування приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, ст.ст.11.16,509,525,526,529,530,549,611,612,614,623-625,655,692 Цивільного кодексу України, ст.ст.173,193,227,232,275,276 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,43,44,49,82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Луганської міської багатопрофільної дитячої лікарні №3, ідентифікаційний код 01986434, яка знаходиться за адресою: місто Луганськ, кв. Якіра, 8-б, - на користь Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", ідентифікаційний код 24047779, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Куракіна, 23-а, - основний борг за отриману теплову енергію у сумі 59299 (пятдесят девять тисяч двісті девяносто девять) грн. 54 коп., пеню у сумі 6145 (шість тисяч сто сорок пять) грн.39 коп., 3% річних у сумі 1184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 55 коп., інфляційні нарахування у сумі 1304 (одна тисяча триста чотири) грн. 59 коп., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн.28 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Решту судових витрат покласти на позивача.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 23.01.12 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 січня 2012 року.

Суддя А.П.Середа