Рішення № 21202162, 19.01.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 січня 2012 р. Справа 7/185/2011/5003

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", м.Калинівка, Вінницька область

до: Приватного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м.Київ

про визнання іпотечного договору №02-02/25з від 06.09.2006р. недійсним

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 05.01.2011 року, паспорт НОМЕР_1виданий Оратівським РВ УМВС України у Вінницькій області14.08.1998 року.

відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № 36 від 31.01.2011 року, паспорт НОМЕР_2 виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві 28.04.1998 року.

Державний реєстратор Калинівської районної державної адміністрації: Ткачук С.О. - посвідчення № 001406 видане 23.11.2005 року.

ВСТАНОВИВ:

12.12.2011 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут", м.Калинівка, Вінницька областьдо Приватного акціонерного товариства "Український інноваційний банк", м.Київпро визнання іпотечного договору № 02-02/25з від 06.09.2005 року недійсним.

Ухвалою від 14.12.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/185/2011/5003 та призначено до розгляду на 21.12.2011 року.

20.12.2011 року на адресу суду від голови правління ВАТ "Вінніфрут" Пророка Л.О. надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що представник підприємства зобов'язаний взяти участь в засіданні Київського апеляційного адміністративного суду по іншій справі. До вказаного клопотання додано повістку-повідомлення про виклик до суду.

Також 20.12.2011 року від голови правління ВАТ "Вінніфрут" надійшла заява про зміну позовних вимог згідно якої останній просив визнати недійсним пункт 6.4 іпотечного договору № 02-02/25з від 06.09.2006 року укладеного між АТ "Український інноваційний банк" та ВАТ "Вінніфрут" з підстав наведених у позовній заяві.

21.12.2011 року від представника відповідача також надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату з метою повного та своєчасного виконання вимог ухвали суду щодо надання доказів по даній справі.

Ухвалою від 21.12.2011 року відкладено розгляд справи до 19.01.2012 року, а також прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог, яка з огляду на її зміст розцінена судом як заява про зміну предмета позовних вимог.

Ухвалою суду від 17.01.2012 року для дачі пояснень викликано в судове засідання державного реєстратора Калинівської районної державної адміністрації Ткачук С.О..

16.01.2012 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог.

19.01.2012 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про зміну предмету позовних вимог в якій просить суд визнати недійсним іпотечний договір № 02-02/25з від 06.09.2006 року укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" з підстав наведених у вказаній заяві.

Розглянувши вказану заяву суд прийняв її до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

При цьому судом було враховано те, що до подання позивачем вказаної заяви не відбувся початок розгляду справи по суті, а також те, що її зміст фактично відповідає змісту позовної заяви.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Заявляючи позовну вимогу про визнання недійсним договору іпотеки № 02-02/25з від 06.09.2006 року позивач, згідно заяви про зміну предмету позовних вимог від 18.01.2012 року, посилається на відсутність повноважень у голови правління на підписання оспорюваного договору позаяк затвердження угод укладених на суму, що перевищує 10 000 000 доларів США по курсу НБУ віднесено згідно п.9.2.3 статуту товариства до компетенції його вищого органу управління, яким являються загальні збори акціонерів, а рішення про придбання та реалізацію основних засобів виробництва, рухомого та нерухомого майна вартістю на загальну суму до 10 000 000 доларів США приймається правлінням товариства у відповідності до п.9.4.3 статуту.

Як вказує позивач предметом оспорюваного іпотечного договору являється майно на загальну суму 41713676,19 грн. і при цьому жодних рішень стосовно укладення з відповідачем оспорюваного договору правління не приймало.

В якості нормативної підстави позову позивач посилається на ст.ст.203, 215 ЦК України.

В свою чергу заперечуючи проти позову відповідач вказує на безпідставність твердження позивача щодо відсутності рішення правління товариства при укладенні оспорюваного договору оскільки при розгляді питання про надання кредиту в забезпечення якого було укладено договір від 06.09.2005 року ВАТ "Вінніфрут" надало оригінал протоколу № 27 засідання правління від 07.07.2005 року з якого вбачається прийняття останнім рішення з поміж іншого про надання в заставу цілісного майнового комплексу (виробничі будівлі, приміщення, обладнання та інші основні засоби) розташованого за адресою вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка Вінницька область.

Також відповідач посилається на те, що обставини надання кредиту, повноважень голови правління та обслуговування кредиту встановлені рішенням господарського суду м.Києва від 11.02.2011 року по справі № 22/519 за позовом ВАТ "Вінніфрут" до ПАТ "Укрінбанк" про визнання недійсним кредитного договору № 296 від 06.09.2006 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2011 року по справі № 22/519.

Розглядаючи доводи сторін щодо заявленого позову судом встановлено наступне.

06.09.2005 року між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Український інноваційним банк") (Банк) та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" (Позичальник) укладено кредитний договір № 296.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 06.09.2005 року між Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут" (Іпотекодавець) та Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір № 02-02/25.

Відповідно до п.1.1 Договору за договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 296 від 06.09.2005 року, укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, додаткових угод до нього укладених протягом строку його дії.

Згідно п. 1.2 Договору Іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку частину цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів" (виробничі будівлі, споруди та обладнання), що розміщений за адресою: вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область (предмет іпотеки). Предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями без випуску заставної.

Предмет іпотеки складається з частини майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", а саме будівель, споруд та обладнання згідно Додатку № 1 до договору (п. 2.1 Договору).

Вартість предмета іпотеки становить 41 713 676, 19 грн. (без ПДВ) (п. 2.2 Договору).

Сторонами неодноразово вносились зміни до кредитного договору (19.12.2005 року, 29.09.2006 року, 11.01.2007 року, 06.04.2007 року, 16.04.2007 року, 24.09.2007 року, 18.12.2007 року, 04.04.2008 року, 15.08.2008 року, 11.11.2008 року тощо), яке кореспондувалось із внесенням змін до іпотечного договору (03.10.2005 року, 29.09.2006 року, 06.04.2007 року, 24.09.2007 року, 19.12.2007 року, 04.04.2008 року, 15.08.2008 року, 11.11.2008 року, 28.11.2008 року, 02.12.2008 року тощо).

До матеріалів справи відповідачем долучено протокол засідання правління ВАТ "Вінніфрут" № 27 від 07.07.2005 року (оригінал якого оглядався в судовому засіданні 19.01.2012 року) з якого слідує , що правлінням ВАТ "Вінніфрут" було прийнято рішення: про оформлення договору кредиту з відповідачем з лімітом заборгованості 5000000 доларів США; про надання в заставу Банку на умовах встановлених останнім, майна що належить товариству на праві власності, а саме цілісний майновий комплекс (виробничі будівлі, приміщення, обладнання та інші основні засоби) балансовою вартістю 26 489 169,46 грн., який розташований за адресою: вул.Фрунзе, 45, м.Калинівка Вінницької області; про уповноваження голови правління ВАТ "Вінніфрут" Гончарука А.І. на підписання договору кредиту, договору застави, а також інших пов'язаних з ними договорів (в тому числі договорів страхування) та/або додаткових угод до означених договорів, а також інших документів, повязаних з кредитною операцією та операцією майна в заставу банку тощо.

Як встановлено судом договір іпотеки від 06.09.2005 року № 02-02/25з та додаткові угоди до нього підписані головою правління ВАТ "Вінніфрут" Гончаруком А.І..

Згідно інформації наданої державним реєстратором Ткачук С.О. в листі від 17.01.2012 року № 44 станом на 06.09.2005 року, 03.10.2005 року, 29.09.2006 року, 07.04.2007 року, 24.09.2007 року, 19.12.2007 року, 04.04.2008 року, 15.08.2008 року, 11.11.2008 року, 28.11.2008 року, 02.12.2008 року особою, яка мала право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, був Гончарук А.І..

Також суд звертає увагу на те, що в додатку № 1 до договору іпотеки від 06.09.2005 року № 02-02/25з сторонами визначено первісну та залишкову вартість майна, яке передавалось в іпотеку - 35 139 909,38 грн. та 26 489 169,46 грн. відповідно.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.10 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 06.09.2005 року, а тому, при вирішенні даного спору слід керуватися вимогами Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року в редакції, що діяла на час укладення цього договору.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою , пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З огляду на посилання позивача стосовно перевищення повноважень представником його підприємства при підписанні оспорюваного правочину суд зауважує на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 9.4.6 статуту ВАТ "Вінніфрут" в редакції на момент укладення оспорюваного договору (реєстрація змін станом на 10.08.2005 року) передбачено, що голова правління уповноважений представляти товариство у відносинах з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства, а згідно з п. 9.2.3 цього ж статуту до компетенції загальних зборів товариства віднесено затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 10 000 000 доларів США по курсу НБУ.

Також п. 9.4.3 статуту встановлено, що рішення про придбання та реалізацію основних засобів виробництва, рухомого та нерухомого майна вартістю на загальну суму до 10 000 000 доларів США по курсу НБУ приймається правлінням товариства.

Виходячи із встановлених обставин твердження позивача про відсутність рішення правління щодо передання майна іпотеку та відсутність належних повноважень у голови правління ВАТ "Вінніфрут" при укладенні оспорюваного договору оцінюється судом критично, оскільки вказане спростовується протоколом засідання правління ВАТ "Вінніфрут" від 07.07.2005 року № 27.

Окрім того суд звертає увагу на наступне.

Станом на 06.09.2005 року офіційний курс долара США становив 505,00 грн. за 100 од. виходячи із чого правління вправі було приймати рішення стосовно майна на загальну суму 50 500 000,00 грн. беручи до уваги п.9.4.3 статуту товариства.

Разом з тим, залишкова вартість майна переданого в іпотеку згідно додатку № 1 до договору іпотеки від 06.09.2005 року № 02-02/25з сторонами визначено в розмірі 26 489 169,46 грн., а вартість предмета іпотеки згідно п.2.2 оспорюваного договору в розмірі 41 713 676,19 грн..

При цьому вартість майна переданого в іпотеку кореспондується із рішенням про передачу такого майна в заставу прийнятого на засіданні правління, що випливає із п.2 протоколу засідання правління ВАТ "Вінніфрут" № 27 від 07.07.2005 року.

Окрім того посилання позивача на п.9.4.3 статуту в якості підстави для визнання недійсним договору іпотеки є хибним виходячи з наступного.

Як вказувалось вище, вказаний пункт статуту відносить до компетенції правління товариства прийняття рішення про придбання та реалізацію основних засобів виробництва, рухомого та нерухомого майна вартістю на загальну суму до 10 000 000 доларів США по курсу НБУ.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ч.ч.1, 3 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

В ст.1 Закону України "Про іпотеку" вказано, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частинами 1, 2 ст.37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на момент укладення оспорюваного правочину) зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов'язання і умови іпотечного договору не були порушені.

Виходячи з наведеного вище рішення про надання майнової поруки та передачу майна в іпотеку не розцінюється судом як рішення про придбання та реалізацію майна, оскільки не тягне за собою чіткої та безумовної передачі права власності на майно шляхом продажу іншій юридичній особі.

Окрім того, суд вважає, що позивач в позовній заяві не обґрунтував своє суб'єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, на захист якого подано позов.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Також суд при прийнятті рішення приймає до уваги наступні приписи законодавства.

У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання .

Всупереч наведеним вище приписам законодавства позивач у своїй позовній заяві не навів жодного обґрунтування порушення його прав та інтересів оспорюваним іпотечним договором.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Беручи до уваги викладене вище, оцінюючи встановлені обставини справи та приписи законодавства в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги із доводами, які обґрунтовують їх, не можуть слугувати підставою для визнання іпотечного договору № 02-02/25з від 06.09.2005 року недійсним.

Витрати понесені позивачем на сплату судового збору підлягають віднесенню на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При прийнятті рішення суд дійшов висновку про необхідність повернення надмірно сплаченого позивачем судового збору виходячи з наступного.

01.11.2011 року набрав чинності Закон України вiд 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3828-VI (3828-17) від 06.10.2011 року) (надалі Закон), у відповідності до ч.1 ст.3 якого одним із об'єктів справляння судового збору є позовна заява, що подається до суду.

Частиною 1 ст.4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Розмір судового збору, який справляється з позовної заяви, визначений Законом в залежності від виду спору.

Виходячи з підпунктів 2.1, 2.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 року № 2857-VІ встановлено з 1 січня 2011 року розмір мінімальної заробітної плати 941 гривня, з 1 квітня 2011 року - 960 гривень, з 1 жовтня 2011 року - 985 гривень, з 1 грудня 2011 року - 1004 гривні на місяць.

З позовної заяви від 12.12.2011 року № 281 вбачається, що позовні вимоги позивача носять немайновий характер (про визнання недійсним договору), з огляду на що розмір судового збору, який мав бути сплачений позивачем згідно приписів п.2.1 ч.2 ст.4 Закону складає - 941,00 грн..

Натомість позивачем сплачено при зверненні з позовом до суду 950,00 грн. відповідно до платіжного доручення № 9281 від 07.12.2011 року та квитанції № 128С56246 від 12.12.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Приймаючи рішення у даній справі суд звернув увагу на те, що позивач у позовній заяві від 12.12.2011 року № 281 та заяві про зміну предмету позовних вимог від 18.01.2012 року № 25 просив суд визнати недійсним іпотечний договір № 02-02/25з від 06.09.2006 року.

Водночас зміст процесуальних документів сторін (заяви, відзиви тощо) та долучених до них документів переконливо свідчить про те, що предметом спору являється іпотечний договір № 02-02/25з від 06.09.2005 року (саме такий договір міститься в матеріалах справи і його зміст співпадає із рядом даних вказаних в позовній заяві, договору від 06.09.2006 року № 02-02/25з в матеріалах справи не міститься тощо), а зазначення позивачем в прохальній частині своїх заяв договору датованого іншою датою розцінюється судом як описка останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Повернути Відкритому акціонерному товариству "Вінніфрут", вул.Фрунзе, буд.45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 30807701) судовий збір у розмірі 09 грн. 00 коп. сплачений згідно квитанції № 128С56246 від 12.12.2011 року, внесений у більшому розмірі, ніж передбачено Законом.

3. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Відкритому акціонерному товариству "Вінніфрут" судового збору у сумі 09 грн. 00 коп., сплаченого згідно згідно квитанції № 128С56246 від 12.12.2011 року. Оригінал квитанції № 128С56246 від 12.12.2011 року знаходиться у матеріалах справи № 7/185/2011/5003 (а.с.8, т.1).

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 січня 2012 р.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.