Постанова № 21196321, 24.01.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

24.01.2012

Постанова

Іменем України

23.01.2012 р. справа №20/5009/6256/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:

суддівТатенко В.М.

Бойко І.А., Марченко О.А. за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 довіреність, ОСОБА_2. довіреність

від відповідача:не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РІСТ», м. Вільнянськ

на рішення господарського судуЗапорізької області

від10.11.2011 року

по справі№ 20/5009/6256/11 (суддя: Гандюкова Л.П.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЗТУ-1», м. Запоріжжя

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РІСТ», м. Вільнянськ

простягнення 231970,58 грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗТУ-1», м. Запоріжжя (далі «Позивач») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РІСТ», м. Вільнянськ (далі «Відповідач») суми 231970,58 грн., у тому числі: основного боргу 223532,90 грн., пені - 7069,41 грн., 3% річних - 1368,27 грн. та 27353,29 грн. витрат на оплату послуг адвоката

Позивач у судовому засіданні 02.11.2011р. до початку розгляду справи по суті надав заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до вказаної заяви позивач збільшив розмір вимог у частині суми пені та 3% річних, у звязку зі збільшенням періоду прострочки виконання грошового зобовязання. Загальний розмір стягуваної суми з урахуванням збільшення становить 231 970,58 грн., з яких: 223 532,90 грн. основний борг, 7 069,41 грн. пеня за період з 26.08.2011р. по 02.11.2011р. включно, 1 368,27 грн. - 3% річних за період з 26.08.2011р. по 02.11.2011р. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, в тому числі 27 353,29 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У судовому засіданні позивач уточнив, що у розрахунку допущено технічну помилку у зазначенні періоду нарахування: замість 02.12.2011р. слід вважати 02.11.2011р. Заява, примірник якої було вручено представнику відповідача у судовому засіданні, не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.11.2011 року у справі №20/5009/6256/11 позовні вимоги були задоволені частково: стягнуто суму 223532грн.90коп. основного боргу, 1349грн.90коп. 3% річних, 2248 грн.83коп.витрат на державне мито,228грн.69коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 22488грн.28коп. витрат на послуги адвоката.

Відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що частина вимог позивача безпідставна та необґрунтована належним чином.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно зясуванні обстави справи, що мають значення для справи. Наполягає на тому, що граничний строк виконання ним зобовязання щодо повної оплати товару ще не настав, тому на даний час позов задоволенню не підлягає.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому та під час судового засідання просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу безпідставними, у звязку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм матеріального права; а апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи у травні 2011р. між позивачем та відповідачем був укладений договір, за яким Позивач зобовязався продати Відповідачу накладки на спинки та сидіння, а останній прийняти та оплатити зазначений товар.

За видатковими накладними № 01/1905-11 від 19.05.2011р. на суму 165110,40 грн. та № 01/2206-11 від 22.06.2011р. на суму 218496,10 грн. Позивач передав Відповідачу обумовлений товар у кількості по 4182 штук накладок на спинок та сидіння, всього на загальну суму 383606,50 грн. Факт приймання відповідачем товару підтверджується підписами його представників в зазначених накладних, які діяли на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей № 1064 від 18.05.2011р., № 1263 від 22.06.2011р.

12.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ЗТУ-1” виставило Товариству з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство ”Ріст” рахунок фактуру № 01/1204-11 від 12.04.2011р. на оплату зазначеного товару на суму 385257,60 грн. з ПДВ.

19.04.2011р. Відповідач перерахував на рахунок Позивача на часткову оплату рахунку 110073,60 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою з реєстру кредитових платіжних документів. Решта суми за рахунком Відповідачем оплачена не була.

16.08.2011р. Позивачем на адресу Відповідача була направлена вимога від 02.08.2011р. про виконання грошового зобовязання щодо сплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 273532,90 грн..

14.09.2011р. Відповідачем було перерахувало на рахунок Позивача ще 50000,00 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою.

Внаслідок часткових оплат заборгованість відповідача зменшилася та склала 223523,90 грн., яка на день звернення позивача з позовом до суду оплачена не була.

В обґрунтування вимог позову Позивач послався на той факт, що строк виконання Відповідачем обовязку не встановлений, у звязку з чим Позивач має право вимагати його виконання у будь-який час з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Зібраними у справі доказами доведено наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Донецький апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договорами поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України та, главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України (ч.6 ст. 265 ГК України).

Згідно зі ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом Запорізької області обґрунтовано задоволені вимоги про стягнення суми основного боргу.

Статтею 251 ЦК України встановлені поняття "строк" та "термін" виконання.

Терміном, зокрема є певний момент у часі, з настанням якого має бути здійснене виконання зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги.

В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлена відповідальність за порушення грошового зобовязання: боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу Відповідача за договором у розмірі 223532,90 грн., то позовна вимоги щодо стягнення 3% річних, за період з 26.08.2011р. по 02.11.2011р., також є обґрунтованою, однак такою, що підлягає частковому задоволенню у розмірі 1267,71 грн. через неправильний розрахунок судом стягуємої суми.

Апеляційний суд вважає обґрунтованою відмову місцевого суду у задоволенні вимог щодо стягнення з Відповідача пені, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частина 3 статті 549 ЦК України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ч.1 ст.546, ч.1 ст.547 ЦК України випливає, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобовязання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст. 548 цього Кодексу виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Норми діючого законодавства поділяють неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобовязаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Враховуючи порядок оформлення правовідносини, що склалися між сторонами, конкретний розмір пені за невиконання або неналежне виконання зобовязань щодо розрахунку покупцем за отриманий товар, ними не погоджувався. Іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення також не встановлено.

У статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, на яку посилається позивач, законодавцем встановлено лише загальнообовязкове обмеження розміру пені, яка може бути стягнута в певний період не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня.

Обираючи спрощений спосіб укладення договору при здійсненні своєї господарської діяльності, субєкти господарювання діють на власний ризик.

Апеляційний суд вважає висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог про стягнення з Відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 27353,29 грн. безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені саме адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались саме адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Втім, матеріалами справи не підтверджено понесення позивачем витрат на оплату послуг саме адвоката. Навпаки, договір про надання правової допомоги за № 205 від 25.07.2011р., на який посилається позивач, укладений Відповідачем із ОСОБА_2 не як з адвокатом, а як з Приватним підприємцем.

Платіжне доручення № 34 від 21.10.2011р. та виписка з банку (а.с.48-49) також не містять посилань на те, що оплата була здійснена саме за адвокатські послуги. Наразі, грошова сума у розмірі 27353,00 грн. перерахована позивачем на розрахунковий рахунок Приватного підприємця ОСОБА_2

Таким чином, витрати, понесені позивачем на оплату юридичних послуг не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу.

Що стосується інших заперечень скаржника, викладених в апеляційній скарзі, то апеляційний суд їх до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та наявними в матеріалах справи доказами.

При перевірці оскаржуваного рішення апеляційним судом не було встановлено порушення місцевим судом норм процесуального права.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РІСТ»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10.11.2011 року у справі № 20/5009/6256/11 в частині, задоволення вимог про стягнення 3% річних у сумі 1349,90 грн. змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Ріст”(ЄДРПОУ 25221038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗТУ-1” (ЄДРПОУ 30663631) 3% річних у сумі 1267,71 грн.

В частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката у сумі 22488,28 грн. Рішення господарського суду Запорізької області від 10.11.2011 року по справі № 20/5009/6256/11 скасувати.

В іншій частині Рішення господарського суду Запорізької області від 10.11.2011 року по справі № 20/5009/6256/11 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Ріст”(ЄДРПОУ 25221038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗТУ-1” (ЄДРПОУ 30663631) 71,70 грн. на відшкодування витрат по сплаченому судовому збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2012р. та Рішення господарського суду Запорізької області від 10.11.2011 року у справі № 20/5009/6256/11 (з урахуванням Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2012р.), оформивши їх у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя:В.М. Татенко

Судді:І.А. Бойко

О.А. Марченко Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСЗО; 1 - ДАГС