Рішення № 21196088, 16.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2012 р. Справа № 5023/9150/11

вх. № 9150/11

Суддя господарського суду Жиляєв Є.М.

при секретарі судовогозасідання Васильєва К.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 4 від 28.11.2011 року

відповідача - не з'явився 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", м. Дніпропетровськ 3-я особа <Текст >

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Фарм", м. Харків 3-я особа <Текст >

про стягнення 2072,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення 2072,51 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором поставки № 1741/Х від 11 січня 2011 року, з урахуванням чого просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1845,39 грн., 180,49 грн. річних, 46,63 грн. пені. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 5023/9150/11 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 30 листопада 2011 року о 10:40.

В призначене судове засідання 30 листопада 2011 року позивач з'явився, до матеріалів справи, через канцелярію суду, супровідним листом (вх. № 24023) надав додаткові документи, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 30 листопада 2011 року відповідач не з'явився, 16 листопада 2011 року на адресу суду повернулась ухвала суду від 03.11.2011 року, яка була направлена на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві, з довідкою поштового відділення: "повернуто за закінченням терміну зберігання".

Судом перевірено юридичну адресу відповідача, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 28 листопада 2011 року юридична адреса відповідача - 61024, м. Харків, вул. Труфанова, буд. 14, кв. 15, саме на вказану адресу судом направляються процесуальні документи відповідачеві.

Ухвалою суду від 30 листопада 2011 року розгляд справи відкладено на 19 грудня 2011 року о 12:00.

В призначене судове засідання 19 грудня 2011 року позивач з'явився, позовні вимоги підтримав, до матеріалів справи, через канцелярію суду надав: клопотання про продовження строку розгляду справи № 5023/9150/11 (вх. № 36957), обґрунтований розрахунок (вх. № 36888) та супровідним листом (вх. № 36956) надав додаткові документи, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 19 грудня 2011 року відповідач не з'явився, 19 грудня 2011 року на адресу суду повернулась ухвала суду від 30.11.2011 року, яка була направлена на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві, з довідкою поштового відділення: "повернуто за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою суду від 19 грудня 2011 року клопотання позивача про продовження строку розгляду справи задоволено, строк розгляду справи продовжено на пятнадцять днів, до 16 січня 2012 року та розгляд справи відкладено на 16 січня 2012 року о 12:00.

В призначене судове засідання 16 січня 2012 року позивач з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, до матеріалів справи, через канцелярію суду, супровідним листом (вх. № 655) надав додаткові документи, які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 16 січня 2012 року відповідач не з'явився, 05 січня 2012 року на адресу суду повернулась ухвала суду від 19.12.2011 року, яка була направлена на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві, з довідкою поштового відділення: "повернуто за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

11 січня 2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 1741/Х, відповідно умов якого позивач зобовязується постачати непродовольчі товари згідно із замовленнями відповідача, а відповідач прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.2 вищезазначеного договору кількість у кожній партії товару визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця (відповідача) та наявності товару у постачальника (позивача) на момент отримання заявки, і вказується в первинних документах, які підтверджують передачу товару (накладні, тощо).

Згідно п. 4.1 спірного договору, ціна на кожне найменування товару за договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених постачальником (позивачем) на момент отримання заявки покупця (відповідача) та вважається остаточно узгодженою в розмірі вказаному в документах, що підтверджують передачу товару (накладні, тощо), якщо інше не визначено постачальником (позивачем) відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 4.4 вищезазначеного договору поставки від 11 січня 2011 року, відповідач зобовязаний провести 100 % оплату вартості кожної партії товару на протязі 40 (сорока) календарних днів з моменту її отримання. Факт отримання товару, згідно спірного договору, підтверджується видатковою накладною підписаною сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобовязання за спірним договором виконав в повному обсязі та поставив відповідачу товар за видатковими накладними за період з 24.01.2011р. по 18.05.2011р. всього на загальну суму 3096,95 грн., відповідач товар отримав, про що свідчить його підпис та печатка підприємства, проте, оплату в строки, встановлені п. 4.4 договору поставки від 11 січня 2011 року не провів, за отриманий товар розрахувався не в повному обсязі, сплативши лише 1251,56 грн. внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 1845,39 грн., яка залишилась непогашеною, що й змусило позивача звернутись з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу є обґрунтованими, доведеними документально матеріалами справи, тому вони приймаються судом та підлягають задоволенню, а вказана сума в розмірі 1845,39 грн. стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 30 % річних в сумі 180,49 грн. та пеню а сумі 46,63 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.5.5 спірного договору за порушення строку оплати товарів відповідач зобов'язаний сплатити позивачу проценти у розмірі 30 % річних від суми заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.5 Договору передбачено, у випадках, якщо заборгованість відповідача триває більше двох місяців, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши нарахування 30 % річних в розмірі 180,49 грн. та нарахування пені в розмірі 46,63 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, - <Текст >

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Фарм", 61024, м. Харків, вул. Труфанова, буд. 14, кв. 15 (п/р 26004060711677 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 37190950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, буд. 27/31 (п/р 26005201339168 в АТ "ОТП Банк", МФО 300528, код ЄДРПОУ 37068787) - 1845,39 грн. основного боргу, 180,49 грн. 30 % річних, 46,63 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис< Текст >Жиляєв Є.М.

Повний текст судового рішення по справі № 5023/9150/11 підписаний 20 січня 2012 року.