Рішення № 21195743, 16.01.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи <Текст >

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.12 Справа № 20/5009/6952/11

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1 (70450, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Ольвія” (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 51 кв. 10)

про визнання правочинів недійсними

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_2 (дов. № 1189 від 11.04.2011р.);

Від відповідача не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання недійсними правочинів, вчинених фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ “ТК “Ольвія” щодо поставки продовольчих товарів в період з березня по серпень 2009 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.11.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/5009/6952/11, судове засідання призначено на 17.11.2011р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.12.2011р., потім на 26.12.2011р. Ухвалою від 26.12.2011р. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 12.01.2012р. Ухвалою від 12.01.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 16.01.2012 р.

16.01.2012р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням письмового уточнення до позовної заяви від 16.01.2012 р., яке було прийнято до розгляду судом на підставі ст. 22 ГПК України, та додатково надав письмові пояснення по справі. Просить на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України позов задовольнити, визнати правочини, вчинені ФОП ОСОБА_1 та ТОВ “ТК “Ольвія” щодо поставки продовольчих товарів в період з березня по серпень 2009р., недійсними. Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в період з березня по серпень 2009р. відповідач поставив позивачу продовольчі товари на загальну суму 179366,45грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. Весь товар був прийнятий позивачем без претензій щодо його кількості, якості та комплектності та повністю оплачений. Отже, своїми діями сторони вчинили двосторонні правочини щодо поставки товару. Протягом серпня-вересня 2011 року Державною податковою інспекцією у Запорізькому районі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах, зокрема, з ТОВ “ТК “Ольвія” за період з 01.03.2009р. по 30.08.2009р. За результатами перевірки складений акт, в якому зафіксовано порушення ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України та зроблено висновок про те, що правочини, вчинені позивачем та відповідачем без наміру створення правових наслідків, передбачених самими правочинами, в результаті чого вони є нікчемними в силу Закону. У звязку з цим, позивач вважає, що, оскільки згідно з висновками ДПІ, викладеними в акті перевірки, правочини, вчинені сторонами в період з березня по серпень 2009р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, то правочини мають бути визнані недійсними. У письмовому поясненні позивач наголосив, що підставою для визнання правочину недійсним є лише акт № 158/172/НОМЕР_1 від 12.09.2011р., складений Державною податковою інспекцією у Запорізькому районі. В письмовому уточненні до позовної заяви, представник позивача уточнив, які саме правочини (дата та сума видаткових накладних) були вчинені між позивачем та відповідачем та які, відповідно, просить визнати недійсними.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, письмовий відзив та витребувані судом документи не надав. Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань від нього не надійшло. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, ухвали суду направлялися на адреси, зазначені в позовній заяві та у Спеціальному витязі з ЄДРЮОтаФОП станом на 21.11.2011 р.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.11.2011 р. (а.с. 61-63), зробленого судом за електронним запитом від 21.11.2011 р. № 11825646, зазначено стан юридичної особи ТОВ “Торгівельна компанія “Ольвія” (ідентифікаційний код 35628392): припинено.

Статтею 33 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.11.2011р. (а.с. 64-66) 04.07.2011р. за № 11031170006021903 проведено реєстраційну дію стосовно державної реєстрації припинення юридичної особи (ТОВ “ТК “Ольвія”, відповідач у справі) у звязку з визнанням її банкрутом.

Позивач з позовом, за яким порушено провадження у даній справі, звернувся до суду 31.10.2011 р. (вх. № 7511/09-05/11 від 31.10.2011 р.).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність субєкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Враховуючи, що відповідач припинив свою діяльність як юридична особа (субєкт господарювання), провадження у даній справі підлягало б припиненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом з тим, згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема в частині 5 пункту 5 визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач є однією із сторін спірних правочинів. Предявлення позову про визнання недійсним правочину не є універсальним способом захисту прав, а застосовується з метою припинення для сторін правочину встановлених у ньому зобовязань, проведення реституції сторін правочину, або відшкодування шкоди заподіяної сторонам недійсного правочину. Суд також бере до уваги, що припинення юридичної особи у звязку з визнанням її банкрутом ( в даному випадку відповідача) не є абсолютним фактом.

У звязку з цим суд вважає за необхідне розглянути справу по суті. Суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність відповідача за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися судом в судових засіданнях, та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Надані позивачем матеріали справи свідчать, що в період з березня по серпень 2009р. ТОВ “ТК “Ольвія” (відповідач) відповідно до письмових листів-заявок позивача, згідно з видатковими накладними, а саме: № 0603180 від 06.04.2009 р. на суму 34059,98 грн., № 2003180 від 20.03.2009 р. на суму 4563,90 грн., № 3103180 від 31.03.2009 р. на суму 6788,16 грн., № 01041801 від 01.04.2009 р. на суму 4771,72 грн., № 01041802 від 01.04.2009 р. на суму 6536,09 грн., № 01041803 від 01.04.2009 р. на суму 21038,20 грн., № 0904180 від 09.04.2009 р. на суму 8787,90 грн., № 1004180 від 10.04.2009 р. на суму 5427,12 грн., № 1504180 від 15.04.2009 р. на суму 6720,90 грн., № 2004180 від 20.04.2009 р. на суму 391,74 грн., № 2404180 від 24.04.2009 р. на суму 4767,89 грн., № 2704180 від 27.04.2009 р. на суму 2047,81 грн., № 1607 від 16.07.2009 р. на суму 28080,00 грн., № 2707 від 27.07.2009 р. на суму 16084,33 грн., № 3007 від 30.07.2009 р. на суму 680,71 грн., № 1108 від 11.08.2009 р. на суму 28620,00 грн., передав, а ФОП ОСОБА_1 (позивач) отримав товари (продовольчі товари). Усі видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками. Загальна вартість переданого товару за вказаними накладними склала 179366,45 грн., у т.ч. ПДВ. У кожній видатковій накладній зазначена умова продажу: попередня оплата. Згідно з представленими суду банківськими виписками (а.с. 30-44) позивачем було повністю оплачено відповідачу за поставлений товар.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Зі змісту ст. 207 ЦК України слідує, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, на підставі листів-звернень, відповідно до яких було вчинено передачу товару за видатковими накладними, та оплати прийнятого товару, між субєктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 173 ГК України можуть виникати зобовязання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору купівлі-продажу.

В Акті Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області від 12.09.2011 р. № 158/172/НОМЕР_1 (а.с. 45-52), який позивач вказує як єдину підставу визнання правочинів недійсними, про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, зазначено наступне. Згідно наданого ДПІ у Жовтневому районі, в якому відповідач знаходиться на обліку, акту перевірки № 21/23-2/35628392 від 22.02.2011р. про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ “ТК “Ольвія” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27.12.2007 р. по 22.12.2010 р.: ТОВ “ТК “Ольвія” встановлено порушення ч. 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених постачальниками, тобто товар по вказаних правочинах не був переданий. У ТОВ “ТК “Ольвія” відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. ТОВ “ТК “Ольвія” здійснено діяльність, спрямовану на проведення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди іншим особам. Таким чином, угоди поставки по операціях з продажу товарів між ТОВ “ТК “Ольвія” та контрагентами покупцями за перевіряє мий період, в т.ч. ФОП ОСОБА_1 є нікчемними.

Перевіркою встановлено, що у березні, квітні, липні, серпні 2009р. ФОП ОСОБА_1 мав взаємовідносини з підприємством ТОВ “ТК “Ольвія” на загальну суму 179366,5 грн., в т.ч. ПДВ, а саме: отримання продуктів харчування в асортименті, оформлені податковими та видатковими накладними (перелік накладних наведений в Акті перевірки). Постачання товару від ТОВ “ТК “Ольвія” в зазначених місяцях 2009 року фактично не здійснені, та не могли бути використані у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1, а первинні документи, згідно з яких ФОП ОСОБА_1 було відображено витрати з податкового кредиту не є документами, що підтверджують такий податковий кредит, первинні документи, згідно яких ФОП ОСОБА_1 було відображено витрати у складі витрат на придбання товарів не є документами, що підтверджують такі витрати. Отже, зазначені витрати не підлягають відображенню у складі валових витрат платника податків, та зазначений податковий кредит з ПДВ не підлягає відображенню у складі податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 До таких висновків орган державної податкової служби прийшов, зокрема, виходячи з того, що операції ТОВ “ТК “Ольвія” не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У звязку з цим, як зазначено в акті, операції з поставки не могли бути фактично здійсненими з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна. В Акті зазначено, що правочини між сторонами суперечить вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідно до якого для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок; приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, забороняється. З урахуванням наведеного, ФОП ОСОБА_1 порушено: вимоги п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся; вимоги ст.. 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.92 р. із змінами та доповненнями, п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в періоді, що перевірявся.

ДПІ зроблено висновок, що правочини, вчинені між сторонами, не спричинили реального настання юридичних наслідків, правочини відповідно до ч. 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України є нікчемними.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема: свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи спір про визнання правочину недійсним, необхідно дослідити всі обставини, з якими закон повязує визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти субєктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Оскільки в Акті перевірки, який вказаний позивачем як підстава позову, є посилання на те, що оспорювані правочини вчинені без мети настання правових наслідків, суд вважає за необхідне дослідити усі зазначені обставини, що стосуються правовідносин сторін та надати їм оцінку. Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” (чинній на момент розгляду справи) судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частинами 1, 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Відповідність чи невідповідність вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення оспорюваного правочину.

Представник позивача підтвердив, що позивачем у повному обсязі, без будь-яких зауважень, було одержано від відповідача товар, вказаний у видаткових накладних, надав банківські виписки, які підтверджують оплату ним цього товару.

Отже, досліджені судом документи (листи-заявки, видаткові накладні, банківські виписки) дають змогу зробити висновок, що між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу товару, оформлено необхідні документи, вчинені усі необхідні дії, спрямовані на їх реальне виконання. Таким чином, судом не встановлено наявності умислу сторін, а отже фіктивності правочинів та підстав для визнання їх у звязку з цим недійсними.

Враховуючи вищевикладене, висновки, наведені в Акті перевірки податкової інспекції щодо недійсності правочинів, вчинених сторонами, в даному випадку не є належним доказом вини сторін правочину, який є обовязковим для суду. Судом не встановлено факту вчинення правочину без мети настання реальних наслідків, оскільки досліджені докази свідчать про інше. Викладені в Акті перевірки факти стосуються лише сфери податкових зобовязань субєктів господарської діяльності і можуть бути підставою для вжиття податковим органом відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії. Однак, вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки у вигляді визнання правочину недійсним у судовому порядку. В силу приписів ст. 35 ГПК України акт перевірки ДПІ та зазначені в ньому відомості не є підставою для звільнення від доказування.

Відповідно до приписів п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 33 ГПК України обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства викладені в позовній заяві та поясненнях доводи позивача.

У звязку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку із дня його підписання. Рішення підписано у повному обсязі 23.01.2012 р.

23.01.2012