Рішення № 21144762, 17.01.2012, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 2-6682/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2012 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді - Музичук Н.Ю.

при секретарі - Швець А.Л.

за участю позивача - ОСОБА_1

за участю представника відповідача - Целешюс Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства із обмеженою відповідальністю «Адіпол»про стягнення грошових коштів за затримку розрахунку,

встановив:

В жовтні 2011 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства із обмеженою відповідальністю «Адіпол»про стягнення грошових коштів за затримку розрахунку, починаючи із 15 листопада 2010 року по день винесення судового рішення 10 червня 2011 року , виходячи із середньоденної заробітної плати 143,81 грн., в сумі 20708 грн. 64 коп.

В позовній заяві зазначено, що позивач, перебуваючи в трудових стосунках з відповідачем та працюючи на посаді директора ТзВО «Адіпол» із 12 березня 2007 року, на підставі наказу №1-к звільнений за власним бажанням із 14.11.2010 року за наказом відповідача №20 від 11 листопада 2010 року за ст.38 КЗпП України проте, в порушення ст. 116 КЗпП України, розрахунку він не отримав, не виплачено заробітну плати та орендну плату згідно укладеного між ним та відповідачем договору найму автомобіля. Заборгованість відповідача щодо нарахованої але не виплаченої заробітної плати, орендних платежів, компенсації за невикористану відпустку становить 7290,16 грн. Рішенням Рівненського міського суду в справі №2-4194 від 10 червня 2011 року його позовні вимоги задоволені повністю. Згідно ст.ст. 117,116 КЗпП України, п.20 керівних розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», підлягає до стягнення із відповідача на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно письмових заперечень відповідача на позовну заяву, позовні вимоги вважаються безпідставними, такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Норма статті 117 КЗпП України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є санкцією за винні дії роботодавця в сфері оплати праці. В цій нормі зазначено, що відповідальність підприємств настає за наявності вини у такій невиплаті коштів. Позивачем не подано жодного доказу на підтвердження наявності вини підприємства у повній невиплаті заробітної плати. Крім того, позивач будучи директором товариства безпідставно допустив збільшення заборгованості по заробітній платі, в тому числі перед самим собою. Станом на дату звільнення в останній робочий день Позивач виконував функції керівника підприємства, тобто був відповідальним за проведення розрахунків. Згідно вказаних бухгалтерських документів на дату звільнення Позивача були наявними кошти, які з вини позивача не були спрямовані на проведення розрахунків при звільненні. Відповідно п.9 ч.1 ст.134 КЗпП України матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству несе керівник підприємства, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати. Головний бухгалтер підприємства своєчасно провела кінцевий розрахунок при звільненні позивача, тобто в останній робочий день напередодні звільнення. Підстав для несвоєчасної виплати розрахункових коштів по вині інших працівників не було, а позивач створив штучно собі заборгованість по заробітній платі для отримання додаткових коштів від ТОВ «Адіпол». Після звільнення Позивач із вимогою отримання заробітної плати до адміністрації підприємства не звертався, за адресою реєстрації не проживає, картковий зарплатний рахунок відсутній. Без особистої присутності позивача провести кінцевий розрахунок не було можливим. Довідка, яка додається до судової справи не відповідає фактично виплаченій заробітній платі, так як позивач отримав її обманним шляхом, де вказані нараховані суми доходів, в т.ч. і оренди автомобіля, без утримання податків. Середній заробіток позивача за два останні місяці перед звільненням становив 2042,31 грн., а інші суми коштів не є предметом дослідження в даній справі. При визначенні розміру відшкодування необхідно врахувати розмір спірної суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та інших обставин справи /п.20 керівних розяснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»/. Позивачем вказані вимоги не враховані, так як стягувана сума практично є в 10 разів більшою ніж середній заробіток позивача. За таких обставин в діях відповідача відсутня вина , що виключає можливість задоволення позовних вимог відповідно до ст. 117 КЗпП України. Крім того, позивач звернувся до суду із порушенням вказаного ст. 233 ч.1 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.

Позивач підтримав повністю позовні вимоги в суді. Додатково пояснив, що не заперечує тих доводів заперечення відповідача, що середньоденна заробітна плата його без відрахувань податків складає 94,99 грн., як зазначено довідкою відповідача. Додатково пояснив, що напередодні звільнення була затримка виплати заробітної плати працівникам, в тому числі йому, кошти надійшли за 2 тижні до звільнення, але були використані на податки, погашення іншої заборгованості по зарплаті працівників, на виробництво. Він не зміг розрахуватись із собою забрати останні гроші тому, що чекали надходження на рахунки коштів достатніх для погашення заборгованості заробітної плати, які мали надійти в листопаді 2010 року. Він захворів та звільнився по стану здоров»я, останній робочий день його 14.11.2010 року був неділею, після чого він хворів, мав сімейні проблеми і обставини, які потребували коштів, неодноразово звертався з приводу їх отримання до відповідача в усному порядку, стягував заборгованість в судовому порядку, яка не виплачена по теперішній час. Вважає заперечення відповідача цинічної поведінкою, такими, що не можуть бути прийняті до уваги та наявною реальну можливість відповідача для своєчасного погашення його заборгованості по заробітній платі. Просить повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, підтримала надані суду заперечення в повному обсязі. Додатково пояснила, що по Статуту товариства директор одноособово є виконавчим органом, в них має місце сезонне виробництво, після звільнення позивача надходили якісь кошти, але під замовлення, що не могло бути використано не за призначенням. Із грудня по квітень місяці виробництво зупиняється, у разі задоволення позовних вимог про стягнення коштів із відповідача на користь позивача, на підприємство чекає банкрутство. Крім того, пояснила, що оскільки вимоги не стосуються заробленої плати а середнього заробітку за затримки розрахунку, фактично компенсаційні виплати, то повинні бути застосовані положення про тримісячний строк звернення до суду. Просить відмовити в позові.

Оцінюючи пояснення, дослідженні надані в справі докази, встановлені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Встановлено сукупністю досліджених в справі доказів, зокрема трудових книжок позивача ОСОБА_1, б/н виданої 06 серпня 1970 року та серії НОМЕР_1 від 11.11.2010 року, та пояснень сторін, що позивач перебував в трудових стосунках із відповідачем, працюючи із 05.05.2003 року по 07.03.2007 року на посаді голови правління та із 12.03.2007 року по 14.11.2010 року на посаді директора ТзОВ «Адіпол». Звільнений із займаної посади наказом відповідача №20 від 11.11.2010 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. В порушення ст.ст. 47,116 КЗпП України, належні при звільненні позивачу розрахункові кошти, в тому числі заборгована заробітна плата, компенсація невикористану відпустку та плата за оренду автомобіля, своєчасно виплачені не були, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При нарахуванні сум, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно рішення Рівненського міського суду від 10 червня 2011 року в справі №2-4194/2011 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «АДІПОЛ»про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволені повністю, із ТзОВ «АДІПОЛ»на користь позивача стягнуто 7290,16 грн. заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та платі за оренду автомобіля. За змістом рішення суду вбачається, що між сторонами був відсутній будь-який спір про суму заборгованості коштів на користь позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Таким чином, встановлено, що в порушення вищенаведених положень чинного законодавства позивач, будучи звільненим із роботи 14 листопада 2010 року, не отримав нараховані йому при звільненні розрахункові кошти, зокрема заборгованість заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку при відсутності спору про їх розмір до ухвалення судового рішення 10.06.2011 року.

Згідно ст.117 КзПП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Посилання відповідача в своїх запереченнях і доводах в суді на порушення позивачем при виконанні обовязків директора положень ст.15 Закону України «Про оплату праці»та передбачену законом у в цьому випадку матеріальну і адміністративну відповідальність вважаються безпідставними, оскільки фактично відповідач звільнений із роботи 14.11.2010 року, в неділю, що є загальним вихідним днем, що унеможливлювало одержання ним заборгованості заробітної плати саме в цей день, наступного дня повноваження позивача, як директора, були припинені, відповідно він не міг забезпечити виплату розрахункових коштів, заборгованості заробітної плати та компенсацію, використовуючи власні повноваження, після звільнення в період затримки розрахунку із 15 листопада 2010 року до 10 червня 2011 року, на оплату якого заявлені позовні вимоги.

Заперечення відповідача по суті свого змісту є суперечним, з яких не вбачається доводи і посилання на докази поважних причин невиплати заборгованості коштів позивачу за означений період, проте наявні доводи про недоведеність саме таких причин позивачем, що суперечить положенню чинного законодавства. На підставі чого, в який спосіб та з якою метою позивачем можуть і повинні бути доведені поважні причини невиплати йому заборгованості розрахункових коштів відповідачем представник відповідача не вказала.

Оцінюючи надані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, відповідно до положень ст.10 ч.3, ст. 60 ч.1 ЦПК України, судом не встановлено належних допустимих доказів поважних обєктивних причин не виплати розрахункових коштів при відсутності спору про їх розмір для позивача із наступного дня після його звільнення та до ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості на користь позивача. Суд прийшов до висновку, що обєктивні причин не виплати розрахункових коштів позивачу не підтверджені належними допустимими доказами в порядку ст.ст. 57-60 ЦПК України.

За наведених обставин, вважається доведеною безпосередня вина власника чи уповноваженого органу відповідача в затримці виплати розрахункових коштів позивачу та підтвердженою передбачені ст. 117 КЗпП України підстави для стягнення працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із 15 листопада 2010 року по 10 червня 2011 року.

Доводи відповідача про порушенням позивачем вказаного ст. 233 ч.1 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовом оцінюються, як безпідставні, оскільки вимоги про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку регулюються положеннями ст.ст. 116,117 КЗпП України, що чинним законодавством віднесено до глави УІІ КЗпП України «Оплата праці».

Згідно положень ч.2 ст.233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Такі вимоги, в силу положень ст. 238 КЗпП України, можуть бути задоволені органом, який розглядає спір, без обмеження будь-яким строком.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку коштів до позовної заяви та пояснень сторін, суд приймає до уваги за згодою позивача доводи відповідача в частині розміру середньоденного заробітку позивача за останні два місяці, який підлягає до видачі на руки, і становить 94,99 грн., що на 144 днів затримки розрахунку, складає в загальній сумі за весь час затримки розрахунку 13678,56 грн., та приймається судом до уваги.

Судові витрати в справі за позовом звільненого від таких витрат позивача, у відповідності ст.88 ЦПК України, компенсуються за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, ст. ст. 116,117, 232,233 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,208,209,212-215,218,223, 292,294 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із Товариства із обмеженою відповідальністю «Адіпол», ідентифікаційний код 34892785, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку із 15 листопада 2010 року по 10 червня 2011 року в сумі 13 678 грн. 56 коп.

Стягнути із Товариства із обмеженою відповідальністю «Адіпол», ідентифікаційний код 34892785, судовий збір в розмірі 188 грн. 20 коп. на рахунок 31217206700002 в УДК в м. Рівне, Код ЄДРПОУ 26406128, МФО 833017, код класифікації доходів бюджету 22030001, код отримувача /код з ЄДРПОУ/ 22586331.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю.Музичук