Рішення № 21114599, 10.01.2012, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" січня 2012 р.Справа № 17/57/5022-1129/2011 (14/114-2057) Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", м. Тернопіль

до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов"язання звільнити приміщення

Представник від:

позивача: не з'явився.

відповідача: не з"явився

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність письмового клопотання сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", м. Тернопіль, звернулося у грудні 2010р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Волочиськ Хмельницької області, про витребування з незаконного володіння майна, а саме: обєктів торгівельно-побутового призначення, що знаходяться за адресою: м. Тернопіль, вул. Тернопільська та зобовязання відповідача звільнити зазначені обєкти.

Ухвалою господарського суду від 16.02.2011р. в порядку ст. 24 ГПК України здійснено заміну первісного відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Волочиськ Хмельницької області, на належного, - Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, оскільки було встановлено, що на спірному об"єкті підприємницьку діяльність здійснює СПД ФО ОСОБА_2

Ухвалою господарського суду від 01.06.2011р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" залишено судом без розгляду в порядку п. 5 ст. 81 ГПК України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. ухвалу господарського суду Тернопільської області від 01.06.2011 року у даній справі скасовано, а справу передано для подальшого розгляду по суті до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду від 18.08.2011р. матеріали справи прийнято до провадження, присвоєно справі №17/57/5022-1129/2011(14/114-2057) та призначено судове засідання на 01.09.2011р. Судове засідання відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України на 20.09.2011р., пізніше на 11.10.11 р. у звязку з неявкою позивача, неподання сторонами додаткових документів.

Згідно ухвали від 11.10.2011 року провадження у даній справі було зупинено по причині подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду №14/114-2057 від 13.07.2011р. та необхідністю скерування матеріалів судової справи на адресу Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2011р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. - залишено без змін.

Ухвалою місцевого господарського суду від 03.01.2012 року провадження у справі поновлено, та призначено засідання на 10 січня 2012 р. з урахуванням строків, передбачених статтею 69 ГПК України.

Представник позивача в судові засідання жодного разу не з'явився, причин неявки суду не повідомив, а витребуваних документів не подав, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку (повідомлення про вручення поштового відправлення знаходиться в матеріалах справи), клопотань про розгляд справи без його участі - не заявив.

Представник відповідача в судових засіданнях та згідно усних пояснень позовні вимоги не визнав, зазначивши про те, що підприємець ОСОБА_2 є добросовісним набувачем павільйону, площею 32,35 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчить договір купівлі-продажу від 16.09.2010р., укладений між продавцем громадянкою ОСОБА_4 та громадянкою ОСОБА_2 Отже, на законних підставах користується спірним майном.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив.

Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених субєктів захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб"єктів господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа № 90-4593 вих-11 від 11.05.2011 р. прокуратурою міста Тернополя за результатами проведеної перевірки було встановлено, що 28 січня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" (первісний боржник), приватним підприємцем ОСОБА_3 (кредитор) та ДП ТФ "Тернопільторгхліб" (новий боржник) укладено договір про переведення боргу в сумі 44 708,47 грн., який виник у ТОВ "Тернопільхлібпром" перед підприємцем ОСОБА_3 за поставлене останнім протягом 2009 року борошно (а.с. 116-117).

Згідно складеного між ДП ТФ "Тернопільторгхліб" та ПП ОСОБА_3 графіку погашення заборгованості дочірнє підприємство мало розрахуватися з суб"єктом господарювання в строк до 12 березня 2010 року. Однак, через відсутність коштів на ДП ТФ "Тернопільторгхліб" цей борг не було погашено. З метою погашення цієї заборгованості, колишній директор ДП ТФ "Тернопільторгхліб" ОСОБА_5 у відповідності до положень статуту дочірнього підприємства отримала від засновника відповідний дозвіл на відчуження торгового павільйону та зовнішньої частини за адресою: АДРЕСА_2, м. Тернопіль, фактичне його розташування - зупинка громадського транспорту “кінцева”, який, згідно накладної № 0000000001 від 31 січня 2008 року, підписаної головним бухгалтером ОСОБА_6 та директором ТОВ "Тернопільторгхліб" ОСОБА_7, був проданий ТОВ "Тернопільхлібпром" на ДП ТФ "Тернопільхлібпром", відтак, бухгалтером ТОВ "Тернопільхлібпром" була виписана податкова накладна за №492 від 31 січня 2008 року.

1 липня 2010 року між ОСОБА_5 як директором ДП ТФ "Тернопільторгхліб" та ПП ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу зазначеного торгового павільйону та зовнішньої частини, а також підписано протокол взаємозаліку, який підтверджує повний розрахунок за вказане майно.

Враховуючи те, що відчужений ОСОБА_5 торговий павільйон та зовнішня частина в м. Тернополі мікрорайон Кутківці по вул. Тернопільській на користь ПП ОСОБА_8 продані за ринковою ціною, визначеною шляхом проведення незалежного експертного дослідження організацією, яка отримала на це спеціальний дозвіл, та не нижче балансової вартості, тому 07 квітня 2011 року помічником прокурора міста Тернополя ОСОБА_9 стосовно колишнього директора ДП ТФ “Тернопільторгхліб”ОСОБА_5 відмовлено в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Також прокуратурою з"ясовано, що суб"єкт підприємницької діяльності ОСОБА_8 продав торговий павільйон та зовнішню частину за адресою вул. Тернопільська, м. Тернопіль, згідно договору купівлі - продажу ОСОБА_4, а 16 вересня 2010 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі - продажу придбала у ОСОБА_4 торговий павільйон (зовнішня частина, кінцева) за адресою вул. Тернопільська, м. Тернопіль.

Таким чином, відповідач у справі володіє придбаним приміщенням на законних підставах, адже придбала його у встановленому законом порядку.

На даний час договір купівлі-продажу від 16.09.2010 р. є чинним, не визнавався в судовому порядку недійсним, а тому є підставою, в порядку ст. 11 ЦК України, виникнення у відповідача права володіння, користування та розпорядження даним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог позивач посилається на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, матеріали погодження місця розташування, договір оренди землі від 14.01.2005р., проект зупинки громадського транспорту з обєктом торгівельно-побутового призначення, договір підряду від 10.05.2005р. та акти приймання виконаних підрядних робіт за червень - серпень 2005р.

Проте на думку суду, зазначені документи не можуть свідчити про наявність у Товариства права володіння чи користування спірним майном на момент звернення до господарського суду з позовом, оскільки договір оренди земельної ділянки, котрий укладений 14.01.2005 року між Тернопільською міською радою як Орендодавцем та ТОВ "Тернопільхлібпром" як орендарем, припинив дію 13.10.2009 року у зв"язку із закінченням строку, на який його було укладено (п. 8 договору). Позивачем не подано, а матеріали справи не містять доказів поновлення договору оренди на новий строк.

Навпаки, як видно з листа № 408/14 від 03.02.2011 року відділу використання земельних ресурсів Тернопільської міської ради позивачу у справі повідомлено про неможливість поновлення договорів оренди земельної ділянки, площею 60,0 кв.м. у зв"язку з розглядом звернення гр. ОСОБА_2 про надання їй в оренду земельної ділянки по вул. Тернопільська в м. Тернополі для обслуговування зупинки громадського транспорту "Кінцева" з павільйоном на підставі угоди купівлі-продажу (а.с. 64).

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Разом з тим, як вбачається з архітектурно-планувального завдання, затвердженого управлінням містобудування та архітектури Тернопільського міськвиконкому 29.01.2004 року; рішення восьмої сесії четвертого скликання Тернопільської міської ради від 18.09.2003 року; акту обстеження та вибору земельної ділянки під розташування зупинок громадського транспорту з встановленням об"єктів торгово-побутового призначення, затвердженого розпорядженням міського голови № 430 від 08.05.2002 року тощо, органом місцевого самоврядування земельна ділянка, матеріали попереднього погодження місця розташування зупинки громадського транспорту "Кутківці" з об"єктом торгівельно-побутового призначення за адресою вул.. Тернопільська м. Тернопіль надавалися позивачу у справі лише під розташування цих торговельних об"єктів як малих архітектурних форм.

Відповідно до пункту 2 Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 жовтня 2000 року № 227 та зареєстрованих у Мін'юсті 27 жовтня 2000 року за № 755/4976 (далі Правила), що були чинні на момент укладення договору оренди земельної ділянки, під розташування зупинки з встановленням об"єктів торгівельно-побутого призначення збору та збору матеріалів місця розташування зупинки (2004-2005 р.р), малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності є невелика споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів.

Місцем для розміщення малої архітектурної форми визнається земельна ділянка несільськогосподарського призначення, право на яку надається суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до земельного законодавства.

При цьому, мала архітектурна форма встановлюється на земельній ділянці на підставі дозволу (документу, що дає право суб'єкту підприємницької діяльності на розміщення малої архітектурної форми, який видається органом містобудування та архітектури), але за умови виникнення права на земельну ділянку.

Звідси, особи, які здійснюють торгівлю з кіосків, палаток, інших споруд, що виконуються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів, повинні мати правовстановлюючі документи на відповідну земельну ділянку (державний акт чи договір оренди земельної ділянки).

Між тим, як зазначалося вище, договір оренди землі від 14.01.2005 року припинив свою дію 13.10.2009 року.

Відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Станом на час розгляду даної справи та на момент звернення до суду з позовом (грудень 2010 року) власником спірного обєкту (торгівельного павільйону-кіоску), розміром 6,26х4,03 м., площею 32,35 кв. м. по вул. Тернопільська м. Тернопіль є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.2010р., оскільки сторонами вчинено дії по виконанню умов договору та, відповідно до п.п. 4, 10 зазначеного договору до останнього перейшло право власності на дане майно.

Суд звертає увагу, що укладенню вказаного правочину передувало вчинення ряду дій, в тому числі і з боку позивача по справі, за наслідками яких, спірний об'єкт було відчужено.

Таким чином, посилання позивача на приписи ст. 387 ЦК України є безпідставними, адже Товариство не є власником спірного торгового павільйону, відтак, не вправі відповідно до ст. 387 ЦК України витребувати цей Об'єкт із володіння Відповідача у судовому порядку.

Посилання позивача на норми частини 1 ст. 1212 ЦК України, на думку суду не підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у розумінні зазначеної норми права майно має бути повернуто потерпілому по-перше, у разі наявності у нього певних майнових прав на це майно, а по-друге, у разі наявності у зобовязаної особи такого майна.

Відповідно до положень ст. ст. 317, 319, 326 Цивільного кодексу України, власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Разом з тим, позивачем не представлено суду передбачених чинним законодавством України документів щодо наявності у нього майнових прав на торговий павільйон по вул. Тернопільська у м. Тернополі.

Судом встановлено, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна і на даний час володіє та користується ним на законних підставах, тобто договорі купівлі-продажу від 16.09.10 р.

Відповідно до ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Доказів того, що ОСОБА_2 знала чи могла знати про те, що ОСОБА_4 не може відчужувати майно, матеріали справи не містять, а тому вказана особа є добросовісним набувачем спірного майна.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Стосовно звільнення іншого об"єкту торгівельно-побутового призначення, що розміщений по вул. Тернопільська в м. Тернополі, то вимоги позивача теж не підлягають до задоволення з огляду на відсутність індивідуальних характеристик зазначеного майна та з огляду на відсутність документів, які б свідчили про набуття права власності позивачем на спірне майно та порушення цього права саме відповідачем у справі.

За таких обставин суд визнає позовні вимоги в частині зобовязання відповідача звільнити незаконно займані об"єкти торгівельно-побутового призначення, що знаходяться у місті Тернополі по вул. Тернопільська в порядку ст.1212 ЦК України необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

В силу вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача у справі, в тому числі понесені витрати на послуги адвоката ОСОБА_10, м. Львів (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю № 1678 від 12.05.2010 року) в розмірі 1200 грн., сплачених первісним відповідачем СПД ФО ОСОБА_3 згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 01.02.2011 року та на підставі договору про надання правової допомоги без номеру від 03.01.2011 року, виходячи з такого.

Статтею 59 Конституції України гарантується можливість отримання правової допомоги, що пов'язується з вільним вибором “захи сника своїх прав”. Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуаль ного кодексу України до складу судових витрат у господарсь кому судочинстві можуть включатися витрати на оплату послуг лише адвоката. Подібний статус мають виключно особи, визначені у ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, зокре ма ті, хто одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.

Головний принцип, який законодавством застосовується при розподілі господарських витрат-це принцип покладення витрат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді.

Розподіл господарських витрат проводиться згідно зі ст. 49 ГПК.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, повязані з розглядом справи, покладаються:

- при задоволенні позову - на відповідача;

- при відмові в позові - на позивача;

При цьому, розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат.

З матеріалів справи випливає, що правова допомога по захисту інтересів підприємця ОСОБА_3 з приводу даного господарського спору надавалася адвокатом ОСОБА_11 на підставі укладеного договору про надання правової допомоги без номеру від 03.01.2011 року, факт надання послуг та вартість понесених підприємцем витрат підтверджується платіжним документом на суму 1200 грн., тому оцінивши представлені докази в сукупності, суд вважає, що понесені витрати слід включити до складу судових витрат по даній справі, котрі підлягають відшкодуванню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", м. Тернопіль на користь ПП ОСОБА_3

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11, 15, 16, 316-319, 328, 387, 388, 1212 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст.ст. 42-47, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позовних вимог - відмовити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром", м. Тернопіль, вул. Будного, 3, ідент. код 30836947 1200 грн. судових витрат на користь Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_3, код НОМЕР_2.

3.Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) „20” січня 2012р. рішення, через місцевий господарський суд.

Це поле друкуватися не буде !!! Інформацію НЕ ЗМІНЮВАТИ !!!переведено в чистовик -9640

СуддяН.О. Андрусик