Рішення № 21114444, 16.01.2012, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" січня 2012 р.Справа № 5013/2060/11 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Мохонько К.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Світловодськ

до відповідача: Світловодського міського комунального підприємства ЖЕК № 5 м. Світловодськ

про визнання договору оренди та акту недійсними, проведення односторонньої реституції

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_1 приватний підприємець

ОСОБА_2 довіреність № 2549 від 22.11.11р.

від відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання договору оренди майна від 20.11.07р., акту від 29.11.07р. недійсними, зобов'язати відповідача провести односторонню реституцію з підстав ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

В судовому засіданні позивач і його представник позов підтримали. В дане засідання суду відповідач не з'явився, про причини неявки не повідомив, ніяких клопотань не подавав, хоча належним чином сповіщений про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. У відзиві позов не визнав.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній документами та при даній явці сторін.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд з’ясував наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між сторонами укладений договір оренди нерухомого майна № 137 від 20.11.07р. За умовами договору орендодавець (відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає в оренду нерухоме майно комунальної власності за адресою: м. Світловодськ вул. Приморська 46 загальною площею 166,3 кв. м. для використання під магазин – склад будівельних і господарських товарів. Об'єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 5 днів з моменту підписання даного договору за актом прийому-передачі підписання якого свідчить про фактичну передачу об'єкта оренди. Орендна плата становить 1238 грн. 67 коп. і сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним у з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Договір підписаний позивачем і представником відповідача та посвідчений печатками.

Відповідно до ч. 1 ст. 193, ст. ст. 283, 284 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ст. ст. 759, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Правовою підставою для звернення до суду позивач вказує ст. 203, ч. 1 п. 5 ст. 209, ч. 2 ст. 210 ЦК України. В тексті позовної заяви вказано: “Сторона договору – позивач рахував договір як правочин який спрямований на настання певних правових наслідків, що обумовлені ним, але такої думки друга сторона правочину, відповідач та недотримався, а тому реального настання певних правових наслідків не відбулось.

1. Правочин не пройшов державної реєстрації.

2. Відповідач, сторона правочину не передав актом майно в оренду позивачеві.

3. Відповідач не виконав умов договору, порушив вимоги ст. ст. 759, 765, 766, 216, 1212 ЦК України”.

Доводи позивача є невірними в силу наступного.

Відповідно до ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як визначено ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.11р. про справі № 5013/1170/11 за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до міського комунального підприємства “ЖЕК № 5” про стягнення 11592 грн. 39 коп. зазначено наступне: “ Як встановлено судами попередніх інстанцій, такий акт від 29.11.2007 складено і підписано між сторонами договору і оцінено судами саме як акт приймання-передачі приміщення. Отже, твердження скаржника про те, що орендоване приміщення йому не було передано, суперечить фактичним обставинам справи, достеменно встановленим судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних і допустимих доказів та не може бути прийнято до уваги судом касаційної інстанції як таке, що спрямоване на переоцінку доказів”.

“За таких обставин, вірним слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторони за договором своїми діями зі сплати орендної плати позивачем та її прийняття відповідачем підтвердили наявність намірів на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором. Отже, твердження скаржника про те, що договір оренди № 137 від 20.11.2007 є нікчемним не грунтується на положеннях чинного законодавства України, а підстави вважати цей правочин нікчемним відсутні”.

В судовому засіданні 16.01.12р. оглянутий оригінал книги реєстрації договорів оренди комунального майна, наданої Світловодським міськвиконкомом на виконання вимог ухвали суду від 20.12.11р., в якій на сторінці 40 є запис про державну реєстрацію договору оренди нерухомого майна № 137 від 20.11.07р. укладеного сторонами. Належним чином завірена копія цієї сторінки залучена до матеріалів справи (т. 2 а. с. 7-8). Відмітка про державну реєстрацію договору міститься і в тексті договору після підписів сторін (т. 1 а. с. 25-26).

Таким чином, вимоги ст. 794 ЦК України не порушені.

Позовна вимога про визнання недійсним акту від 29.11.07р. не підлягає задоволенню, так як не відповідає визначеним в ст. 20 ГК України, в ст. 16 ЦК України способам захисту цивільних (господарських) прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.11р. по справі № 5013/133/11.

При відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди майна від 20.11.07р. не підлягає задоволенню і позовна вимога - зобов'язати відповідача провести односторонню реституцію з підстав ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Крім того, в письмових поясненнях від 19.12.11р. (т. 1 а. с. 50-52) відповідач з посиланням на ст. 267 ЦК України просить застосувати позовну давність.

Як визначено в ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначає таке: перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК – від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частина друга, третя статті 261 ЦК).

В тексті позову позивач пише: “Таке положення справи зумовило позивача призупинити виконання умов договору і пред'явити вимогу до відповідача -письмову від 09.07.2008р. лист за вих № 55, отриманий відповідачем за вх. № 44 10.07.2008 року про виконання відповідачем умов договору від 20.ХІ.2007 р. ...”.

Тобто, позивач дізнався, як він вважає, про порушення своїх прав в липні 2008 року і направив відповідачу лист від 09.07.08р. (т. 1 а. с. 13). Трьох річний строк позовної давності закінчився 10.07.11р.

Клопотань про поновлення пропущеного строку давності позивач не подавав.

Господарський суд застосовує за заявою відповідача правила позовної давності до вимог позивача.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 20, 193, 283, 284 ГК України, ст. ст. 16, 203, 207, 215, 261, 267, 759, 762, 794 ЦК України, ст. ст. 32 – 35, 43, 44, 49, 75, 82 – 85 ГПК України господарський суд           

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову повністю відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в порядку визначеному ГПК України.

Суддя К.М. Мохонько

повне рішення складено 23.01.12р.

< Текст >