Рішення № 21112379, 08.12.2011, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 2-3257/11

Номер провадження 2/1109/24416/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2011 року Кіровський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючого судді - Куценко О.В.

при секретарі - Береді Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_2, , генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ" ОСОБА_3 про стягнення боргу по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу в звязку із затримкою видачі трудової книжки, середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні, визнання запису у трудовій книжці недійсним, внесення записів у трудову книжку, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Провімі Дніпропетровськ", яким просить визнати недійсним запис у його трудовій книжці №20 від 29 січня 2010 року про звільнення з роботи з даного товариства за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, зобовязати товариство видати новий наказ про його звільнення з роботи за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, вказавши дату звільнення - 13 квітня 2011 року та внести запис про вказану дату до його трудової книжки як дату звільнення з роботи за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, стягнути із Товариства на його користь 32460,48 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в звязку із затримкою видачі трудової книжки, борг по зарплаті в розмірі 1272,96 грн. за період з 14 по 29 січня 2010 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 2545 грн.92 коп. та на відшкодування моральної шкоди 5000 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на те, що він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” з 01 листопада 2006 року на посаді менеджера зі збуту, з роботи був звільнений з 15 грудня 2008 року за наказом № 34лс від 16 грудня 2008 року по п.4 ст.40 КЗпП за невихід на роботу 15 грудня 2008 року без поважних причин. За рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 14.01.2010 року його звільнення з роботи по п.4 ст. 40 КЗпП України було визнано незаконним, внаслідок чого був поновлений на попередній роботі на посаді менеджера зі збуту з 15 грудня 2008 року. Після поновлення на роботі його трудові відносини із товариством тривали до 29 січня 2010 року, після чого він з роботи був звільнений за власним бажанням по ст.38 КЗпП України. У день звільнення відповідач не провів із ним розрахунок та не виплатив йому борг по зарплаті в розмірі 1272,96 грн. за період з 14 по 29 січня 2010 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року тривалістю 24 календарних дні відпустки в розмірі 2545 грн.92 коп. та не видав трудову книжку. Тільки по сплину більше одного року та після неодноразових вимог відповідач 13 квітня 2001року все ж таки видав йому трудову книжку, до якої відмовився внести зміни щодо дати звільнення з роботи 13 квітня 2001 р., яка мала бути відповідачем вказана у разі затримки видачі трудової книжки. До теперішнього часу відповідач розрахункові суми, належній йому із звільненням не виплатив.

Позивач вказав і на те, що йому була заподіяна і моральна шкода щодо обґрунтування якої він вказав на наступне. В минулому, з вини відповідача він уже зазнавав приниження та образу, оскільки внаслідок грубого порушення ним чинного законодавства про працю, він був незаконно та безпідставного звільнений з роботи.

Через вказане, з вини відповідача він відчував відчай, сором, приниження, занепокоєння, знервованість, зневіру, через що зазнавав та зазнаю душевного болю та моральних страждань.

Позивач зазначив, що через провину відповідача у нього було відібрано на протязі досить тривалого часу (більше року) життєві радощі, задоволення, душевні блага, які я мав би та міг би отримувати у повсякденному житті, витрачаючи своє життя та свій час на себе, на свою дружину, дітей, батьків, роботу. Натомість, він вимушений був «ходити» за відповідачем, здійснюючи безглузді та далеко не дешеві поїздки із м. Кіровограда в головний офіс відповідача в м. Дніпропетровськ, щоб випрошувати та «вимолювати» у відповідача, належне йому по праву: бути належно звільненим та отримати свою зарплатню, трудову книжку. Все це привело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінює розмір на відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Позивач, збільшивши розмір позовних вимог, просив стягнути із Товариства на свою користь 43386,72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні. На обґрунтування вимог, позивач зазначив, що вина відповідача у затримці розрахунків при звільненні являється свідомою та очевидною, а отже він має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунків по день фактичного розрахунку за період із 29 січня 2010 рок по 15 вересня 2011 року.

У судовому засіданні позивач позов свій підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, проте надіслав письмові заперечення на позовну заяву від 27 липня 2011р., що були отримані судом 03.08.2011р., згідно яких просив у задоволенні позову відмовити, вказуючи на наявність у діях відповідача умислу на свідоме не отримання трудової книжки з метою подальшого звернення до суду за захистом надуманого порушення його прав. Зокрема, у запереченнях на позовну заяву відповідач зазначив, що у чіткій відповідності до ст. 47 КЗпП України з позивачем був проведений повний розрахунок і заборгованості по даним бухгалтерського обліку товариства не має. Окрім того, у запереченнях на позовну заяву зазначено, що позивач не отримав трудову книжку у день звільнення через його відсутність на роботі. Трудова книжка позивача за вказаних обставин підлягала зберіганню протягом двох років у відділі кадрів товариства у відповідності до п.6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, та не надсилалась позивачу поштою через не надходження від нього письмової заяви про надання ним згоди на пересилання трудової книжки поштою з доставкою, що також узгоджується із п.4.2 згаданої Інструкції, який прямо забороняє надсилання трудових книжок поштовим відправленнями. Відповідачем також було вказане і на те, задоволення позову може призвести до безпідставного зарахування фактично невідпрацьованого позивачем робочого стажу у його загальний трудовий стаж та безпідставного отримання ним коштів, належних товариству.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлені наступні факти.

Позивач ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” з 01 листопада 2006 року на посаді менеджера зі збуту, будучи прийнятим на роботу за наказом №5/лс від 01.11.2006 року, згідно якого основним місцем роботи було визначено м. Кіровоград та оклад -1500 грн. щомісячно. З роботи був звільнений з 15 грудня 2008 року за наказом № 34лс від 16 грудня 2008 року по п.4 ст.40 КЗпП за невихід на роботу 15 грудня 2008 року без поважних причин. Вказані обставини підтверджуються записами № 17 та № 18 у трудовій книжці позивача.

За рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 14.01.2010 року, ухваленого по цивільній справі №2-258/10 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою

відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” про стягнення боргу по заробітній сплаті, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було визнано, що позивач з роботи був звільнений без законних підстав та з грубим порушенням чинного законодавства про працю, а відтак був скасований, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ”, наказ № 34лс від 16 грудня 2008 року про звільнення позивача з роботи по п.4 ст. 40 КЗпП України, відповідно той був поновлений на попередній роботі на посаді менеджера зі збуту з 15 грудня 2008 року.

За ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2010 року згадане рішення суду першої інстанції було залишено без зміни, ухвалою Верховного Суду України від 30 червня 2010 року ТОВ “Провімі Дніпропетровськ” у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вказані судові рішення було відмовлено.

Рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 14 січня 2010 року в частині поновлення на роботі фактично виконано: за виданим ТОВ “Провімі Дніпропетровськ”, наказом №1лс-а від 14.01.2010 року позивач був поновлений на роботі на посаді менеджера зі збуту з 15 грудня 2008 року. Вказані обставини підтверджуються записом № 19 у трудовій книжці позивача .

29 січня 2010 року за наказом відповідача №2лс-а від 29.01.2010 року позивач з роботи був звільнений за власним бажанням по ст.38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються записом №20 у трудовій книжці позивача.

У день звільнення відповідач не видав позивачу належно оформлену трудову книжку та не провів із ним остаточний розрахунок, чим грубо порушив вимоги ст.47 КЗпП України, згідно якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, або ж якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Так, у день звільнення відповідач позивачу не виплатив заробітну плату за період його роботи - із 14 по 29 січня 2010 року в розмірі 1272 грн. 96 коп. (12 робочих днів х106, 08 грн.=1272,96 грн.), що також є грубим порушенням вимог ст.115 КЗПП України, згідно якої власник або уповноважений ним орган має виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та є грубим порушенням ст.116 КЗпП України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Також, у день звільнення відповідача не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року за 24 календарних дні відпустки в розмірі 2545 грн.92 коп. (24 календарних днів х 106,08 грн.= 2545 грн.92 коп.). Суд приймає до уваги, що за наказом відповідача №30/лс від 03.11.2008 року позивач перебував у відпустці з 25.11.2008 року по 12.12.2008 року, з 15 грудня 2008 року по 14 січня 2010 року був у вимушеному прогулі з вини відповідача, який допустив незаконне звільнення позивача з роботи, та 29 січня 2010 року трудові відносини фактично були припинені в звязку із звільненням позивача з роботи за власним бажанням. Посилання на наказ відповідача №30/лс від

03.11.2008 року є в рішенні Кіровського райсуду м. Кіровограда від 14.01.2010 року.

Вимоги позивача щодо стягнення на його користь грошової компенсації суд задовольняє відповідно до ст.74 КЗпП України, згідно якої громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати, відповідно до ст.75 КЗпП України, згідно якої щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, відповідно до п.2 ст.82. КЗпП України, згідно якого до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), відповідно до ст.83 КЗпП України, згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним, поштою надіслав суду письмові заперечення на позовну заяву від 27 липня 2011р., що були отримані судом 03.08.2011р., в яких зазначив на те, що у чіткій відповідності до ст. 47 КЗпП України з позивачем був проведений повний розрахунок, проте доказів на підтвердження вказаного не надав, а відтак слушними є доводи позивача про наявність у нього права на отримання від відповідача заробітної плати за період з 14 по 29 січня 2010 року та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року, заборгованість по яким відповідач допустив на день його звільнення з роботи.

Вина відповідача у затримці розрахунків при звільненні щодо позивача являється очевидною і з огляду копії наказу №2лс-а від 29.01.2010 року про звільнення позивача з роботи, що відповідачем надіслана як додаток до його заперечень на позовну заяву, згідно якого не вбачається жодного посилання на необхідність проведення через бухгалтерію, чи у інший спосіб, розрахунку із позивачем, принаймні у відповідності до ст.115 (виплата заробітної плати), п.2 ст.82 (компенсація за невикористану відпустку) КЗпП України.

З огляду на вказане, слушними є доводи позивача проте, що відповідач свідомо чи не по незнанню проігнорував данні норми чинного законодавства про працю.

13 квітня 2011 року відповідач видав позивачу трудову книжку. Вказані обставини відповідачем не спростовані. Більше того, у копії наказу №2лс-а від 29.01.2010 року про звільнення позивача з роботи, що надіслана відповідачем як додаток до письмових заперечень на позовну заяву, датою ознайомлення із ним вказана саме позивачем 13 квітня 2011 року, оскільки, як стверджував позивач, в цей день відповідач його нарешті ознайомив із наказом про звільнення, та видав трудову книжку, про що він також поставив дату та свій підпис у журналі видачі реєстрації трудових книжок працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ”. Відповідачем були проігноровані пропозиції суду надати для огляду у судовому засіданні журнали реєстрації видачі трудових книжок працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” за 2010 та 2011 роки для підтвердження чи спростування вказаних доводів позивача.

У письмових запереченнях від 27 липня 2011р., що були отримані судом 03.08.2011р., відповідач, не погоджуючись із доводами позивача щодо дати отримання ним трудової книжки (13 квітня 2011р.,) послався на те, що позивач не отримав трудову книжку у день звільнення через його відсутність на роботі, проте вказані обставини відповідачем доведені не були.

У відповідності до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, до неї заносяться відомості про роботу. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 N 301 "Про трудові книжки працівників" наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58З, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, зміни та доповнення до якої внесені наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 26 березня 1996 року N 29, наказами Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 8 червня 2001 року N 259/34/5, від 24 вересня 2003 року N 266/118/5.

У відповідності до п.4.1 згаданої Інструкції передбачено, що Власник або уповноважений ним органом зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення із внесеним до неї записом про звільнення.

З огляду на вказане є не доречним посилання відповідача на п.6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, згідно якого передбачається, що у разі не отримання трудової книжки у день звільнення через відсутність працівника на роботі вона підлягала б зберіганню протягом двох років у відділ кадрів товариства, та на п.4.2 згаданої Інструкції, який прямо забороняє надсилання трудових книжок поштовим відправленнями через не надходження від працівника письмової заяви про надання ним згоди на пересилання трудової книжки поштою з доставкою. В даному випадку судом прийнято до уваги, що обовязок видачі трудової книжки працівникові, покладено саме на власника або уповноваженого ним органу, а в даному випадку саме відповідач зобовязаний був вручити позивачу трудову книжку у день його звільнення, або ж вчинити дій щодо повідомлення позивач про необхідність явки до товариства за отриманням трудової книжки, проте відповідач свій обовязок не виконав.

Відповідачем, як додаток до письмових заперечень на позовну заяву від 27 липня 2011р., що були отримані судом 03.08.2011р., було надано фотокопії поштової кореспонденції на імя ОСОБА_1, проте дуже низької якості, в силу якої вона практично являється не читаємою, а відтак з її огляду суду не представляється за можливе встановити дату відправки та її зміст, а відтак - і не представляється за можливе зясувати на яки х їх обставин вона надана. Відповідачем були проігноровані пропозиції суду надати для огляду у судовому засіданні оригінали вказаної поштової кореспонденції на імя позивача.

Отже, з вини відповідача була допущена затримка у видачі трудової книжки, то він має виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП України.

За вказаних підстав, вимушений прогул з вини відповідача склав 306 робочих днів за період із 29 січня 2010 року, тобто з дати звільнення, по 13 квітня 2011 року, тобто по дату фактичної видачі трудової книжки, відповідно до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 32460,48 грн. із розрахунку середньоденного заробітку -106.08 грн. ( 306 роб.днів х 106,08 грн.= 32460,48 грн.).

Відповідно до ч.3,п.2.та ч.1 п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата

обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюють із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У відповідності до вказаного Порядку, розмір мого середньоденного заробітку уже був обрахований та встановлений за рішенням Кіровського райсуду м. Кіровоград від 14 січня 2010 року, при цьому має бути прийнято до уваги, що трудові відносини позивача із відповідачем після поновлення на попередній роботі тривали лише із 14 по 29 січня 2010 року, а тому показник заробітної плати за цей проміжок роботи не може бути взятий за основу для обрахунку належних мені виплат в силу їх нетривалості.

З огляду на вказане, не потребує повторного доказування визначення розміру середньоденного заробітку, який судом покладено в основу обрахування середнього заробітку у відповідності до ч.4 ст. 235 КЗпП України, оскільки згідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Даний розмір середньоденного заробітку судом покладено в основу для обрахування боргу по заробітної плати за період роботи - із 14 по 29 січня 2010 року. (12 робочих днів х106, 08 грн.=1272,96 грн.), та грошової компенсації за період з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року за 24 календарних дні відпустки (24 календарних днів х 106,08 грн.= 2545 грн.92 коп., оскільки відповідач відповідних довідок щодо обрахування заробітної плати, днів невикористаної щорічної відпустки та грошової компенсації суду на вимоги так і не надав.

У відповідності до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на вказане підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунків при звільненні, оскільки з вини відповідача позивачу у день його звільнення не була проведена виплати усіх належним його сум в звязку із звільненням, а саме боргу по зарплаті та грошової компенсації за невикористану відпустку. За підрахунками суду середній заробіток за весь час затримки розрахунків при звільненні складає 43386,72 грн. за період з 29 січня 2010 року, тобто з дати звільнення, по 15 вересня 2011 року за 409 дні затримки розрахунків (409 х 106,08= 43386,72 грн.)., проте до стягнення з цих підстав підлягає лише 10926,24 грн. (43386,72 грн. - 32460,48 грн).

У відповідності до ст.48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, до неї заносяться відомості про роботу. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 N 301 "Про трудові книжки працівників" наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58З, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, зміни та доповнення до якої внесені наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 26 березня 1996 року N 29, наказами Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 8 червня 2001 року N 259/34/5, від 24 вересня 2003 року N 266/118/5.

У відповідності до п.4.1 згаданої Інструкції передбачено, що Власник або уповноважений ним органом зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення із внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Отже, відповідач, видавши позивачу 13 квітня 2011 року трудову книжку, має змінити дату звільнення позивача з роботи, тобто дату звільнення 29 січня 2010 року має змінити на 13 квітня 2011 року, та внести запис про недійсність раніше внесеного запису про звільнення, тобто про недійсність запису №20 від 29 січня 2010 року, про що має видати відповідний наказ.

Проте, відповідач в порушення вимог даної Інструкції, вказаного не вчинив.

З вини відповідача позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем на його користь у розмірі 5000 грн. відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд знаходить слушними доводи про те, що минулому, з вини відповідача він уже зазнавав моральних страждань, оскільки внаслідок грубого порушення ним чинного законодавства про працю позивач був незаконно та безпідставного звільнений з роботи і що він, маючи законні підстави для відшкодування моральної шкоди, дані вимоги не предявляв, сподіваючись на усвідомлення керівником товариства уроку, що трудове законодавство є непорушним та має виконуватись без виключення.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що він продовжує зазнавати душевного болю та моральних страждань з вини відповідача, оскільки той продовжував його принижувати, відчувати відчай, сором, приниження, занепокоєння, знервованість, зневіру, оскільки уже після звільнення з роботи, що мало місце 29 січня 2010 року, лише після неодноразових прохань та вимог, 13 квітня 2011 року, тобто по сплину більше 1 року, видав йому трудову книжку і то невірно оформлену, а про добровільну виплату боргу по зарплаті та компенсації за невикористану щорічну відпустку і не йдеться.

На підставі фактичних обставин, суд також погоджуються із доводами позивача і про те, що через провину відповідача у позивача відібрано на протязі досить тривалого часу (більше року) життєві радощі, задоволення, душевні блага, які я мав би та міг би отримувати у повсякденному житті, витрачаючи своє життя та свій час на себе, на свою дружину, дітей, батьків, роботу. Натомість, він вимушений був «ходити» за відповідачем, здійснюючи безглузді та далеко не дешеві поїздки із м. Кіровограда в головний офіс відповідача в м. Дніпропетровськ, щоб випрошувати та «вимолювати» у відповідача, належне йому по праву: бути належно звільненим та отримати свою зарплатню, трудову книжку. Все це привело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від мене додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру морального відшкодування 5000 грн., суд виходить і з принципу розумності та справедливості, характеру і ступеня моральних страждань, перенесених позивачем, їх тривалість, доведеність в суді, винність дій відповідача.

Отже, на користь позивача із Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” (юридична адреса Дніпропетровськ, вул.20-річчя Перемоги,26, ЄДРПОУ 34655870, поточний рахунок 26000050206846 в КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ) підлягає до стягнення:

- 32460,48 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в звязку із затримкою видачі трудової книжки за період із 29 січня 2010 року по 13 квітня 2011 року,

- 1272,96 грн боргу по зарплаті в розмірі . за період його роботи - із 14 по 29 січня 2010 року.;

- 2545,92 грн. грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 92 коп. за період з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року за 24 календарних дні відпустки;

- 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- 10926,24 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків при звільненні за період із 29 січня 2010 рок по 15 вересня 2011 року, а всього 52205, 60 грн.

У відповідності до ст.88 ЦПК України до стягнення з відповідача на

в доход держави підлягає 2823 грн. судового збору (941 грн.х3=2823 грн.

Керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 N 301 "Про трудові книжки працівників" наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58З, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 26 березня 1996 року N 29, наказами Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 8 червня 2001 року N 259/34/5, від 24 вересня 2003 року N 266/118/5. статтями Конституції України, ст.38, ст.47, ст.48, ст.74, ст.75, ст.82, ст.83, 116, ст..117, ч.4 ст. 235, ст. 237, ст.237-1 КзПП України, ст. 3, ст.15, ст.88, ст.209, ст.214-ст.215 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Запис за №20 від 29 січня 2010 року у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення з роботи з Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, що був вчинені на підставі наказу №2лс-а від 29.01.2010 року, визнати недійсним.

Товариству з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням по ст.38 КЗпП України, в якому вказати дату звільнення - 13 квітня 2011 року;

Товариству з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про номер, дату наказу щодо дати його звільнення з роботи з Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” за власним бажанням по ст.38 КЗпП України - 13 квітня 2011 року

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” (юридична адреса Дніпропетровськ, вул.20-річчя Перемоги,26, ЄДРПОУ 34655870, поточний рахунок 26000050206846 в КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ) на користь ОСОБА_1:

- 32460,48 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в звязку із затримкою видачі трудової книжки за період із 29 січня 2010 року по 13 квітня 2011 року,

- 1272,96 грн боргу по зарплаті в розмірі за період його роботи - із 14 по 29 січня 2010 року.;

- 2545,92 грн. грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 12 грудня 2008 року по 29 січня 2010 року за 24 календарних дні відпустки;

- 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди;

- 10926,24 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунків при звільненні за період із 29 січня 2010 рок по 15 вересня 2011 року, а всього 52205,60 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Провімі Дніпропетровськ” (юридична адреса Дніпропетровськ, вул.20-річчя Перемоги,26, ЄДРПОУ 34655870, поточний рахунок 26000050206846 в КБ «Приватбанк» м. Дніпропетровськ) в доход держави - 2823 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення рішення через Кіровський райсуд м. Кіровограда до Апеляційного суду Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського

районного суду

м.Кіровограда О. В. Куценко