Ухвала суду № 21091940, 17.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-906/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"17" січня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бабенка К.А., Вівдиченко Т.Р.,

за участю секретаря: Плакси В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги мотивує тим, що відповідачем неправомірно застосовано штрафні (фінансові) санкції, оскільки відповідач в розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безпідставно вважає що позивач неправомірно відніс на валові витрати понесені ним витрати на придбання електромонтажних послуг в 2007 році та витрати на придбання послуг по здійсненню транспортно-експедиційного обслуговування в 2007-2008 роках.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним зясуванням обставин, що мають значення в справі, та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва.

Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, яка проводилась в період з 23.04.2009 року по 26.05.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №1852/23-222-31243032 від 02.06.2010 року, за змістом якого даною перевіркою встановлено порушення позивачем за перевірений період пп. 5.2.1 п. 5.2 та п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: віднесено до складу валових витрат за 2007 рік витрати, понесені на придбання електромонтажних послуг на загальну суму 212072,00 грн. за договором підряду № 160507-М-КSК від 16.05.2007 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСК Свіс»; віднесено до складу валових витрат вартість витрат по здійсненню транспортно-експедиційного обслуговування позивача на загальну суму 477380,00 грн. лише на підставі актів виконаних робіт, що підтверджують тільки загальні суми виконаних домовленостей між контрагентами, а не документами, що містять в собі інформацію про надані послуги.

Тобто, позивачем було занижено податку на прибуток на загальну суму 172363,00 грн. внаслідок завищення валових витрат.

На підставі акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000262302/0 від 15.06.2010 року, яким відповідно до пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами»позивачу було донараховано 258545,00 грн., з яких 172363,00 грн. сума податкового зобовязання за основним платежем та 86182,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погоджуючись із виданим податковим повідомленням-рішенням звернувся із відповідними скаргами в адміністративному порядку до ДПІ у Дніпровському районі м Києва, Державної податкової адміністрації м. Києва та Державної податкової адміністрації України. У задоволенні вказаних скарг відмовлено та за результатами розгляду ДПІ у Дніпровському районі м Києва винесла податкове повідомлення-рішення №0000262302/1 від 06.08.2010 року, Державна податкова адміністрація м. Києва винесла податкове повідомлення-рішення №0000262302/2 від 21.10.2010 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно та в межах наданої компетенції і повноважень встановив безпідставне завищення позивачем валових витрат підприємства, правомірно нарахував штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що 16.05.2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСК Свіс»було укладено договір підряду № 160507-М-КSК, відповідно до якого ТОВ «КСК Свіс»зобовязалось виконати комплекс електромонтажних робіт на обєкті позивача Торгівельний центр «МЕТРО Кеш енд Кері», будівництво якого здійснюється на території земельної ділянки, що знаходиться на території Якушинецької сільської ради Вінницького району, Вінницької області, Україна.

На виконання умов Договору між позивачем та ТОВ «КСК Свіс»було складено та підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 254487,00 грн.

На підставі вказаних актів та платіжних доручень позивач перерахував на рахунок ТОВ «КСК Свіс»суму в розмірі 254487,00 грн. (із ПДВ).

Вказана сума була віднесена позивачем на рахунок бухгалтерського обліку 84 «Інші витрати».

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, платник податків має право включати до складу валових витрат лише витрати, які підтверджено відповідними розрахунковими первинними документами.

За результатами проведеної операції з перерахування коштів на рахунок ТОВ «КСК Свіс»позивачем вказана сума була віднесена до валових витрат, в порядку передбаченому положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність віднесення позивачем вказаної суми до валових витрат товариства з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Наказу Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві»від 21 червня 2002 року № 237/5, типові форми поширюються на такі документи: № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт»на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності ; № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних робіт»на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Таким чином, довідка № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних робіт»є обовязковою для всіх будівельних підприємств та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують монтажні роботи.

Отже, відповідно до положень вищевказаного наказу ТОВ «КСК Свіс»мало надати позивачу довідку про вартість виконаних робіт за формою №КБ-3.

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що довідка про вартість виконаних робіт (форма №КБ-3) не складалась.

Крім того, відповідно до положень п. 4.7, п. 4.9 та п. 4.10 Договору сторони зобовязались підписати акт приймання-передачі робіт, на підставі якого мав проводитись остаточний розрахунок між сторонами.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

При цьому в п. 2.4 даного Положення первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7 вищевказаного Положення первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що спеціальною формою акту приймання виконаних робіт в галузі будівництва є форма № КБ-2в, що затверджена Наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві»від 21 червня 2002 року №237/5, в якій зафіксовані обовязкові реквізити, зокрема, загальновиробничі витрати, додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних робіт у зимовий (літній) період, прибуток, адміністративні витрати тощо.

Однак, у позивача в наявності були не Акти приймання-передачі робіт, як передбачено вимогами Договору, а Акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Таикм чином колегія суддів вважає вірним критичне сприйняття судом першої інстанції надані позивачем Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), оскільки вони не відповідають затвердженій в Договорі назві документу (Акт приймання-передачі Робіт), не містять дати та місяця їх складання, в них відсутня вимірника у натуральному виразі господарської операції (обсяг виконаних робіт), відсутні печатки товариств, вони не містять реквізити типової спеціалізованої форми № КБ-2в.

Крім того, колегія суддів зауважує про помилковість твердження позивача про те, що він не зобовязаний під час віднесення до валових витрат сум, керуватись первинними документами в розумінні бухгалтерського обліку з огляду на наступне.

Така позиція спростовується положеннями пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач обгрунтовано визначив неправомірне віднесення ТОВ «Клампфер-Україна»суму в розмірі 254487,00 грн. (із ПДВ), сплачену позивачем за договором підряду № 160507-М-КSК від 16.04.2007 року, на валові витрати

Також судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та субєктами господарювання було укладено договори на здіснення транспортно-експедиційного обслуговування.

Витрати на транспортно-експедиційні послуги у розмірі 477380,00 грн. позивач відносив до складу валових витрат товариства в 2006-2008 роках.

Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобовязань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що експедитор за плату і за рахунок клієнта виконує або організовує виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, при цьому може укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, в у відносинах з третіми особами може виступати як від свого імені так від імені клієнта.

Судом першої інстанції було встановлено, що укладені договори на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування є типовими за своїм змістом, їх предметом є доручення позивачем укладення від свого імені і за рахунок позивача (замовника) договорів спрямованих на забезпечення виконання робіт з організації транспортно-експедиційного обслуговування експертно-імпортних вантажів позивача (замовника) автомобільним транспортом у міжміському та міжнародному сполученні.

На момент перевірки у підприємства була відсутня первинна транспортна документація, що може підтвердити фактичність отриманих послуг, їх обєм, кількість та вид, така документація не була надана і суду першої інстанції на його вимогу.

В якості доказів щодо спростування висновків відповідача, позивачем було надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), на підставі яких позивачем було віднесено до валових витрат суму в розмірі 477380.00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про критичне сприйняття наданих позивачем актів та платіжних доручень, враховуючи наступне.

Відповідно до положень ч. 11-13 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні, зокрема: міжнародна автомобільна накладна (CMR); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Більше того, відповідно до преамбули Правил оформлення документів на перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено, що позивач був вантажовідправником та вантажоодержувачем за вказаними договорами, то на нього поширюється дія вказаних вище Правил.

Відповідно п. 11 Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Згідно з вищевказаними Правилами товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому помилковим є твердження позивача про те, що відповідно до положень договору на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування обовязок по складенню товарно-транспортних накладних покладається на експедитора, оскільки в п. 2.1.6 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування саме на позивача (замовника) покладено обовязок своєчасно організовувати і забезпечувати оформлення товарно-транспортних накладних та інших супроводжувальних документів в залежності від виду вантажу і його специфічних особливостей.

Крім цього, відповідно до положень п. 11 Правил один екземпляр товарно-транспортної накладної має залишатись у вантажовідправника, яким є позивач, а інший має передаватись водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 2.2.11 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування вважається, що експедитор виконав свої зобовязання по перевезенню вантажу належними чином з моменту передання вантажоотримувачу (позивачу) і отримання свого примірника CMR або товарно-транспортної накладної без зауважень вантажоотримувача.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у позивача має бути в наявності два примірника товарно-супровідних накладних: один як у вантажовідправника (замовника) товару, інший як у вантажотримувача.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Міністерством транспорту України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»№ 488/346 від 29.12.1995 року і введено в дію з 01 січня 1996 року.

Відповідно до п. 2 зазначеного Наказу ведення зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Таким чином підтвердити фактичне надання позивачу його контрагентами послуг за наявними Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) є неможливим, оскільки вони не містять обовязкових реквізитів, а саме посилання на номер, дату укладеного договору, натурального вартісного виразу господарської операції, оскільки наявні листи-замовлення на перевезення, відповідно до п. 2.1.2 Договорів на здійснення транспортно-експедиційного обслуговування не свідчать про надання послуги, а відображають виключно попередній намір здійснити перевезення вантажу. Більше того, накладні-вимоги (внутрішнє переміщення) матеріалів не відображають місце отримання матеріальних цінностей та не вказано від кого саме такі матеріальні цінності слід прийняти.

Отже, належних документів, які б підтвердили рух товарно-матеріальних цінностей у позивача немає.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з п. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зафіксовано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем правомірно було визначено суму податкового зобовязання позивача в розмірі 172363,00 грн. та нараховано штраф в розмірі 86182,00 грн.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Клампфер-Україна»залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А