Постанова № 21084101, 14.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2011 року           15:46           № 2а-14602/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві Головне управління Державного казначейства України в місті Києві Відділ ДАІ Деснянського р-ну м.Києва провизнання дії протиправними, зобов'язання вчинити дії встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, Управління пенсійного фонду України в місті Києві, Управління Державного казначейства України в місті Києві та ДАІ Деснянського району м. Києва, в якому просив: - стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Києві через Управління Державного казначейства України в м. Києві на користь ОСОБА_1 4545,17 грн. примусового сплаченого збору.

В подальшому, позивач відмовився від залучення в якості співвідповідача ДАІ Деснянського району м. Києва, так як відсутні позовні вимоги до цього відповідача.

Але, за згодою позивача, в якості співвідповідача було залучено Управління Державного казначейства у Деснянському районі м. Києва.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач в червні 2011 року придбав автомобіль «Nissan JUKE»вартістю 181807 грн., при цьому до пенсійного фонду сплатив збір в розмірі 4545,17 грн. Проте, відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. В той час, як позивач не відчужував автомобіль, а придбавав, то, на його думку, не мав сплачувати збір до пенсійного фонду, а отже, просив його повернути.

Відповідач, Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень посилався на норми пункту 12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740, відповідно до якого платниками збору є підприємства, установи та організації всіх форм власності, також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі даних автомбілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно з чиним законодавством).

Відповідач, Управління Державного казначейства України в місті Києві, проти позову заперечував також. При цьому, в своїх письмових запереченнях проти позову, вказував на Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, згідно з яким повернення коштів здійснюється органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідач, Управління Державного казначейства у Деснянському районі м. Києва, в судове засідання не прибув, свого відношення до позову не висловив.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як було встановлено у судовому засіданні та вбачається із матеріалів справи, 11 червня 2011 року на підставі Договору №311 купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський»автомобіль «Nissan JUKE»вартістю 181807,00 грн.

Відповідно до Квитанції №12ПП3700 від 25.08.2011р. ОСОБА_1 сплатив в ПФУ збір при купівлі авто в розмірі 4545,17 грн. через УДК у Деснянському районі м. Києва (код отримувача: 26077891, рахунок отримувача: 31211224700004, Банк отримувача: ГУДК України у м. Києві, код Банку: 820019).

Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»визначено виключний перелік осіб –платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, яким передбачено, що платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до цього Закону обов’язок зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Проте, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740, суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи, організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Відповідно до частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз’ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року №9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосовувати закон, який регулює ці відносини.

В даному випадку пункт 12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. №1740 суперечить пункту 7 статті 1 Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Тому, з урахуванням вищевикладеного, суд має застосовувати нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме норми Закону України від 26 червня 1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки, позивач не відчужував автомобіль, а купував його, то збір до пенсійного фонду сплачувати не мав.

Пунктом 16 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, зазначено, що органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів.

Відповідно до пункту 19 Порядку виконання безспірного списання коштів з державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 4545,17 грн. згідно квитанції від 28 серпня 2011 року було перераховано позивачем на балансовий рахунок 3121 «Надходження коштів спеціального фонду державного бюджету, які направляються на спеціальні видатки».

Пунктом 11 розділу 1 Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого зараховується у поточному бюджетному році платіж, який підлягає поверненню.

Так як збір в розмірі 4545,17 грн. був сплачений через УДК у Деснянському районі м. Києва (код отримувача: 26077891, рахунок отримувача: 31211224700004, Банк отримувача: ГУДК України у м. Києві, код Банку: 820019), то і має бути повернутий з цього рахунка.

Позивач же в своєму позові просив стягнути збір через Управління Державного казначейства України в місті Києві, а тому, з урахуванням пункту 19 Порядку та вищенаведеного, суд частково задовольняє позовні вимоги.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

          Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

          Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

          Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Києві через Управління Державного казначейства у Деснянському районі м. Києва (код отримувача: 26077891, рахунок отримувача: 31211224700004, Банк отримувача: ГУДК України у м. Києві, код Банку: 820019) на користь ОСОБА_1 4545,17 (чотири тисячі п’ятсот сорок п’ять грн. 17 коп.) сплачено збору в Пенсійний фонд України при купівлі автомобіля.

          В решті позову відмовити.

          Судові витрати у розмірі 49,30 грн. стягнути з Державного бюджету України через місцевий бюджет на користь ОСОБА_1.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Т.І. Шейко