Постанова № 21083122, 22.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2011 року                     № 2а-14572/11/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до

третя особа Приватного підприємства "Харчові ресурси"

Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація

провизнання недійсним установчих документів На підставі частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом розглянуто справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Святошинському районі мста Києва (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Харчові ресурси» (далі по тексту – відповідач, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації (далі по тексту – третя особа) про визнання недійсними установчих документів Приватного підприємства «Харчові ресурси» та припинення юридичної особи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 14 жовтня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14572/11/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 08 листопада 2011 року, яке відкладалось на 21 листопада 2011 року та на 06 грудня 2011 року.

У судовому засіданні 06 грудня 2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при створенні Приватного підприємства «Харчові ресурси» було допущено порушення, які не можна усунути, зокрема тому, що особа, зазначена у якості засновника у статутних документах, не має відношення до створення та діяльності підприємства.

23 листопада 2011 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшло клопотання третьої особи про розгляд адміністративної справи без участі уповноваженого представника Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації.

          Представник відповідача у судові засіданні не з’явилися, заперечень проти позову не надав, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника не подавав, хоча про дату, час та місце судових засідань був повідомлений належним чином.

Враховуючи неявку представників відповідача та третьої особи у судове засідання та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд вирішив розглянути адміністративну справу № 2а-14572/11/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Харчові ресурси» (ідентифікаційний код 35507480) зареєстровано Святошинською районною у місті Киві державною адміністрацією 24 жовтня 2007 року за адресою: 03170, місто Київ, вул. Перемоги, будинок 9, кімната АПП (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 247005 міститься в матеріалах справи).

Згідно з Довідкою про взяття на облік платника податків Приватне підприємство «Харчові ресурси»перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі міста Києва з 25 жовтня 2007 року за № 8953.           

Відповідно до Довідки АА № 361288 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, керівником Приватного підприємства «Харчові ресурси» зазначений громадянина ОСОБА_1.

Представник позивача зазначає, що згідно пояснення громадянина ОСОБА_1 було встановлено, що про Приватне підприємство «Харчові ресурси» йому нічого не відомо, він ніколи не працював директором та бухгалтером у вказаній фірмі, ніколи не підписував ніяких документів та не укладав ніяких договорів.

В матеріалах справи містяться копія пояснень громадянина України ОСОБА_1 від 04 серпня 2011 року з яких зазначено, що під час реєстрації підприємства ОСОБА_1 не відвідував державну адміністрацію, податкову інспекцію Святошинського району м. Києва, дозвіл на отримання печатки, а також печаток не отримував, статутний фонд товариства не формував, статут не розробляв, фінансово – господарської діяльності не вів та не уповноважував нікого на реєстрацію та веденню фінансово – господарської діяльності.

За таких обставин позивач вважає, що установчі документи та реєстраційні документи Приватного підприємства «Харчові ресурси» (статут підприємства, установчий договір) містять неправдиві відомості та не відповідають вимогам законодавства, тому створення даного підприємства було направлене на здійснення протиправної діяльності направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, зокрема є:

- визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути;

- провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Суд зазначає, що даний перелік підстав для припинення юридичної особи є виключним, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Статтею 110 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (пункт другий частини першої). Згідно з частиною другою зазначеної правової норми, вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновків, що право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, передбачене пунктом 17 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", не включає права на вимоги щодо визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням норм статті 110 Цивільного кодексу України, якими чітко визначено обмежений перелік кола суб’єктів, що мають право заявляти вищезазначені вимоги.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Частиною другою зазначеної правової норми визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

На підставі викладеного випливає , що у випадку подання позову суб’єктом владних повноважень з перевищенням наданих йому повноважень, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів Приватного підприємства «Харчові ресурси» з мотивів порушення, допущених при її створенні, задоволенню не підлягають з огляду на відсутність компетенції позивача щодо звернення з зазначеним позовом.

Щодо посилання позивача на здійснення відповідачем протиправної діяльності, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд доходить висновків, що згідно з вищенаведеною нормою процесуального права, доказом вчинення злочину може бути лише документ передбачений Кримінально –процесуальним кодексом України, зокрема, постанова слідчого (прокурора) або вирок, якими, у визначеному Законом порядку, встановлюється можлива або доведена участь особи у вчиненні злочину.

Позивач посилається на створення відповідача без мети зайняття підприємницькою діяльністю з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, що є злочином, передбаченим статтею 205 Кримінального кодексу України; участі відповідача в проведенні фінансових операцій, направлених на легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, що є злочином, передбаченим статтею 209 КК України; участі відповідача в ухиленні від сплати податків, що є злочином, передбаченим статтею 212 КК України.

Проте, позивачем не надано жодних доказів порушення кримінальних справ, відносно діяльності, здійснюваної відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку, суд витребовує названі документи та матеріали.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження донарахування відповідачу податкових зобов’язань та існування у відповідача податкового боргу, а також доказів застосування до відповідача санкцій за порушення податкового законодавства. Отже, позивач належними доказами не довів факт ухилення відповідача від сплати податків, у зв’язку з чим суд дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними установчих документів Приватного підприємства «Харчові ресурси».

          Щодо позовної вимоги про припинення юридичної особи Приватного підприємства «Харчові ресурси», суд зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України, юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті, може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо акціонерних товариств - також Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ч. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України). Тобто, саме ці особи мають право звертатися з вимогою про припинення юридичної особи за наявності вищевказаних підстав.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач –особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 4 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З системного аналізу вищезазначених норм права вбачається, що суб’єкт владних повноважень може звернутись до адміністративного суду з позовом виключно у випадках та з підстав, передбачених законом.

          Відповідно до пункту 67.2 статті 67 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;

Таким чином, органи державної податкової служби вправі звертатися до суду з вимогою про припинення суб’єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб’єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно із законодавством.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснює спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2007р. № 667 є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція органів державної податкової служби поширюється саме на відносини в сфері оподаткування.

Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача виходять за межі повноважень наданих державній податковій інспекції, тому підстав для задоволення позову немає.

Представник позивача не подав суду доказів, що підтверджують неподання відповідачем протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

          В матеріалах справи міститься копія довідки про встановлення місцезнаходження платника податків від 04 серпня 2011 року № 301 та копія повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 10 серпня 2011 року № 476/29-117, відповідно до яких місцезнаходження Приватного підприємства «Харчові ресурси»не встановлено.

          Враховуючи наявність в матеріалах справи Спеціального витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно з яким відповідач знаходиться за адресою: 03170, місто Київ, вул. Перемоги, будинок 9, посилання позивача на повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням від 10 серпня 2011 року № 476/29-117 є необґрунтованими та безпідставними.

З наданих позивачем на обґрунтування позовних вимог документів вбачається, що перевірки дотримання Приватним підприємством «Харчові ресурси»вимог податкового законодавства не проводилось, рішення про визначення відповідачу податкового зобов’язання податковим органом не приймалось.

Таким чином, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження донарахування відповідачу податкових зобов’язань та існування у відповідача податкового боргу, а також доказів застосування до відповідача санкцій за порушення податкового законодавства. Отже, позивач належними доказами не довів факт ухилення відповідача від сплати податків, у зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Державній податковій інспекції у Святошинському районі міста Києва відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                       Шарпакова В.В.