Постанова № 21082765, 18.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2011 року <Час проголошення >№ 2а-16479/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрно-хімічна компанія"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

проскасування повідомлення - рішення № 0000892320 від 20.10.2011року

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська аграрно-хімічна компанія»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення №0000892320 від 10 жовтня 2011 р. винесеного Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Голосіївському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач до суду не зявився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

На адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли заперечення на позовну заяву. В обґрунтування заперечень Відповідач зазначає, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська аграрно-хімічна компанія»(надалі по тексту Позивач) з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету суми податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ та валютних витрат за період з 01.01.2010 по 30.06.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «Векта-Плюс»(код за ЄДРПОУ 32208340).

За результатами перевірки складено акт від 23.09.2011 р. за №438/1-23-20-31109157 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 400 000,00 грн. в т. ч. за травень 2010 року.

На підставі даного акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000892320 від 10 жовтня 2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість у сумі 750 000,00 грн. з них за основним платежем 600 000,00 грн. податок на додану вартість та нараховані штрафні санкції у розмірі 150 000 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Українська аграрно-хімічна компанія»(Довіритель) та ТОВ «Векта-Плюс»(Повірений) укладено договір доручення №10829 від 20.03.2010 р. (надалі по тексту Договір №10829).

Згідно з п.1 Договору №10829, Довіритель доручає, а Повірений зобовязується провести дослідження різних природно-кліматичних зон України для вирощування олійних та ефіролійних культур, що включатиме вивчення екологічно-біологічних основ рослинництва; основ програмування врожаю; ролі та місця даних культур сівозмінах для покращення структури посівних площ, а також створення конкурентно-спроможної продукції на ринку України.

У відповідності до п. 4 Договору №10829, після виконання доручення Довірителя, Повірений зобов'язаний передати Довірителю для узгодження та підписання акт приймання-передачі наданих послуг по Договору та передати звіт у вигляді розділів 1, 2, 3. Довіритель зобов'язаний підписати наданий йому Повіреним акт приймання-передачі наданих послуг протягом 5 днів, а у разі не згоди з ним., протягом того ж строку повідомити свої заперечення Повіреному для усунення недоліків. Всі Акти приймання-передачі є невід'ємною частиною даного Договору.

На виконання вимог по Договору №10829 сторонами було підписано Акт №10829 від 29.10.2010 р. про приймання-передачі наданих послуг.

Зобовязання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі, податковою накладною.

Згідно акту перевірки, відповідачем зроблений висновок, що вищезазначений договір є недійсним в силу закону, оскільки правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину.

Зокрема зазначено, що ТОВ «Векта-Плюс»(код за ЄДРПОУ 32208340) зареєстроване в ДШ у Печерському районі м. Києва та відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня мас стан - «ФАКТИЧНА АДРЕСА НЕ ВСТАНОВЛЕНА, ЮР.АДРЕСА МАСОВОЇ РЕЄСТРАЦІЇ».

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

За період з 01.01.2010р -1 півр. 2011 року звіти подавалися за підписом директора ОСОБА_4 (іпн НОМЕР_2), який відповідно до матеріалів кримінальної справи №80-0251 дав покази, що ніякого відношення до діяльності підприємства не має, договорів від імені підприємства не укладав, роботи не виконував, товарів не поставляв, податкову звітність не складав ії не підписував та до ДПІ, за місцем реєстрації підприємства не подавав, печаткою ТОВ «Векта-Плюс»не користувався та нікого на це не уповноважував.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що опрацювання документів податкової звітності, баз даних дозволило встановити, що податковий кредит ТОВ «Промтрейд ТПК»формувався за рахунок використання в ланцюгу придбаних товарів (робіт, послуг) від ризикових контрагентів, тобто підприємств, які не звітують.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеної угоди з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано послуги, отже договір було належним чином та в повному обсязі виконано.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі наданих послуг, які підтверджують фактичне виконання робіт, передбачених договором.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: копію податкової накладної; Договір доручення, додатки до договору.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Крім того п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 10.2 ст. 10 цього ж Закону платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 №166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться копія Акту перевірки від 05.08.2011 р. №382/1-23-40-31109157, перевірка проводилася співробітниками Відповідача за період 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. В даному акті відсутні посилання, що з боку Позивача були допущенні порушення у жовтні 2010 року з податку на додану вартість.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про неможливість віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в разі не сплати контрагентом податкових зобовязань, а тому податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва №0000892320 від 10 жовтня 2011 р. підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за № К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за № К/9991/14602/11.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000892320 від 10 жовтня 2011 р. Державною податковою інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук