Постанова № 21082668, 03.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2011 року 09:59 № 2а-7101/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качур І.А., при секретарі Хрімлі К.О. за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1.(дов. від 18.05.2011р. №338)

від відповідача1: ОСОБА_2.(дов. від 04.01.2011р. №4/10-021)

від відповідача2: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укргазтех,, до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, Начальника відділу по взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Копишинського В.В. про визнання дій протиправними.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 03.11.2011 року в 09 год. 59 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Укргазтех,, (надалі позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (надалі відповідач1), Начальника відділу по взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Копишинського В.В. (надалі відповідач2) про визнання дій протиправними.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час проведення перевірки у період з 24.03.2011р. по 01.04.2011р. відповідачами зроблені неправильні висновки, які на його думку не відповідають дійсним обставинам справи та сформовані на думку позивача на підставі помилкового тлумачення відповідачами норм чинного законодавства України. Позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що рішення, прийняті за наслідком проведення перевірки на його думку є обґрунтованими і прийнятими без порушення чинного законодавства. При цьому звертав увагу суду на те, що під час перевірки посадові особи відповідача діяли в межах та спосіб, передбачений законом. В судовому засіданні надав пояснення аналогічні письмовим запереченням наявним у матеріалах справи. У задоволені позову просив відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про відмову у задоволені позову, з огляду про наступне.

Щодо першої позовної вимоги, слід зазначити, що податковий орган уповноважений проводити перевірки платників податку в порядку, встановленому чинному законодавству, зокрема п.20.1.4. Податкового кодексу України).

З урахуванням ст. ст. 61 та 44 Податкового кодексу України (надалі ПК) на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Згідно роз'яснення наданого Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім цього, згідно вищезгаданого Листа ВАСУ слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому суд звертає увагу, що посилання позивача на ст. 204 Цивільного кодексу України є не доцільною, оскільки відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно правових актів припускають неодноразове (множинне) трактування прав та обовязків платників податку.

Відповідно до норм чинного законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Зокрема, з урахуванням ст. ст. 61 та 44 ПК саме на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність дій посадових осіб відповідача при проведенні перевірки.

Щодо другої позовної вимоги, суд вважає її необґрунтованою з наступних підстав.

Відповідно до ст. 17 ПК платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обовязків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

На думку суду, вказане право кореспондується з обов'язком контролюючого органу не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (п.п. 21.1.6 ст 21 ПК).

При цьому, податковою інформацією є сукупність відомостей і даних, що створені або отримані субєктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, ц порядку, встановленому ПК.

Правовий режим такої інформації визначається ПК.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, висновки викладені в акті перевірки належать до податкової інформації, а тому використовуються податковим органом з дотриманням особливого податкового режиму, передбаченого ПК У країни, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім того, слід взяти до уваги, що податкова інформація може опрацьовувати і зберігатися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Позивачем не надано суду жодних доказів порушення відповідачем даних положень законодавства, а саме безпідставного розголошення інформації з обмеженим доступом, викладених в акті перевірки від 08.04.2011р.№77/23-80/30265715. На підставі вищевикладеного, друга позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо третьої позовної вимоги, суд звертає увагу на те, що згідно із п. 1.3 ст. 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010, № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт є документом, який оформляється за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Дана норма Порядку під актом розуміє службовий документ, який підтверджує проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, акт перевірки не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень який би породжував певні правові наслідки, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, та, відповідно, міг бути предметі розгляду судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому висновки акту перевірки не можуть бути предметом оскарження згідно Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки акт не несе правових наслідків для платника податків. Таким чином, здійснення коригування сум податкового кредиту та податкових зобовязань покладається на платника податків, проте не здійснення ним такого коригування не матиме для платника жодних правових наслідків.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як субєктом владних повноважень доведено правомірність оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 2,69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Укргазтех,, до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, Начальник відділу по взаємодії з правоохоронними органами управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Копишинського В.В. про визнання дій протиправними, - відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур