Постанова № 21076823, 11.01.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2012 р. м. Львів№ 2а-7293/11/1370

13 год.10 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представників позивача Канарьової Н.В., Палєй Ю.М., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Датекс-С»до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення та скасування податкових вимог,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Датекс-С»(далі ТзОВ «Датекс-С») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі ДПІ у Залізничному районі м Львова) з позовними вимогами, які були збільшені і уточнені позивачем, а саме позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000612304/18796 від 31.05.2011 року, скасувати податкові вимоги від 16.06.2011 року № 20899/10/24 24-032 та від 04.08.2011 року № 25695/10/24-032.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, на підтвердження договірних відносин з ТзОВ «ТКФ «Вартек». Всі операції з контрагентом є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Позивач зазначає, що сума, яка була включена до складу податкового кредиту підтверджена належним чином оформленою податковою накладною, що засвідчують факт, що правочин вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ним. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування ТзОВ «Датекс-С»податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що згідно закріпленого в ст. 61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Вважає, що при винесенні податкових вимог порушені вимоги п. 59.1 ст.59, п.57.3 ст. 57 Податкового кодексу України. Відтак позивач вважає оскаржувані податкове повідомлення рішення та вимоги такими, що підлягають скасуванню. Представники позивача позовні вимоги підтримують, просять суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання призначене на 22.12.2012 року та 11.01.2012 року явку уповноваженого представника не забезпечив, проте повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду. Письмових заперечень на неодноразову вимогу суду не надав. Суд, взявши до уваги думку представника позивача щодо можливості почати судовий розгляд за даною явкою, а також зваживши на дозволені законом строки розгляду справи, ухвалив на підставі ст. ст. 71, 128 КАС України розглянути справу на підставі наявних у ній доказів без участі відповідача

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Датекс-С» зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 31.10.2008 року, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 702896. Позивача взято на облік в органи державної податкової служби 03.11.2008 року за № 1218, що підтверджується довідкою 4 ОПП (а.с. 123).

У період з 29.04.2011 року по 10.05.2011 року державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Датекс-С», про що складено акт № 1096/23-4/36153038 від 17.05.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань достовірності підтвердження відображення даних у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1., п. 198.2. п. 198.6., п. 198.8. ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період лютий 2011 року в сумі 60090,14 грн. та в частині недодержання вимог ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ст. 626, ст. 650, ст.655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах з ТзОВ «Вартек».

31.05.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 1096/23-4/36153038 від 17.05.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0000612304/18796, яким відповідно до п 198.1., п. 198.2. п. 198.6., п. 198.8. ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ст. 626, ст. 650, ст.655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 60091 грн., у тому числі основний платіж 60090,14 грн., штрафні (фінансові) санкції 1 грн.

16.06.2011 року та 04.08.2011 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова виставила податкові вимоги ТзОВ «Датекс - С».

Позивач з прийнятим податковим повідомленням рішенням та податковими вимогами не погодився, оскаржив їх в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.(4. ст. 198 ПК України)

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з вищесказаного необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобовязань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТКФ «Вартек»господарського договору на купівлю-продаж товарів не укладалось, була усна домовленість, на поставку товару був виписаний рахунок-фактура № 141 від 28.02.2011 р. Підтвердженням виконання поставки служить накладна № 141 від 28.02.2011 р. 360474,85 грн. на цей перелік товарів та цю ж суму поставки (а.с.38)

Оплата за товар позивачем здійснено у березні 2011 року, про що свідчить долучене до матеріалів справи платіжне доручення № 206 від 16.03.2011 р. на перерахування коштів. (а.с. 37) Листом ПАТ «Фольксбанк»підтвердив перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТКФ «Вартек».

Як вбачається з матеріалів справи, отриманий позивачем товар, використаний для виконання робіт у м. Житомир по вул. Шелушкова, 96. Товар, придбаний у ТОВ «ТК «Вартек»доставлявся перевізником компанією ТОВ «ТК «САТ», що підтверджується договором на перевезення вантажів № 3363 від 10.01.2011 року, згідно якого ТзОВ «Датекс С»надає для перевезення вантажі, «Транспортна компанія «САТ» (перевізник) зобовязується здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом і надати інші послуги по перевезенню вантажів на території України). (а.с. 82).

На вимогу позивача (лист від 30.11.2011 р. №243) листом від 05.12.2011 року № 3948 перевізником надана накладна на вантаж, яка свідчить про здійснення доставки товару від продавця до покупця відправником товару ТОВ «ТКФ «Вартек». Оплата перевезення (доставки) товару від ТОВ «ТКФ «Вартек»підтверджується рахунком на оплату № В0000203 від 19.01.2011 р. та актом № ЛВ0000198 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на перевезення вантажу за маршрутом Київ-Житомир за наведеною вище накладною на вантаж. Оплату здійснив позивач за домовленістю з продавцем, про що свідчить лист № 39 від 17.01.2011 р. від ТОВ «ТКФ «Вартек».

Одержувачем даного вантажу у місці доставки був працівник позивача ОСОБА_3, якому довіреністю від 19.01.11 р. № 101 доручено отримати товар від перевізника ТОВ «ТК «САТ», прийняти цей товар на відповідальне зберігання за актом прийому-передачі матеріалів від 19.01.2011 року. Перебування працівника позивача ОСОБА_3 у м. Житомирі на момент приймання товару підтверджується посвідченням на відрядження на цей період. З відповідального зберігання матеріали передавались за актом прийому-передачі матеріалів від 28.02.2011 р.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «ТКФ «Вартек», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між ТзОВ «Датекс С»та ТОВ «ТКФ «Вартек», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що на момент перевірки первинні та інші документи по ТОВ «ТКФ «Вартек»відсутні, посадові особи за адресою, зазначеною в реєстраційних документах не знаходяться, місцезнаходження посадових осіб не відомо, не може братися судом до уваги з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, судом витребувані документи, що стосуються спеціальної податкової та господарської правосуб'єктності учасників господарської операції. Як показує зміст отриманого озивачем Витягу з Єдиного державного реєстру щодо ТОВ «ТКФ «Вартек»є діючим підприємством, у стані припинення чи банкрутства не перебуває (а.с.108-109).

Дії відповідача в такому разі чітко прописані у Примірному порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі - Порядок), затвердженому Наказом ДПАУ від 18.04.2008 року N 266.

За змістом цього порядку при встановленні вказаних відповідачем обставин про відсутність платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах адресами, документи направляється до підрозділу податкової міліції.

Розділ VI Порядку передбачає, що працівник підрозділу податкової міліції після отримання інформації від підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб про незнаходження платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах даними, зобов'язаний встановити місцезнаходження платника ПДВ. Проводиться перевірка згідно з вимогами ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України на предмет наявності ознак фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, інших злочинів.

В результаті проведеної перевірки працівники підрозділу податкової міліції за виявленими під час відпрацювання порушеннями податкового законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність, приймають рішення у порядку ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 56.22 ст. 56 ПК України якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Порушення кримінальної справи за будь-якими приводами та підставами стосовно платника податків або його службових (посадових) осіб не може бути підставою для зупинення провадження у справі або залишення без розгляду скарги (позову) такого платника податків, поданої до суду у межах процедури апеляційного узгодження.

Відповідно до частини 4 ст. 72 цього Кодексу вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Проте, відповідачем на вимогу суду не було надано доказів порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ТОВ «ТКФ «Вартек». Натомість, відповідач вказує, й про це зазначено в акті перевірки арк. 7, на те, що згідно пояснень ОСОБА_4, надані працівникам ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському р-ні м.Києва, ОСОБА_4 загубив паспорт і ніякого відношення до відкриття та діяльності ТОВ «ВКФ «Вартек»не мав, рахунки не відкривав, кошти до статутного фонду не вносив, ніяких документів від імені керівника не підписував, операцій купівлі-продажу від вказаного підприємства не здійснював, податкову звітність не складав та не підписував, доручень від свого імені не видавав. Дані висновки взяті з акту перевірки від 06.04.2011 року № 747/23-09/37270365 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва без урахуванням обставин його складення.

Проте ці обставини не підтверджуються даними Єдиного державного реєстру, а саме відомостями, що містяться у Витягу щодо ТОВ «ТКФ «Вартек».

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочин між позивачем та ТОВ «ТКФ «Вартек»хоча й не був укладений у письмовій формі, все ж не може вважатися нікчемним (недійсним) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на його укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентом, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не єнікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Щодо прийнятих відповідачем податкових вимог суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до п. 59.1 ст.59 Податкового кодексу України У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 56.18 ст.56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

При винесенні та надсиланні податкових вимог порушені вимоги п. 59.1 ст.59, 57.3 ст. 57 ПК України, а саме перша податкова вимога, надіслана 16.06.2011 року надіслана з порушенням строків її надсилання, тобто з розрахунку за приписами п.57.3 та 59.1 ПК України, вона не могла бути надіслана раніше, ніж через 20 днів після отримання підприємством податкового повідомлення-рішення, датованого 31.05.2011 року. Друга податкова, надіслана 05.08.2011 року, суперечить першій,оскільки містить іншу дату виникнення податкової застави, а позовна заява була направлена в суд 23.06.2011 року, що не порушує приписи п.57.3 та 59.1 ПК України, та зважаючи на вимогу п. 59.1 та 59.3 ПК України унеможливлює складення та надсилання ні першої, ні другої податкових вимог.

Обидві податкові вимоги не відповідають вимогам абз. 2 п.59.3 ПК України, оскільки не містять відомості про факт виникнення грошового зобов'язання. Положення ПК України не передбачають складення та надсилання двох чи більше податкових вимог по одному й тому самому податковому боргу.

Отже, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За приписами наведених положень вбачається, що позивачем було оскаржено податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобовязання до суду в порядку КАС України. До набрання рішення законної сили грошове зобовязання, визначене в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, є неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідач на момент надсилання (вручення) податкових вимог був обізнаний про оскарження в судовому порядку оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а тому складення та надсилання податкових вимог на суми грошового зобовязання, які на цю дату було неузгодженими, суперечить приписам п. 59.1, 59.3 ст.59 Податкового кодексу України.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 0000612304/18796 від 31.05.2011 року, та податкові вимоги від 16.06.2011 року № 20899/10/24 24-032 та від 04.08.2011 року № 25695/10/24-032 підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог ПК України.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167, КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення № 0000612304/18796 від 31.05.2011 року,.

Скасувати податкові вимоги від 16.06.2011 року № 20899/10/24 24-032 та від 04.08.2011 року № 25695/10/24-032.

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Датекс-С»(м. Львів, вул. Патона.7-«а»; ідентифікаційний код 36153038) 3 (три ) грн. 40 (сорок) коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 16 січня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.