Постанова № 21076662, 28.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2011 р. № 2а-936/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд, в складі:

Головуючого судді:Мричко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання: Якимець О.І.

представників позивача Триндяк Н.В., Вишневського К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів»(далі ТзОВ «Кабельверк-Львів») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова (далі ДПІ у Личаківському районі м. Львова), в якому просить визнати неправомірними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року № 0001042320/0/12156 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 19.05.2009 року № 0008851720/0/12158 на суму 193021,32 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.10.2009 року № 0001042320/4 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 16.10.2009 року № 0008851720/4/24335/10/17-2 на суму 193021,32 грн., податкове повідомлення-рішення від 29.12.2009 року № 0001042320/2/30306 на суму 65692,00 грн., податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 року № 0008851720/2 на суму 193021,32 грн.

Представник позивача 11.02.2010 року подав заяву про збільшення позовних вимог та просив суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001042320/1/19086 від 12.08.2009 року на суму 65690,00 грн. та №0008851720/1/19128 від 12.08.2009 року на суму 193021,32 грн. прийняті за матеріалами тієї ж документальної перевірки підприємства позивача, що і зазначені в позовній заяві, а саме акту №185/23-2/32970253 від 13.05.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що висновок відповідача про порушення позивачем порядку формування «звичайних»цін є безпідставним та необґрунтованим, не базується на врахуванні економічної сутності здійснюваних операцій, зокрема проведенні оцінки витрат позивача, особливостей договірних умов поставки для кожного із контрагентів тощо, тому інформація щодо заниження валового доходу не відповідає дійсності, не підтверджена відповідними документами, розрахунками і іншими доказами, а є лише припущенням відповідача, та не може носити доказової інформації про виявлені порушення позивачем податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Свої вимоги мотивує тим, що не погоджується з висновком відповідача про заниження валового доходу, оскільки протягом періоду, що перевірявся, у позивача було два контрагенти замовники його послуг. Один з них підприємство-засновник позивача чеська фірма »(тобто «повязана особа»), яка розмістила замовлення на виготовлення кабельних мереж для автомобілів «Фольксваген», інший контрагент підприємство »«неповязана особа», яка розмістила замовлення на виготовлення кабельних мереж для автомобілів «Ніссан». Для кожного з цих контрагентів рівень цін на послуги позивача був різним за рахунок, насамперед, того, що для кожного із замовника виготовлялась різна продукція, відповідно, і різним був обсяг послуг на її виготовлення, а тому порівняння цін (вартості) послуг для кожного з цих замовників між собою з метою обґрунтування «звичайності»ціни є некоректним. Крім того «повязана особа»доставляла сировину та комплектуючі позивачу та забирала готову продукцію своїм транспортом і за свій рахунок, а в рамках виконання контракту з іншим підприємством («неповязаною особою») позивач за власний рахунок проводив доставку на свої виробничі площі сировини і комплектуючих та оплачував відвантаження готової продукції (її транспортування замовнику) відповідно до укладеного із ним контракту, до того ж використовував при наданні послуг «неповязаній особі»спеціалізовану оснастку, що була надана цією фірмою і яка призначена для виготовлення мереж саме для автомобілів марки «Ніссан». Отже, собівартість надання послуг для кожного із цих замовників була різною внаслідок різних економічних факторів. Однак відповідач самостійно визначив ціну послуг для контрагента «неповязаної особи», без врахування особливостей договірних відносин між сторонами, і фактично проігнорував надані для перевірки матеріали, застосувавши «непрямі методи»для визначення оподаткованого доходу.

Крім того позивач вважає, що підприємством було правильно сформовано ціни на надавані послуги відповідно до поняття «звичайна ціна», згідно з вимогами п.1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку»16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року за №318.

Позивач також зазначає, що у відповідача також не було підстав визначати йому суму податкового зобовязання за платежем: податок з доходів фізичних осіб, оскільки перевезення працівників до (з) місця роботи не розглядається законодавцем як одержане такими працівниками додаткове благо.

Зокрема, згідно п. «а»4.2.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді:

а) вартості використання житла, інших обєктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств.

У звязку з вищевикладеним, позивач просив визнати податкові повідомлення-рішення нечинними та їх скасувати, оскільки такі були прийняті безпідставно та необґрунтовано, без обґрунтування економічної сутності та врахування особливостей договірних умов поставки для кожного із контрагентів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали уточнений позов в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві. Просили задовольнити позовні вимоги повністю.

Представником відповідача позовні вимоги не визнано, згідно поданих заперечень та пояснень по справі представник відповідача з посиланням на висновки акту перевірки від 13.05.2009 року за № №185/23-2/32970253, зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через правомірність здійсненого донарахування податку оспорюваними рішеннями. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з ухвалою суду від 30.06.2010 року судом призначено судово-бухгалтерську експертизу.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, висновок експерта, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 10.04.2009 року по 05.05.2009 року, на підставі направлення №275 від 10.04.2009 року, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка згідно плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання, з врахуванням вимог п.11.1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року за № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями) з питань дотримання ТзОВ «Кабельверк-Львів»(код ЄДРПОУ 32970253) вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Личаківському районі м. Львова був складений акт від 13.05.2009 року №185/23-2/32970253 в якому встановлено порушення позивачем:

- п.1.32 ст.1, пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, пп. б). пп.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97 ВР (зі змінами і доповненнями), занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2007 року на суму 14616 грн.,та зменшено збитки на 1916945 грн. а саме: в 2006 році на суму 210921,00 грн., в 2007 році на суму 1040244 грн., в 2008 році на суму 665780,00 грн.

- п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-ІУ (із змінами) донараховано податок з доходів фізичних осіб за період з серпня 2006 року по грудень 2008 року на загальну суму 64340,44 грн., а саме за серпень 2006 року в сумі 1741,76 грн., за вересень 2006 року в сумі 1285,59 грн., за жовтень 2006 року в сумі 1824,70 грн., за листопад 2006 року в сумі 1824,70 грн., за грудень 2006 року в сумі 1741,76 грн., за січень 2007 року в сумі 1658,82 грн., за лютий 2007 року в сумі 1946,96 грн., за березень 2007 року в сумі 3401,14 грн., за квітень 2007 року в сумі 3246,17 грн., за травень 2007 року в сумі 2499,90 грн., за червень 2007 року в сумі 2330,81 грн., за липень 2007 року в сумі 2018,82 грн., за серпень 2007 року в сумі 2018,82 грн., за вересень 2007 року в сумі 1949,98 грн., за жовтень 2007 року в сумі 2638,23 грн., за листопад 2007 року в сумі 2523,53 грн., за грудень 2007 року в сумі 2505,88 грн., за січень 2008 року в сумі 2230,23 грн., за лютий 2008 року в сумі 2631,18 грн., за березень 2008 року в сумі 2505,88 грн., за квітень 2008 року в сумі 2505,88 грн., за травень 2008 року в сумі 3001,76 грн., за червень 2008 року в сумі 2801,65 грн., за липень 2008 року в сумі 3524,12 грн., за серпень 2008 року в сумі 3169,41 грн., за вересень 2008 року в сумі 3584,47 грн., за жовтень 2008 року в сумі 1228,23 грн.

На підставі акту перевірки №185/23-2/32970253 від 13.05.2009 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2009 року:

- № 0001042320/0/12156, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн.;

- № 0008851720/0/12158, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав первинну скаргу у ДПІ Личаківського р-ну м. Львова за вих.№174 від 29.05.2009 року. Рішенням ДПІ Личаківського р-ну м. Львова від 18.06.2009 року №14724/25-0 продовжено строк розгляду первинної скарги. Рішенням ДПІ Личаківського р-ну м. Львова про результати розгляду первинної скарги від 28.07.2009 року № 17811/10/25-0 у задоволенні скарги відмовлено, повідомлення-рішення №0001042320/0/12156, №0008851720/0/12158 від 19.05.2009 року залишено без змін. 12.08.2009 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийняла податкові повідомлення-рішення №0001042320/1/19086 (податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн.) та №0008851720/1/19128 (податкове зобовязання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн.) із новими граничними строками сплати зобовязання.

Не погоджуючись із результатами розгляду первинної скарги та повідомленнями-рішеннями ТзОВ «Кабельверк-Львів»подало повторну скаргу у ДПІ м. Львова за вих.№239 від 07.08.2009 року. Рішенням ДПІ м. Львова від 20.08.2009 року №14142/10/25-0/255 продовжено строк розгляду повторної скарги. Рішенням ДПІ м. Львова про результати розгляду повторної скарги від 06.10.2009 року №16902/10/25-005/255 у задоволенні повторної скарги відмовлено, повідомлення-рішення залишено в силі. 16.10.2009 року ДПІ у Личаківському районі м. Львова прийняла податкові повідомлення-рішення №0001042320/4 (податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн.) та №0008851720/4/24335/10/17-2 (податкове зобовязання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн.) із новими граничними строками сплати зобовязання.

Не погоджуючись із результатами розгляду повторної скарги та повідомленнями-рішеннями ТзОВ «Кабельверк-Львів»подало повторну скаргу у ДПА у Львівській області вих.№300 від 16.10.2009 року. Рішенням ДПА у Львівській області від 17.12.2009 року №27911/10/25-005/1160 податкові повідомлення-рішення №0001042320/0/12156, № 008851720/0/12158 від 19.05.2009 року залишено без змін, а скаргу без задоволення.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова за результатами розгляду ДПА у Львівській області повторної скарги ТзОВ «Кабельверк-Львів»прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0001042320/2/30306 від 29.12.2009 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 65692,00 грн. в т.ч. основний платіж 14616,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 51076,00 грн. та №0008851720/2 від 19.01.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників на суму 193021,32 грн. в т.ч. основний платіж 64340,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції 128680,88 грн., тобто, які в частині визначення позивачу сум податкових зобовязань повністю дублюють відповідні оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.05.2009 року.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями ТзОВ «Кабельверк-Львів»звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про реалізацію ТзОВ «Кабельверк-Львів»продукції, виготовленої з давальницької сировини (кабельні комплекти-звязки проводів, що використовуються в автомобілях) за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року повязаній особі »(Чеська Республіка) (засновник ТзОВ «Кабельверк-Львів», частка у статутному капіталі 100 %) за цінами нижчими ніж звичайні ціни на такі роботи (послуги), а саме в ціну робіт не враховано суму фактично (понесених) витрат ТзОВ «Кабельверк-Львів»при виробництві даної продукції, а саме: світло, газ, оренда, телефон, перевезення, % по кредиту та інші. Понесені витрати ТзОВ «Кабельверк-Львів»на виробництво даної продукції за II півріччя 2006 року складають 2577456 грн., за 2007 рік складають 5230857 грн., за 2008 рік складають 5284567грн., відображено в бухгалтерському обліку на рахунках Дт.791 Кт.92, дохід від реалізації даної продукції (послуг) ТзОВ «Кабельверк-Львів»за II півріччя 2006 року складають 2108787 грн., за 2007 рік складають 5230857 грн., за 2008 рік складають 5284567 грн. відображено в бухгалтерському обліку на рахунках Дт.702 Кт.791. (Дт. 362/1 Кт. 703).

Враховуючи вимоги п.1.32 ст.1, пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1, пп. б) пп.1.20.9 п.1.20 ст.1, пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97 ВР (зі змінами і доповненнями), п.3.1 додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 року №163, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 року №499/3792 (зі змінами і доповненнями) відповідачем зроблено висновок про те, що ТзОВ «Кабельверк-Львів»занижено валовий дохід у сумі 1271741грн., у тому числі за II півріччя 2006 року у сумі 210921грн., за 2007 рік у сумі 657122грн., за 2008 рік у сумі 403698грн. у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) без врахування в ціну продажу усіх витрат (рахунок 92, а саме послуги: світло, газ, оренда, телефон, перевезення, % по кредиту та інші) понесених при виробництві продуктів переробки (кабельних мереж).

Суд не погоджується з висновком відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Личаківському районі м. Львова позивачу було надіслано лист від 06.12.2006 року №22740/23-0 щодо формування рівня цін на товари (роботи, послуги) та надання калькуляції собівартості готової продукції (робіт, послуг) по видах за період з 01.07.2006 року по 30.06.2006 року. Листом від 13.12.2006 року №213 відповідача повідомлено, що формування цін на послуги відбувається на основі калькуляції витрат з утримання робітничого та управлінського персоналу, витрат на утримання виробничих та офісних приміщень та вимірювання робочого часу, необхідного для виготовлення кожного з типів кабельних мереж (попередня підготовка, формування, електричний контроль, пакування, тощо). Отримана шляхом множення вартості 1 робочої години (2,48 євро/година) на кількість робочого часу ціна є цілком співмірною з ціною на подібну продукцію, що виготовляється на підприємствах спорідненого профілю. Крім того, така ціна є зафіксованою у контракті №1/2004 від 17.11.2004 року і тому вважається такою, що відповідає рівню звичайної ціни. Дана калькуляція подавалася на запит №22740/23-0 ДПІ у Личаківському районі м. Львова під час планової документальної перевірки в грудні 2006 року за період 2005-2006 року.

Суд звертає увагу на ту обставину, що зазначений лист датований 06.12.2006 року. Судом також встановлено, що податковий орган, як під час так і після проведення документальної перевірки, що проводилася в період з 10.04.2009 року по 05.05.2009 року із запитом чи зверненням до платника податку щодо обґрунтування визначення рівня звичайних цін не звертався, інших дій направлених на встановлення звичайних цін ДПІ у Личаківському районі м. Львова здійснено не було.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобовязаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 1.20.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Вирішуючи спір, суд зважає також і на положення пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»згідно якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 року №817/98 індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обовязкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Податковий орган при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів п.п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. Так, не було проведено дослідження ринку ідентичних або однорідних товарів на час укладення договору; не визначено з якої підстави було застосовано звичайну ціну, не доведено, що саме застосована ціна є звичайною; не доведено, що ціна договору не відповідає рівню справедливих ринкових цін. Відповідач не надав доказів, щодо здійснення дій, направлених на встановлення статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів.

З акту перевірки від 13.05.2009 року №185/23-2/32970253 вбачається, що з метою встановлення заниження ціни на послуги, а отже відповідно заниження доходів, що призвело до ненарахування податку на прибуток за період, що перевірявся, відповідно до пп. б). пп.1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(використання методу «витрати плюс»(витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку) визначено, що фактичні валові витрати ТзОВ «Кабельверк-Львів», понесені підприємством на виробництво своєї продукції, перевищували валові доходи від її реалізації, що є економічно та юридично не обґрунтовано, а тому не відповідає рівню звичайних цін на вказані послуги.

Питання формування собівартості продукції врегульовано Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»(затверджено наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248 (далі Стандарт №16).

Згідно з п.11 Стандарту №16, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Пунктами 12 16 Стандарту №16 визначені витрати, які повинні бути включені до виробничої собівартості продукції.

Згідно з п.17 Стандарту №16, витрати, повязані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати, перелік яких наведений у відповідних пунктах Стандарту №16.

В судовому засіданні представником позивача було надано довідку від 25.01.2010 року №14 щодо механізму розрахунку вартості на послуги з переробки давальницької сировини в готову продукцію, з якої вбачається, що вартість послуг підприємства формується на основі множення кількості часу, затраченого для виготовлення кожного конкретного типу кабельної мережі на вартість так званої нормо-години, визначеної шляхом формування витрат на виготовлення (в т.ч. оплату праці управлінського персоналу), оренду приміщення, оплату енергоносіїв, страхування майна, ремонт та утримання засобів виробництва, непередбачених витрат тощо.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при визначені рентабельності проведених підприємством господарських операцій, методологічно не правильно для аналізу витрат, які не впливають на формування собівартості послуг, включати витрати передбачені п.17 Стандарту №16.

Для зясування фактичних обставин справи, що мають значення для розгляду справи по суті та потребують спеціальних знань, суд призначив судово-бухгалтерську експертизу, проведення експертизи доручено кафедрі обліку і аудиту економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Як вбачається з висновку судово-бухгалтерської експертизи №1 від 24.06.2011 року, щодо питання про правильність формування собівартості послуг, наданих ТзОВ «Кабельверк-Львів»іноземним замовникам, експертом встановлено, що за основу розрахунків, згідно укладеного договору між ТзОВ «Кабельверк-Львів»і його засновником чеською фірмою WL», прийнято вартість однієї нормо години на рівні 2,48 євро. Такий рівень оплати був достатньо високий як на той час. Наприклад, за даними Держкомстату України у травні 2011 року, середня зарплата по Україні становила 315 доларів США або 2,0 долари за годину. Такий підхід при визначенні собівартості виконаних робіт працівниками ТзОВ «Кабельверк-Львів»не суперечить чинному законодавству України, оскільки проведені калькуляція включила усі витрати повязані з виготовленням 44-х видів продукції з давальницької сировини призначеної для легкових автомобілів wagen». Тому собівартість послуг, наданих ТзОВ «Кабельверк-Львів»іноземному замовникові сформована відповідно до розрахованих витрат на їх виконання з давальницької сировини (оплата праці; електроенергія; оренда з опаленням; страхування, податки, утримання та непередбачені витрати) і згідно умовам укладених контрактів з »(Чеська Республіка). Також вказаним висновком експертизи визначено правильність формування доходу та правильність формування операційного прибутку ТзОВ «Кабельверк-Львів»від надання послуг за період з 2-го півріччя 2006 року по кінець 2008 року у відповідності з чинним на той час законодавством.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна договору, визначена у договорах з реалізації, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Щодо порушень, викладених в акті, при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб, то суд зазначає наступне.

В акті перевірки орган державної податкової служби зазначає, що підприємство ТзОВ «Кабельверк-Львів»надавало працівникам благо у вигляді оплати послуг по перевезенню пасажирським автобусами, у звязку з чим працівникам надавались додаткові блага, які повинні обкладатись податком з доходів фізичних осіб. Відповідно до наказу підприємства №126-1-П від 01.07.2006 року «Про перевезення»підприємством укладались договори з СПД-ФО ОСОБА_4 та з СПД-ФО ОСОБА_5 на транспортне обслуговування для перевезення працівників. Однак в порушення вимог п.4.2.9 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб»(із змінами і доповненнями) податок з доходів фізичних осіб не був утриманий і не перерахований до бюджету.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі Закон №889) додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою).

Згідно з підпунктом 4.2.9 «а»пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається також дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;

Трудові відносини регулюються трудовим законодавством, згідно з яким при укладанні трудового договору (контракту) між працівником і працедавцем працівник зобовязується виконувати роботу, визначену такою угодою (контрактом), тобто виконувати трудову функцію за дорученням або наказом працедавця, а працедавець зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи в межах законодавства про працю, охорону праці, колективних договорів і угодою сторін.

Як вбачається із копії наданого позивачем трудового договору укладеного на ТзОВ «Кабельверк-Львів», пунктом 2.4 якого визначено, що працівнику забезпечуються умови, необхідні для його продуктивної роботи, зокрема доставка транспортом до (від) робочого місця для виконання його трудових функціональних обовязків. Обовязок адміністрації підприємства організувати забезпечення доїзду працівників другої зміни до (з) робочого місця передбачено також розділом 4 «Правил внутрішнього трудового розпорядку»підприємства, затвердженого загальними зборами адміністрації та трудового колективу від 22.03.2006 року.

При цьому слід зазначити, що послугами перевезення користувалися саме працівники ТзОВ «Кабельверк-Львів», що встановлено в ході перевірки та не спростовується сторонами.

Виходячи з викладеного, вартість використання орендованого товариством транспорту як службового для перевезення працівників цього товариства не розглядається як одержане такими працівниками додаткове благо і не оподатковується податком з доходів фізичних осіб.

Крім того висновком судово-бухгалтерської експертизи №1 від 24.06.2011 року підтверджено правильність визначення ТзОВ «Кабельверк-Львів»бази для нарахування податку з доходів фізичних осіб працівників за період з 01.07.2006 року до 31.12.2008 року у відповідності з чинним на той час законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог.

З урахуванням положень чинного законодавства України та обставин справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір, вартість експертизи) відшкодовуються позивачу за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 72, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова № 0001042320/0/12156 від 19.05.2009 року, № 0008851720/0/12158 від 19.05.2009 року, № 0001042320/1/19086 від 12.08.2009 року, № 0008851720/1/19128 від 12.08.2009 року, № 0001042320/4 від 16.10.2009 року, № 0008851720/4/24335/10/17-2 від 16.10.2009 року, № 0001042320/2/30306 від 29.12.2009 року, та № 0008851720/2 від 19.01.2010 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельверк-Львів»(м. Львів, вул. Ніщинського, 35; код ЄДРПОУ 32970253) судовий збір в сумі 3 (три) гривні сорок копійок.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 30 грудня 2011 року

Суддя Мричко Н.І.