Постанова № 21075332, 17.08.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2011 року 2а-3536/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Брагіної О.Є., при секретарі судового засідання Варченко І.В., за участю представників сторін:

від позивача Павловського Б.М.,

від відповідача Джулая Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватного орендного підприємства «Агрофірми «Узинська»

ДоКиївської обласної митниці

Провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось приватне орендне підприємство «Агрофірма «Узинська»(далі «Агрофірма «Узинська», позивач) з позовом до Київської обласної митниці (далі обласна митниця, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р»за № 56 та № 57 від 13.05.2011р., згідно яких позивачу визначено заборгованість зі сплати мита на товари, що ввозяться на територію України у розмірі 79 70,00 грн., податок на додану вартість у розмірі 15958,00 грн. та штрафні санкції у сумі 23907,00 грн...

прийняті відповідачем за результатами камеральної перевірки, якою виявлено допущену методологічну помилку під час оформлення товарів, які позивач ввозив на митну територію України у 2008 році, а саме розмитнення товару за невірними кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі УКТЗЕД), що призвело до заниження податкових зобовязань зі сплати мита.

Ухвалою від 02.08.2011р., судом відкрито провадження в адміністративній справі, судовий розгляд справи призначено на 17.08.2011р..

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити, оскільки не погоджується з висновками проведеної відповідачем перевірки і вважає, що під час оформлення митної декларації ним були дотримані вимоги законодавства про надання достовірної інформації про товар і сплачено ввізне мито у повному обсязі за діючими, на момент складання вантажної митної декларації, тарифами.

Представник відповідача заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до листа Державної митної служби України №11/4-10.29/2985-ЕП від 02.04.2009р., самохідні оприскувачі згідно з УКТЗЕД у товарній позиції потрібно класифікувати за кодом 8705, а не за кодом 8424, а отже, внаслідок неправильної класифікації товару, відбулось заниження податкового зобовязання по сплаті мита та ПДВ.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

«Агрофірма «Узинська»є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00385916.

08.11.2007р., позивачем з іноземною фірмою »укладено зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу сільськогосподарської техніки самохідних оприскувачів АРАСНЕ AS 1010 вартістю 797900,00 грн..

Згідно вантажної митної декларації № 12510000/8/102341 від 14.04.2008р. позивачем задекларовано сільськогосподарську техніку: самохідні оприскувачі АРАСНЕ АS 1010 (далі товар) у митному режимі: Імпорт за кодом УКТЗЕД 8424819900.

21.04.2011р., на виконання вимог наказу Київської обласної митниці від 07.04.2011р. № 303 «Про проведення невиїзної документальної перевірки відомостей, заявлених при митному оформленні товарів «Агрофірмою «Узинська», відповідно до вимог статті 69 Митного кодексу України, Київською обласною митницею проведено невиїзну документальну перевірку відомостей, заявлених позивачем при митному оформленні товару «Самохідні обприскувачі» за кодом УКТЗЕД 8424819900, що був ввезений на територію України за період з 07.04.2008 р. по 02.04.2009р., за результатами якої складено акт № н23/11/125000000/00385916 (далі акт перевірки).

В акті перевірки вказано, що через методологічну помилку, допущену декларантом «Агрофірмою «Узинська»під час декларування товару були порушені вимоги щодо класифікації товарів згідно УКТЗЕД, що призвело до порушення вимог Закону України від 05.04.2001р. № 2371-ІІІ «Про митний тариф України (1,6 Основні правила інтерпретації УКТЗЕД), а це, в свою чергу, призвело до зниження податкового зобовязання по сплаті ПДВ на загальну суму 15958,00 грн..

Зокрема, в акті перевірки вказано, що самохідні оприскувачі повинні класифікуватись не за кодом 8424819900 згідно з УКТЗЕД - «інші пристрої для сільського господарства або садівництва» (ставка 0% ввізного мита), а у товарній позиції 8705 за кодом 8705909090.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесені оскаржувані повідомлення-рішення форми «Р»за № 56 та № 57 від 13.05.2011р., згідно яких позивачу визначено заборгованість зі сплати мита на товари, що ввозяться на територію України у розмірі 79 70,00 грн. та штрафні санкції у сумі 19947,50 грн., та податку на додану вартість у розмірі 15958,00 грн. та штрафні санкції у сумі 3989,50 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, під час митного оформлення товару працівниками митниці наданий дозвіл на класифікацію товару за кодом УКТЗЕД 8424819900.

При цьому позивачем, відповідно до митної декларації № 125010000/8/102341 від 14.04.2008р. з відмітками регіональної митниці, були сплачені обовязкові платежі у розмірі 0,2 % та 20 % загальної вартості товару, що становило 161175, 80 грн., після чого товар був випущений працівниками митниці у вільний обіг на митну територію України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 61 Податкового кодексу України визначено поняття податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення.

Так, відповідно до пункту 61.1 статті 61, податковий контроль це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю.

Відповідно до підпункту 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, митні органи є контролюючими органами щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.

Згідно підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється серед іншого шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011р. № 71, затверджено порядок проведення митними органами невиїзних документальних перевірок. Згідно пункту 2 вказаного порядку, перевірка проводиться після пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України згідно із статтею 69 Митного кодексу України.

Суд погоджується із твердженнями відповідача, про те, що митні органи мають право проводити перевірки додержання митного законодавства. Вказана позиція підтверджується довідкою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2008р. «Про результати вивчення та узагальнення практики розгляду Вищого адміністративного суду України касаційних скарг на судові рішення у справах про порядок справляння митними органами передбачених законами податків і зборів», де зазначається, що з аналізу статті 69 Митного кодексу України вбачається, що здійснення митного контролю не обмежено строками, а зобовязання позивача зі сплати ввізного мита є зобовязанням зі сплати податку і повинно бути виконано у строки, визначені статтею 15 Закону України «Про порядок погашень зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашень зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181 (у редакції, що діяла на момент оформлення митної декларації), якщо сума податкового зобовязання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальність за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобовязання та має право на оскарження цієї суми в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 40 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль передбачає проведення митними органами мінімуму митних процедур, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу (стаття 3 Митного кодексу України).

Пунктом 35 статті 1 Митного кодексу України визначено, що пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур, а митними процедурами, згідно з пунктом 19 цієї статті, є операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків і зборів.

Відповідно до статті 70 Митного кодексу України, метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю.

Згідно статті 72 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Пунктом 12 статті 1 Митного кодексу України визначено, що митна декларація це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення. При цьому, згідно з пунктом 14 статті 1 Митного кодексу України, митне оформлення це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів;

На відміну від податкової декларації документу, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку (підпункт 1.11 статті 1 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), митна декларація містить лише відомості про товар, який переміщується через митний, а не визначає податкові зобовязання.

Згідно із статтею 78 Митного кодексу України, митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Наслідком завершення митного оформлення є пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України (пункти 19, 35 статті 1 Митного кодексу України).

Статтею 10 Митного кодексу України визначені особливості дії законодавства з питань митної справи у часі

Відповідно до вказаної норми, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2, підпункту б) пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент декларування товару), при справлянні податку на додану вартість з осіб, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган.

При цьому, платники податку, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, згідно з пунктом 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Враховуючи вищезазначене, пропуск товарів через митний кордон України означає завершення митного оформлення і виконання митним органом митних процедур, у тому числі, й сплату податків і зборів, що повязуються з імпортом товарів на митну територію України.

Таким чином, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувався з відомостями про товар, то відповідно до статті 17 Закону України від 05.02.1992 №2097-XII «Про Єдиний митний тариф», пунктів 10.1 та 10.3 статті 10 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»митний орган не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобовязань.

Посилання відповідача на положення підпункту «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є безпідставними і помилковими, адже згідно з цією нормою контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо внаслідок проведення камеральної перевірки він виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання. При цьому, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Як вже зазначалось судом, вантажна митна декларація не є тотожною податковій декларації, а відповідальним за визначення податкових зобовязань щодо сплати ввізного мита та податку на додану вартість у звязку з ввезенням товарів на митну територію України в силу закону є митний орган.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2 оглядового листа Верховного Суду України від 01.03.2010 №21-13/2010, а також постанові Верховного Суду України від 02.06.2009 по справі №21-474во09.

Так як розмір податкового зобовязання був розрахований посадовими особами відповідача, а позивач у повному обсязі сплатив платежі, вказані у митній декларації № 125010000/8/102341 від 14.04.2008р., і враховуючи те, що товар був випущений у вільний обіг на митну територію України то дане податкове зобовязання є узгодженим і виконаним у повному обсязі, а тому по даному зобовязанню не можуть проводитись донарахування і застосовуватись штрафні санкції.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у своєму рішенні по аналогічній адміністративній справі.

Так, у рішенні від 05.04.2011р. по справі № К/9991/7301/11 зазначено, що митні процедури та контроль за оформленням самохідних оприскувачів здійснювались Відділом митного оформлення обласної митниці, який в кожному випадку погоджував правильність визначення коду товару за УКТЗЕД в товарній позиції 8424 при декларуванні товару на митному кордоні України.

При цьому, декларування і визначення коду товару - самохідного оприскувача органами митниці проводилось з 11.04.2008р по 14.04. 2008 р..

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується, що була наявна відсутність чіткого правового регулювання класифікації самохідних оприскувачів станом на 2008 рік, неоднозначність визначення основних і додаткових характеристик цих товарів, що підтверджено фактом звернення в 2009 році Держмитслужби України до Департаменту з питань тарифів та торгівлі Всесвітньої митної організації, щодо надання методичної допомоги щодо підходів до класифікації товару «самохідні оприскувачі», доводить допустимість декларування у цей період самохідних оприскувачів в товарній позиції 8424, а застосування роз'яснення Державної митної служби України у листі №11/4-10.29/2985-ЕП від 02.04.2009 року про необхідність класифікації згідно з УКТЗЕД самохідних оприскувачів у товарній позиції 8705, яке введено в дію 13.08.2009 року, до спірних правовідносин які існували в 2008 році, є недоречним, адже відсутні правові підстави можливості поширення дії будь-якого нового рішення про визначення коду товару на процедуру митного оформлення товарів, що була здійснена до його прийняття.

На момент декларування та митного оформлення позивачем товару існувало лише одне розяснення щодо кодування самохідних оприскувачів лист управління номенклатури й класифікації товарів департаменту податків та тарифного регулювання Державної митної служби України № 37/37\-1465-ЕП від 22.03.2005р., яким у своїй діяльності керувались органи державно митної служби на момент декларування товару. Зазначений лист передбачав класифікацію товару в товарній позиції 8424 як «інші пристрої для сільського господарства або садівництва».

Митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями про код товарної номенклатури, зазначеним імпортером. Враховуючи вищезазначене, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Закону України №168/97 «Про податок на додану вартість» та підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(які діяли на момент виникнення правовідносин), митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобовязань у звязку з помилковим визначенням коду.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає податкові повідомлення-рішення форми «Р»за № 56 та № 57 від 13.05.2011р. необґрунтованими і прийнятими з порушенням норм законодавства.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Це означає, що суддя при здійсненні правосуддя, підкоряючись тільки законові та приймаючи рішення в судовій справі, повинен керуватися лише законом, виходити із власного його розуміння та переконання, яке ґрунтуються на всебічному, повному й обєктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним від правової позиції інших осіб.

Згідно із статтями 6, 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними і обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Проте, позивач вимог про відшкодування судових витрат суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з Державного бюджету України на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Київської обласної митниці № 56 від 13.05.2011р., згідно з якими приватному орендному підприємству «Агрофірмі «Узинська»визначено податкове зобовязання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України субєктами підприємницької діяльності та штрафні санкції у сумі 99737, 50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 57 від 13.05.2011р., яким підприємству «Агрофірмі «Узинська»визначено податкове зобовязання за платежем з податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 19941,50 грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя (підпис) О.Є. Брагіна

З оригіналом згідно. Суддя.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22.08.11р.