Постанова № 21075282, 31.01.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2011 року справа № 2а- 3716/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Мельника О.В.,

від відповідача: Палагути Б.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКА Україна»

доБроварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕКА Україна»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі відповідач), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.02.2010 № 0000012303/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 139344,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»та вважає рішення податкового органу незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 31.01.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 31.01.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 26.01.2010 по 13.02.2010 посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування ним суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення з податку на додану вартість, що декларувалась у період з 01.10.2009 по 31.10.2009.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за листопад 2009 року на суму 139344, 00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що в силу положень пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість»у разі виникнення у платника податку права на податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх звітних періодах, платник самостійно в установлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" строк вносить у декларацію з податку на додану вартість відомості, зазначені у такій податковій накладній та реєстри отриманих і виданих податкових накладних, відповідно до підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому, при формуванні податкового кредиту платники податку мають право на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулося в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому такі податкові накладні були виписані, але за умови документального підтвердження затримки такого отримання.

Однак, позивачем, при формуванні податкового кредиту за жовтень місяць 2009 року, було включено до його складу суми податку, зазначеного у податкових накладних, які складені у попередніх податкових періодах (2006, 2007, 2008 роки та січень-серпень 2009 року). Водночас, належних та достатніх доказів щодо несвоєчасного отримання цих податкових накладних перевіряючим не надано. А відтак, позивач в порушення вимог чинного законодавства відніс суми податку на додану вартість до податкового кредиту у періоді, що відмінний від періоду складання таких податкових накладних.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 18.02.2010 № 84/23-3/34360838 (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.09.2010 № 0021901502/0, яким згідно з підпунктами «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (надалі Закон України № 2181), позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 139344, 00 грн. за листопад місяць 2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість у жовтні 2009 року, включено суму у розмірі 139344, 00 грн. що зазначена у податкових накладних складених у попередніх податкових періодах. Зокрема: у 2006 році на суму 42451, 24 грн., у 2007 році на суму 46789, 12 грн., у 2008 році на суму 15284, 34 грн., у січні-вересні 2009 року на суму 34819, 33 грн.

Формування податкового кредиту з врахуванням сум податку, що містяться у податкових накладних, які були виписані у попередніх податкових періодах позивач обґрунтовував тим, що до жовтня місяця 2009 року, суми податку, що були сплачені позивачем у складі ціни товару продавцям не були підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що спір між сторонами виник внаслідок різного тлумачення сторонами приписів законодавства, що регулюють питання формування податкового кредиту поточного звітного періоду, зокрема, чи правомірними є дії позивача по формуванню податкового кредиту у жовтні місяці 2009 року на підставі даних податкових накладних, складених продавцями товарів контрагентами позивача у попередніх звітних періодах (2006, 2007, 2008 роки та січень-серпень 2009 року).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, законодавець не встановлює, що період виникнення права платника податку на податковий кредит та дата складання податкової накладної обовязково збігаються у часі.

Обмеження лише існують щодо строків подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, а саме, такі заяви можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (підпункт 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України № 2181).

В силу положень підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що відповідач не оспорює розміру суми податку на додану вартість у складі ціни товарів, сплаченої позивачем своїм контрагентам у попередніх звітних періодах та що такі суми підтверджені належно оформленими податковими накладними.

Податковим органом не заперечується факт придбання позивачем товарів з метою їх використання позивачем у своїй господарській діяльності та в оподаткованих операціях.

Єдиною підставою для відмови позивачеві у бюджетному відшкодуванні стали висновки податкового органу, що попереднім податковим періодом для бюджетного відшкодування є лише місяць, що передує звітному, оскільки позивачем не надані документальні підтвердження отримання таких накладних з їх затримкою.

Разом з тим, така позиція не узгоджується з положеннями підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в якому вжито термін попередні податкові періоди, а відтак, попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному податковому періоду, а залишок відємного значення податку на додану вартість після бюджетного відшкодування, включений до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню у будь-який з наступних звітних періодів.

Вказане підтверджує обґрунтованість та правомірність дій позивача при формуванні податкового кредиту та суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, у податковому періоді, в якому отримані податкові накладні. Інших обставин, що є підставою для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 139344,00 грн., суду не наведено.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови від надання податкових накладних, оскільки за змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»звернення з такими скаргами є правом платника, а не його обовязком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента від надання податкової накладної. В даному випадку, податкові накладні були складені контрагентами позивача, але отримані ним у інших звітних періодах від дати складання, що не зумовлює необхідність звернення платника податку до податкового органу з відповідними скаргами.

Крім того, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає, що право платника податків на податковий кредит припиняється з підстав несвоєчасного отримання податкових накладних від продавців (постачальників) товарів, а лише забороняє його формування у звітному періоді, в якому такі податкові накладні відсутні.

Так, згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, тобто, належним чином оформленими податковими накладними.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозвязку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Суд також не приймає до уваги посилання податкового органу, як на підставу правомірності прийнятого ним рішення (відсутність документального підтвердження затримки отриманих податкових накладних) на положення пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість», оскільки в силу положень вказаного пункту нарахування податкового кредиту з використанням податкової накладної, отриманої у попередніх звітних періодах, з порушенням вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є лише підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого платника податку органами державної податкової служби.

А відтак, твердження відповідача про те, що положення даного пункту містить обовязок платника при формуванні податкового кредиту у звітному періоді на підставі податкових накладних, отриманих у попередніх податкових періодах надати документальне підтвердження затримки отримання таких податкових накладних, не відповідає як змісту вказаного розпорядження так і змісту Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас, матеріали справи містять належним чином засвідчену виписку з реєстру отриманих податкових накладних, який відкритий 01.10.2009 та закритий 30.10.2009.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Зважаючи на вищевикладене та керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 23.02.2010 № 0000012303/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКА Україна»судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 04.02.2011.