Постанова № 21075191, 23.05.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 року 2673/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Хімяк С.В., за участю представників

позивача: Дубовика В.В.,

відповідача : ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

досубєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3

простягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Білоцерківська обєднана державна податкова інспекція Київської області (надалі - позивач) з позовом до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 (надалі СПД ОСОБА_3, або відповідач) та товариства з обмеженою відповідальністю торгової компанії «Геніус»(надалі ТОВ «ТК «Генуіс») про стягнення з кожного з відповідачів на користь державного бюджету грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином у розмірі 24989300, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при проведенні планової виїзної перевірки субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_3 податковим органом виявлено, що між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Генуіс»був укладений усний правочин, за результатом якого СПД ОСОБА_3 сформував валові витрати у розмірі 20824416,67 грн. та податковий кредит у розмірі 4164883,33 грн.

На думку позивача, відповідачі не ставили за мету поставку та отримання запасних частин в асортименті до судових дизельних двигунів, оскільки такої поставки фактично не було, грошові кошти за вказаний товар не перераховувались, а відтак, відповідачі мали намір зменшити обєкт оподаткування та збільшити податковий кредит з податку на додану вартість. На думку позивача, даний договір є нікчемним, адже його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Оскільки, договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину, які передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, а саме стягнути в доход держави все одержане відповідачами за нікчемним зобов'язанням.

У звязку з ліквідацією ТОВ «ТК «Генуіс»позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути на користь державного бюджету грошові кошти, отримані за нікчемним правочином у розмірі 24989300, 00 грн. лише з СПД ОСОБА_3

СПД ОСОБА_3 позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позивачем пропущений строк для стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином, оскільки такі санкції, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак, можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, а саме, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Крім цього, всі фінансово-господарські операції з ТОВ «ТК «Генуіс»здійснювались у період коли воно було зареєстровано платником податку на додану вартість, факт виконання договірних зобовязань між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТК «Генуіс»підтверджується належним чином оформленими податковими накладними. У звязку з чим договір є оплатним, двостороннім та консесуальним, а відтак у СПД ОСОБА_3 були законодавчо визначені підстави для формування як валових витрат так і податкового кредиту.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

У березні - квітні 2009 року посадовими особами Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_3 з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складений акт перевірки від 21.04.2009 №1303/17-1-15/61/НОМЕР_1.

Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що СПД ОСОБА_3 здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію № НОМЕР_2 від 08.04.2003, виданого Білоцерківською районною держаною адміністрацією Київської області. Як платник податків, відповідач перебував на податковому обліку в ДПІ у Білоцерківському районі з 18.04.2003 та з 22.04.2003 зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво за № НОМЕР_3. Станом на 31.12.2008 у СПД ОСОБА_3 рахується кредиторська заборгованість у розмірі 26042336, 34 грн. в тому числі по ТОВ «ТК «Генуіс» у розмірі 25018502,01 грн.

Перевіркою встановлено, що СПД ОСОБА_3 до валових витрат безпідставно віднесено витрати по придбанню товарів у ТОВ «ТК «Генуіс», а саме запасних частин до судових дизелів в асортименті відповідно до накладної № 120 від 28.09.2007 на суму 24989300,01 грн.

Враховуючи те, що ТОВ «ТК «Генуіс»у вересні місяці 2007 року звітувало з показниками значно нижчими ніж по операції, яка проведена між ним та СПД ОСОБА_3, ТОВ «ТК «Генуіс»відсутній за місцем його державної реєстрації, на запит ДПІ У Святошинському районі м. Києва ТОВ «ТК «Генуіс»не надало жодного документального підтвердження поставки товару СПД ОСОБА_3, єдина посадова особа ТОВ «ТК «Генуіс»Качаловська К.П. у період поставки товару находилась за межами території України, перевіряючі дійшли висновку про відсутність факту поставки товару на етапі ланцюга постачання ТОВ «ТК «Генуіс»- СПД ОСОБА_3 як і факт перерахування грошових коштів за такий товар.

На думку податкового органу, за відсутності ділової мети, усний договір, який укладений між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТК «Генуіс»про поставку товарів укладено з метою отримання податкових вигод у вигляді зменшення розміру податкових зобовязань з податку на прибуток за рахунок віднесення до складу валових витрат коштів, витрачених на оплату придбаних товарів, а також отримання права на повернення або залік сум податку на додану вартість, що була сплачена в складі його ціни.

За наведених обставин посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що такий договір СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТК «Генуіс» укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з цим, вказаний договір слід вважати таким, що порушує встановлений публічний порядок, тому він є нікчемним.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як убачається з положень частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09.02.2010 по адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток»та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення в доход держави всього одержаного.

З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суд досліджує такі обставини:

чи є правочин, укладений СПД ОСОБА_3 з ТОВ «ТК «Генуіс», нікчемним, тобто, чи вчинено його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чи порушує він публічний порядок;

чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, обєкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним) та статтею 250 Господарського кодексу України (не сплинув строк для застосування адміністративно-господарських санкцій).

Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Однак, якщо особа зловживає правом, суд, відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.

Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобовязань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.

Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними й/або суперечливими.

Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.

Той факт, що юридичну особу контрагента платника податків ліквідовано або визнано банкрутом одразу після завершення операції сам по собі не є ознакою того, що платник податків отримав податкову вигоду безпідставно, але у сукупності та взаємозвязку з іншими обставинами справи може свідчити про безпідставне отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що юридична форма є похідною від економічної суті. За відсутності економічного змісту у відносинах субєктів господарювання одне лише формальне складання ділових паперів не може призводити до безпідставного отримання платником податків податкової вигоди.

Отже, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Крім цього, в силу положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Як вже зазначалось судом, під час судового розгляду справи встановлено, що предметом договору, який був укладений в усній формі була поставка запасних частин до судових дизелів в асортименті відповідно до податкової та видаткової накладних № 120 від 28.09.2007 на суму, відповідно, 24989300,01 грн. та 24 996 000,00 грн.

Проте, жодного належного та допустимого доказу, які б свідчили про придбання такого товару як і доказів про його оплату у готівковій формі, як то передбачено у зазначених вище накладних СПД ОСОБА_3 суду не надано.

Поряд з цим, в матеріалах справи має місце вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2010 та ухвала Апеляційного суду Київської області від 02.03.2011, відповідно до яких ОСОБА_3 визнано винним у скоєні злочинів, передбачених статтями 212, 191, 366, 358 Кримінального кодексу України.

Як вбачається із змісту зазначених рішень, судами встановлено, що факт поставки товару на етапі ланцюга постачання СПД ОСОБА_3 ТОВ «ТК «Генуіс»відповідно до накладної № 120 від 28.09.2007 не підтверджено, як і факт перерахування коштів за такий товар.

Згідно висновку експерта № 567 від 25.11.2008 підписи від імені єдиної посадової особи ТОВ «ТК «Генуіс»Качаловської К.П. в графі «відпустив»навпроти друкованого прізвища «Качаловська К.П.»видаткової накладної № 120 від 28.09.2007 та податкової накладної № 120 від 28.09.2007 (продавець ТОВ «ТК «Генуіс», покупець СПД ОСОБА_3), виконані не Качаловською К.П.

Згідно висновку експерта № 565 від 24.11.2008 підпис в графі «Ген. директор»напроти прізвища Качаловська К.П. заяви начальнику ДПІ Святошинського району м. Києва від імені ТОВ «ТК «Генуіс» виконаний ОСОБА_3

А відтак, твердження СПД ОСОБА_3 про отримання та оплату товару є фікцією, яка супроводжувалась оформленням документів з метою створення видимості того, що придбання товару відбулось в дійсності.

Зважаючи на всі факти і обставини, встановлені судом під час розгляду даної справи у їх сукупності; за відсутності дійсного економічного змісту в договорі, укладеному між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТК «Генуіс»про поставку запасних частин до судових дизелів в асортименті, що підтверджується видатковою накладною № 120 від 28.09.2007 на суму 24989300,01 грн. та податковою накладною №120 від 28.09.2007 на суму 24 996 000,00 грн.; наявність умислу; враховуючи те, що такий договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; внаслідок укладення усного договору відповідач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді зменшення обєкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає, що такий договір є нікчемним, так як суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, оскільки інтерес держави і суспільства у сплаті субєктами господарювання податків випливає з обовязку кожного сплачувати такі податки.

Зі змісту статті 208 Господарського кодексу України вбачається, що в разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в доход держави стягується все одержане стороною за зобов'язанням.

Як встановлено під час судового розгляду, ніякі товари, роботи (послуги) та грошові кошти за усним договором, який укладений між СПД ОСОБА_3 та ТОВ «ТК «Генуіс», саме у даних правовідносинах не надавались, не отримувались та грошові кошти не перераховувались. Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в доход держави, у даних правовідносинах відсутні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, датою оформлення накладних є 28.09.2007, а позов предявлено лише 14.01.2010. Тобто більш ніж через 2 роки. Це означає, що за будь-яких обставин строки, що передбачені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій, також сплинули.

А відтак, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для їх присудження на його користь відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена 27 травня 2011 року.