Постанова № 21075064, 20.12.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року 2а-4185/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК»

доФастівської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» з позовом до Фастівської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 31.05.2011 № 0000342301 та від 31.05.2011 № 0000332301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформленої податкової накладної сформовано податковий кредит. Проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Віойл» правочинів та безпідставно встановив завищення валових витрат підприємства та податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з надання послуг контрагентом мали реальний характер і даний факт підтверджується документально.

Під час судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень пояснив, що договір про надання послуг, укладений між позивачем та контрагентом є нікчемним, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Віойл» створено та здійснює фінансово-господарську діяльність з метою покриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань, а тому договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, на думку відповідача, спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

У судове засідання 20.12.2011 представники податкового органу не зявились. Про дату, час та місце судового засідання податковий орган був належним чином повідомлений, що підтверджується даними наявної у матеріалах справи розписки від 29.11.2011, а також даними журналу судового засідання від 29.11.2011.

Від відповідача до суду надійшло клопотання від 20.12.2011 про відкладення розгляд справи на інший день, у звязку з неможливістю участі у судовому засіданні представника податкового органу.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Оскільки, представником відповідача у клопотанні від 20.12.11 не зазначено причин, з яких представники податкового органу не можуть зявитись у судове засідання та не вказано поважність даних причин, враховуючи, що справа слухалась судом неодноразово, суд керуючись приписами частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України на місці ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» є юридичною особою, що зареєстрована 19.07.2005 Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку з 31.08.2005 за № 940.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» є юридичною особою, яка зареєстрована 17.09.2010 Виконавчим комітетом Вінницької міської ради.

У листопаді 2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Віойл» укладено договір від 08.11.2010 № 01/11 про надання послуг, предметом якого є надання посередницьких послуг.

Відповідно до пункту 3.1 даного Договору вартість послуг за 2010 рік становить 4000000,00 грн.

З результатами виконання вказаного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдінг «Віойл» складено Аналізи ринку вакуум-виварної солі на території України в Житомирській області та Закарпатській області.

Також, контрагентом позивача складено звіт по Договору від 08.11.2010 № 01/11.

У звязку з цим, між сторонами складено Акт прийому-здачі робіт (надання послуг), згідно з яким позивач прийняв надані контрагентом послуги аналізу ринка збуту та споживання солі, аналізу цін та знаходження потенційних клієнтів та посередництво при укладенні договорів між позивачем та контрагентами шляхом проведення переговорів на загальну суму 3112000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 518666,67 грн.).

Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Віойл» видано податкову накладну від 30.12.2010 № 435.

На підставі вказаної податкової накладної позивачем сформовано валові витрати в сумі 2593333,33 грн. за IV квартал 2010 року.

Також, на підставі даної податкової накладної позивачем віднесено до податкового кредиту за грудень 2010 року суму податку на додану вартість (518666,67 грн.) у складі придбаних послуг.

У період з 29.04.2011 по 10.05.2011 посадовими особами Фастівської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» з питань дотримання законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Вийол» за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено Акт від 17.05.2011 № 137/24/2301-33534816 (далі Акт перевірки).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог:

-підпунктів 7.4.1, 7.4 статті 7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в результаті чого підприємством завищено податковий кредит у сумі 518666,67 грн., в тому числі за грудень 2010 року;

-пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищено валові витрати підприємства на суму 2593333,33 грн. у тому числі за IV квартал 2010 року, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 648333,33 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року.

Як вбачається з Акта перевірки, перелічені порушення повязуються з придбанням позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» послуг у листопаді-грудні 2010 року на суму 3112000,00 грн. (в тому числі ПДВ 518666,67 грн.).

Так, під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» податковим органом встановлено, що відповідно до постанови слідчого СВ Ленінського РВ ВПУ УМВС України у Вінницькій області від 15.03.2011 порушено кримінальну справу № 11270130 по факту фіктивного підприємництва за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол».

Згідно матеріалів кримінальної справи № 11270130 у директора вказаного підприємства ОСОБА_2 12.02.2011 відібрано пояснення, в яких останній зазначив, що господарською діяльністю вказаного підприємства не займається та не займався, вказану юридичну особу не реєстрував, доручень на реєстрацію та ведення фінансово-господарської діяльності не видавав, поточні та розрахункові рахунки на вказане підприємство не відкривав, печатки на підприємство не отримував та звітність до органів податкової служби не видавав, на вчинення зазначених дій доручень нікому не видавав.

Крім того, як вбачається з Акта перевірки, та як повідомив представник відповідача, Фастівською обєднаної державною податковою інспекцією під час перевірки було використано висновок СТКР Білоцерківського МВ Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області, згідно з яким за результатами проведеного почеркознавчого дослідження відповідності підписів, які виконані на документах від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол», встановлено, що підписи на первинних бухгалтерських документах, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит виконані не громадянином ОСОБА_2, а іншою особою.

У звязку з цим, за результатами перевірки податковий орган дійшов висновку, що угода про надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» не спричинила настання правових наслідків, а отже є нікчемним правочином.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочину, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол», Фастівською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 № 0000332301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 810416,66 грн., з яких 648333,33 грн. основного платежу та 162083,33 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 № 0000342301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 648333,34 грн., з яких 518666,67 грн. основного платежу та 129666,67 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін, у звязку з чим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобовязання виходячи з висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Артемсіль Регіони-СК” є офіційним регіональним дилером Державного підприємства “Артемсіль”.

У грудні 2009 року та у грудні 2010 року між позивачем та Державним підприємством «Артемсіль» укладені дилерські контракти від 22.12.2009 № 55 та від 22.12.2010 № 27 (а.с. 136-148), згідно з якими «Виробник» надав право «Дилеру» (Товариству з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК») регіональне право на реалізацію своєї продукції на визначеній сторонами території. Відповідно до пунктів 6.8 вказаних контрактів дилер зобовязаний проводити маркетингові дослідження по вивченню попиту на усі види продукції виробника.

Також, суд звертає увагу, що листом від 28.10.2010 № 21/07-652 (а.с.-149) Державне підприємство «Артемсіль» повідомило дилерам підприємства на території України про необхідність проведення маркетингових досліджень відносно споживчих якостей вакуумно-виварної солі масою 0,5 кг і надати у відділ маркетингу Державного підприємства «Артемсіль» звіт.

На виконання вимог вказаних контрактів позивачем було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Віойл» договір від 08.11.2010 № 01/11 (а.с. 63-65) про надання послуг, предметом якого є надання посередницьких послуг, а саме: аналіз ринку; пошук потенційних контрагентів; посередництво при укладанні угод; інші послуги повязані із укладанням угод.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії Акта прийому здачі робіт (надання послуг) від 30.12.2010 (а.с.-69), податкової накладної від 30.12.2010 № 435 (а.с.-70).

Також в матеріалах справи наявні копії Аналізів ринку реалізації вакуум-виварної солі на території України, зокрема, Житомирська область (а.с.-66) та Закарпатська область (а.с.-67), а також звіт по договору № 01/11 (а.с.-68).

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом послуг аналізу ринка збуту та споживання солі, аналізу цін та знаходження потенційних клієнтів та посередництва при укладенні договорів між позивачем та контрагентами шляхом проведення переговорів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обовязкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в позовній заяві немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору щодо надання послуг, укладеного між позивачем та контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК».

Суд звертає увагу, що відповідно до листа ГВПМ Білоцерківської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 14.06.2011 (а.с.-161) за матеріалами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» відносно директора підприємства ОСОБА_3 відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Посилання податкового органу на пояснення директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» ОСОБА_2 від 12.02.2011, який був допитаний в якості свідка, відносно того, що господарською діяльністю вказаного підприємства він не займався, вказану юридичну особу не реєстрував, доручень на реєстрацію та ведення фінансово-господарської діяльності не видавав тощо, не приймаються судом до уваги з урахуванням наступного.

По-перше, згідно із статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.

Таким чином, пояснення керівника підприємства, що зафіксовані в протоколі допиту свідка, є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, однак вони не є єдиним та належним доказом, який встановлює відповідні юридичні факти, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, оскільки таким доказом, може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили.

По-друге, суд враховує також ту обставину, що в матеріалах даної справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 14.02.2011 (а.с.-53) протилежного змісту, в якій ОСОБА_2 зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» створено ним та зареєстровано за його згодою, підприємство здійснює господарську діяльність під його керівництвом та відповідно до статутних цілей.

Щодо посилання відповідача на висновок СТКР Білоцерківського МВ Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області від 17.05.2011 № 141, згідно з яким встановлено, що підписи від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» на первинних бухгалтерських документах виконані не громадянином ОСОБА_2, суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України висновок експерта є лише одним із засобів доказування та аналізується поряд з іншими доказами у справі.

У свою чергу, згідно з пунктом пятим статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що сам по собі висновок експерта, який складено в ході досудового слідства не може бути доказом нікчемності укладених правочинів, він має досліджуватись у сукупності з іншими доказами.

Крім того, вказаний висновок, на який посилається відповідач в Акті перевірки датований 17.05.2011, в той час як в пункті 2.1 Акта перевірки відповідачем зазначено, що перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Аремсіль Регіони-СК» проводилась з 29.04.2011 по 10.05.2011.

Тобто, на час проведення перевірки цього висновку взагалі не було, оскільки він був оформлений лише у день складання самого Акта перевірки, тобто 17.05.2011.

Також, суд звертає увагу, що в Акті перевірки (стор. 34) зазначено, що у ході проведення перевірки не здійснювалося вилучення копій фінансово-господарських документів, відсутні будь-які посилання і про вилучення оригіналів документів для проведення будь-яких досліджень, у тому числі й почеркознавчих.

Враховуючи викладене, висновок Фастівської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про нікчемність укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-Інвестиційний Холдинг «Війол» договору від 08.11.2010 № 01/11 про надання послуг, є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту у звязку з віднесенням до його складу сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаної послуги та завищення валових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статі 4 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 5.1 статі 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат.

Під час судового розгляду представник позивача надав суду належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують здійснення підприємством витрат на придбання послуг та їх подальшого використання в господарській діяльності, а саме: договір від 08.11.2010 № 01/11, Аналізи ринку вакуум-виварної солі на території України, звіт по договору, Акт прийому здачі робіт (надання послуг) від 30.12.2010 і податкову накладну від 30.12.2010 № 435.

Таким чином, твердження податкового органу про завищення валових витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» є безпідставними, а отже порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, та абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» судом не встановлено.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 № 0000332301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток підприємств, підлягає скасуванню як протиправне.

Відносно правомірності визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон України від 03.04.1997 №168/97-ВР) передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР).

Згідно з вимогами Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР, єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку покупця товару належним чином оформленої податкової накладної.

Тобто, можливість включення відповідної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту повязується з моментом отримання платником від контрагента належно оформленої податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 у взаємозвязку з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, які підтверджені податковою накладною, придбані послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обовязкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до субєкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, жодних доказів щодо неправомірності формування Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемсіль Регіони-СК» податкового кредиту за перевіряємий період відповідачем суду не надано.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 № 0000342301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість, підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 31.05.2011 № 0000342301 та від 31.05.2011 № 0000332301.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемсіль регіони-СК» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови - 26 грудня 2011 року.