Постанова № 21073661, 11.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22193/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 03 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чучко В.М.

при секретаріШалагіновій М.В.

за участю представників: позивача ОСОБА_1 (довіреність від 23.03.2011 року № 19/2011), відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 24.10.2011 року), ОСОБА_3 (довіреність від 06.01.2012 року) розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженої відповідальністю «Український рітейл» до державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01.11.2011 року № 0000592304, 0000602304, 0000612304,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (далі ТОВ «Український рітейл», позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (далі ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01.11.2011 року № 0000592304, 0000602304, 0000612304.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає неправомірними висновки відповідача в акті перевірки від 13.09.2011 року № 20101/23-411/34604386 щодо встановлення порушення підприємством податкового законодавства у звязку з визнанням нікчемним договору від 12.03.2009 року № КП03/09/12-01, укладеного позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «АПО Харківцукорзбут», оскільки такі висновки ґрунтуються на підставі акту ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 про перевірку контрагента - ТОВ «АПО Харківцукрозбут» та у звязку з відсутністю у позивача окремих документів. Позивач вказує на те, що в ході проведення перевірки перевіряючим надані всі документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують законне та фактичне проведення господарської діяльності з придбання цукру за зазначеним договором, а відсутність, зокрема, товарно-транспортних накладних не може бути правовою підставою для визнання договору нікчемним.

Отже, позивач вважає незаконними податкові повідомлення-рішення від 01.11.2011 року №0000592304 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість на 238755,00 грн. (у т.ч. за основним платежем 196496,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 42259,00 грн.), № 0000602304 про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53423,00 грн., № 0000612304 про заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 902452,00 грн., що складені ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька на підставі акту перевірки від 13.09.2011 року № 20101/23-411/34604386, а тому просить у судовому порядку їх скасувати.

У судовому засіданні представник позивача наведені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що в ході проведення перевірки ТОВ « Український рітейл» перевіряючим не було надано підтверджуючих документів про транспортування товару від товариства з обмеженою відповідальністю «АПО Харківцукорзбут» (ТОВ «АПО Харківцукорзбут») на адресу позивача, зокрема: подорожні листи, товарно-транспортні документи, доказ оформлення довіреностей на отримання товару. У запереченні відповідач зазначає, що відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Таким чином, підприємством не підтверджений факт проведення господарської операції по зазначеному контрагенту. При цьому, відповідач посилається на отриманий від державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова акт від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 про результати документальної невиїзної перевірки зазначеного контрагента, у якого встановлено відсутність основних фондів повязаних зі зберіганням та транспортуванням продукції, що і стало основною підставою для висновку податкового органу щодо нікчемності угоди з ТОВ «АПО Харківцукорзбут». В результаті цього відповідач вважає, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, у звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Отже, укладений правочин між ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукорзбут» суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а тому просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру (ЄДР) юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 866067 запис до ЄДР про товариство з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» внесена 13.09.2006 року за № 1266102 0000 020829, ідентифікаційний код юридичної особи 34604386, місцезнаходження 83058, Донецька область, м. Донецьк, вул. Арктики, буд. 1В. На податковому обліку ТОВ «Український рітейл» перебуває у ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька.

Згідно Довідки серії АА № 054933 з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України (ЄДРПОУ) від 11.03.2011 року ТОВ «Український рітейл» має право займатись наступними видами діяльності за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД): «52.11.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту», «45.21.1 Будівництво будівель», «51.90.0 Інші види оптової торгівлі», «70.12.0 Купівля та продаж власного нерухомого майна», «74.87.0 Надання інших комерційних послуг», «70.20.0 Здавання в оренду власного нерухомого майна».

З наявних у справі письмових доказів та пояснень представників сторін судом встановлено, що в період з 16.09.2011 року по 06.10.2011 року ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Український рітейл» (код за ЄДРПОУ 34604386) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року, з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року та з податку на додану вартість за період з 01.04.2009 року по 31.07.2010 року, з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «АПО Харківцукрозбут» (код за ЄДОРПОУ 34470172), про що складений акт від 13.09.2011 року № 2010/23-411/34604386 (далі акт перевірки від 13.09.2011 року № 2010).

Згідно висновку цього акту перевірки податковим органом встановлено порушення:

1. Пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, що призвело до визнання угоди від 08.09.2009 року №8510 нікчемною між ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукрозбут».

2. Пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 185, 1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до:

- заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет всього у сумі 196496,00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 року 169033,00 грн.; лютий 2011 року 27463,00 грн.;

- завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню податку на додану вартість у розмірі 902452,00 грн., у тому числі по періодах: листопад 2009 року 29450,00 грн.; грудень 2009 року 12875,00 грн.; січень 2010 року 76017,00 грн.; червень 2010 року 784110,00 грн.;

- завищення суми відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у розмірі 53423,00 грн., у тому числі по періодах: за червень 2010 року 53423,00 грн.

У ході судового розгляду встановлено, що у п. 1 наведеного висновку акту перевірки від 13.09.2011 року № 2010 податковим органом помилково зазначені інші дата та номер угоди, яку перевіркою визначено нікчемною, а саме: замість угоди від 12.03.2009 року № КП03/09/12-01 записана угода від 08.09.2009 року № 8510. Отже вважається, що за результатами акту перевірки від 13.09.2011 року № 2010 в порушення пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України визнано нікчемною угоду від 12.03.2009 року № КП03/09/12-01.

За результатами зазначеної перевірки ТОВ «Український рітейл», ДПІ у Будьонівському винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 1 листопада 2011 року № 0000592304 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість на 238755,00 грн. (у т.ч. за основним платежем 196496,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 42259,00 грн.),

- від 1 листопада 2011 року № 0000602304 про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53423,00 грн.,

- від 1 листопада 2011 року № 0000612304 про заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 902452,00 грн.

Зі змісту акту перевірки від 13.09.2011 року № 2010 вбачається, що ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька посилається на акт ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «АПО Харківцукрозбут» з питань правильності відображення даних декларації за період з 14.04.2009 року по 30.09.2010 року, в якому встановлено, що це підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, засновником підприємства ОСОБА_4 не надано до перевірки документи бухгалтерського та податкового обліку за перевіряємий період, а також у підприємства відсутні власні основні фонди, що можуть підтвердити зберігання та транспортування продукції, згідно розрахунків по комунальному податку та звітів за формою 1ДФ на ТОВ «АПО Харківцукрозбут» за 2009-2010 роки працювало від 2-х до 4-х осіб. Таким чином, цією перевіркою ТОВ «АПО Харківцукрозбут» встановлено, що відображені дані у деклараціях з податку на додану вартість за період з 14.04.2009 року по 30.09.2010 року в частині податкового кредиту та податкового зобовязання є недійсними.

Податковим органом встановлено, що ТОВ «АПО Харківцукрозбут» у зазначені періоди було постачальником ТОВ «Український рітейл». Так, між ТОВ «АПО Харківцукрозбут» (Постачальник) та ТОВ «Український рітейл» (Покупець) 12 березня 2009 року укладено договір за № КП 03/09/12-01 (далі договір від 12.03.2009 року) про купівлю-продаж цукру білого кристалічного з цукрового буряку виробництва України. За умовами цього договору відповідальність за якість товару несе виробник. Ціна, кількість придбаного цукру визначається за домовленістю сторін по кожній партії окремо та відображається у видаткових та інших документах. Поставка цукру здійснюється за умовою 100% передплати, якщо інше не оговорено сторонами додатково. Строк дії договору від 12.03.2009 року з моменту його підписання до 31.12.2009 року та до повного виконання умов цього договору.

Крім посилань на висновки акту ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172, ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька зазначає у спірному акті перевірки, що ТОВ «Український рітейл» не надано документи, що підтверджують факт отримання зазначеного у договорі від 12.03.2009 року товару (цукру) та відповідно не доведено факт використання його у фінансово-господарській діяльності (зокрема, відсутність товарно-транспортних документів, факту оформлення довіреностей. Таким чином, відсутність таких документів не дає можливості визначити якісні характеристики отриманого товару, ідентифікувати посадових осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій по відвантаженню та отриманню вказаного товару. Враховуючи викладене, ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька визначено, що ТОВ «Український рітейл» не надано документальних доказів факту поставки товару контрагентом ТОВ «АПО Харківцукрозбут», а отже договір купівлі-продажу від 12.03.2009 року № КП 03/09/12-01 не мав реального товарного характеру.

З зазначеного вбачається, що предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «АПО Харківцукрозбут» за договором купівлі-продажу від 12.03.2009 року № КП 03/09/12-01, правильність відображення господарських операцій у податковому обліку і законність формування ТОВ «Український рітейл» податкового кредиту.

У відповідності до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю «АПО Харківцукрозбут» здійснена 14.09.2006 року, реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі 10004873557, стан юридичної особи зареєстровано, основним видом діяльності за Класифікацією видів економічної діяльності є «51.36.0 Оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами».

У ході судового розгляду встановлено, що цукор, який придбався у ТОВ «АПО Харківцукрозбут» згідно договору від 12.03.2009 року № КП 03/09/12-01 в подальшому реалізовувався кінцевим споживачам через власні магазини. Наявність основних засобів у позивача підтверджена роздруківкою обєктів нерухомості та транспортних засобів, що є на балансі підприємства (т. 2, а.с.146-152), крім того, позивач орендує нежитлові приміщення, про що свідчать відповідні договори оренди (т. 2, а.с. 47-61), а згідно податковим розрахункам сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум отриманого з них податку за формою 1ДФ вбачається, що на ТОВ «Український рітейл» у 2009 році працювало в штаті 1598 осіб, за сумісництвом 2 особи; у 2010 році працювало в штаті 2259 осіб, за сумісництвом 2 особи (т.1 а.с. 214-250, т. 3, а. с. 2-46) . Отже, встановлено, що наявність у позивача значної кількості працівників, власних основних фондів, виробничих потужностей є достатнім для здійснення своєї господарської діяльності.

В підтвердження фактичного здійснення господарської операції з отримання позивачем цукру від контрагенту за спірним договором від 12.03.2009 року, ТОВ «Український рітейл» надано до матеріалів справи належним чином оформлені податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про здійснення оплати за цукор на користь ТОВ «АПО Харківцукрозбут» з банківською відміткою (філія Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк в м. Донецьку») (т.1, а.с. 42-182). Також з картки складського обліку матеріалів № 507 за формою № М-12 та реєстру операцій «Приход зі складу в магазин» вбачається рух цукру до магазинів для реалізації споживачам (т. 2, а.с. 67-145). А також позивачем надані висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на придбаний цукор, посвідчення про якість цукру, сертифікати відповідності, протоколи випробувань цукру (т.3, а.с. 204-234).

У ході розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що ТОВ «Український рітейл» отримано цукор від контрагента ТОВ «АПО Харківцукрозбут» за договором від 12.03.2009 року у кількості 1107000,00 кг на суму 8046494,50 грн. та реалізовано споживачам 1106845,00 кг. на суму 9254316,29 грн. Прибуток від проведеної господарської операції склав 1207821,79 грн. (т.4, а.с. 7).

Суми податку на додану вартість по проведеним господарським операціям згідно договору від 12.03.2009 року відображені позивачем у податковому обліку відповідних податкових періодах, що не спростовується відповідачем.

Проаналізувавши акт перевірки від 13.09.2011 року № 2010, суд не виявив, що у податкового органу виник сумнів про правомірність наведених вище документів. Це також не спростовувалось представником відповідача у ході судового розгляду. Отже, наведені податкові та бухгалтерські документи стосовно придбання цукру у ТОВ «АПО Харківцукрозбут» та подальшої їх реалізації споживачам, що позивач надавав під час проведення перевірки, не викликали будь-якого сумніву та зауважень з боку перевіряючих, але, саме висновок отриманого від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «АПО Харківцукрозбут», а також встановлення в ході перевірки ТОВ «Український рітейл» відсутність товарно-транспортних накладних та доказів оформлення довіреностей на отримання цукру, і виступило підставою для висновку відповідача, що здійсненні між ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукрозбут» господарські операції не спричинили юридичних наслідків, а тому укладений договір від 12.03.2009 року є нікчемним.

Щодо відсутності у ТОВ «Український рітейл» товарно-транспортних накладних представник позивача зазначив, що норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568,передбачають обовязкову наявність товарно-транспортних накладних у разі укладення договорів про перевезення вантажів з перевізником.

Отже, зазначені Правилаперевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні регулюють правові відношення про перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі договорів, що укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі, та вантажовідправниками або вантажоодержувачами.

Дана норма кореспондується з Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», якою затверджений перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. Так, для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах таким документом є товарно-транспортна накладна; для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб це - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

За домовленістю позивача з контрагентом, постачання цукру здійснювалось за рахунок Продавця (ТОВ «АПО Харківцукрозбут»), а отже, позивач не має відомості з ким та на яких умовах домовлявся його контрагент про відправку товару на адресу ТОВ «Український рітейл». На виконання умов договору від 12.03.2009 року позивачем здійснювалась своєчасна 100 % передплата за товар (цукор), а контрагентом цей товар поставлявся також без затримок разом з супроводжуючими документами, зокрема: сертифікатами якості цукру, видатковими накладними, де вказуються необхідні реквізити (постачальник, дата відвантаження, кількість товару, його вартість, а також є печатка постачальника та підпис уповноваженої особи), до того ж при прийманні товару на цих накладних ставилась підпис уповноваженої особи покупця (ТОВ «Український рітейл»).

ТОВ «Український рітейл» вважає свої дії правомірними, оскільки було сплачено постачальнику відповідні суми податку на додану вартість у складі ціни поставленого цукру, а сам цукор прийнято та оприбутковано згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи наведене, суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними у акті перевірки від 13.09.2011 року № 2010 щодо не встановлення факту передачі товару від продавця до покупця у звязку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Зазначене спростовується наведеними вище наявними первинними документами (з урахуванням оприбуткування товару на складі позивача та підтвердження руху цього товару до магазинів для подальшої реалізації кінцевому споживачу).

Крім зазначеного, в акті перевірки від 13.09.2011 року № 2010 відповідач вказує на не оформлення ТОВ «Український рітейл» довіреностей на отримання товару компетентними особами (по роду роботи, освіти, по досвіду трудової діяльності), що на його (відповідача) думку є доказом відсутності господарської операції з отримання позивачем цукру від постачальника.

Дослідивши зазначене, судом встановлено, що дійсно, ТОВ «Український рітейл» не оформляв довіреності на отримання цукру від ТОВ «АПО Харківцукрозбут», керуючись при цьому приписами Інструкцієї про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі Інструкція № 99).

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Водночас згідно з абз. 3 п. 13 Інструкції № 99 при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано представником відповідача у судовому засіданні, позивачем у відповідності до п. 13 Інструкції № 99 оформлені повідомлення про зразки підписів матеріально відповідальних осіб та печатки:

- від 25.03.2008 року № 630 та від 12.08.2009 року № 130, на одержання товару за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. Магістральна, буд. 6;

- від 05.03.2008 року № 485, від 25.03.2008 року № 629 та від 12.08.2009 року № 300 на одержання товару за адресою: м. Донецьк, вул. Хірургічна, 5 (т.1, а.с. 183-187).

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що ТОВ «Український рітейл» не порушено правила отримання товару від постачальника (ТОВ «АПО Харківцукрозбут»), оскільки законодавчо визначені підстави та порядок на таке отримання без довіреності, що повністю відповідає діям позивача та документально підтверджено. А тому, доводи відповідача щодо відсутності у підприємства таких доказів, як отримання цукру від постачальника без оформлення довіреностей є необґрунтованим та безпідставним.

Як вже зазначено вище за текстом цієї постанови, відповідачем зроблений висновок щодо визнання нікчемним договір купівлі-продажу від 13.09.2009 року, укладений між ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукрозбут».

В акті перевірки як на підставу нікчемності договору від 12.03.2009 року відповідач посилається як на результати акту ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 щодо перевірки ТОВ «АПО Харківцукрозбут», так і на ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ).

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом в тому числі встановлено, що з відповідними позовами про визнання договорів, укладених позивачем з ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукрозбут» відповідач не звертався і, відповідно, відсутні судові рішення із цього приводу; кримінальні справи у відношенні посадових осіб позивача та/або його контрагентів за вказаними договорами, або за фактом скоєння злочину не порушувалися, із цього приводу також відсутні судові рішення (вироки).

Судом також встановлено, що у відношенні посадових осіб ТОВ «Український рітейл» за результатами акту перевірки від 13.09.2011 року № 2010 відділом податкової міліції ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі п. 2. ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України (за відсутністю в діянні складу злочину), що підтверджено службовою запискою від 25.11.2011 року № 257/26-013 (т.4, а.с. 40).

За законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невідємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішення від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що «несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту».

У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обовязків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено нікчемності договору від 13.09.2009 року, укладеного між ТОВ «Український рітейл» та ТОВ «АПО Харківцукрозбут», належними та допустимими доказами, оскільки посилання на інший акт (акт ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 29.04.2011 року № 1777/182/34470172 щодо перевірки ТОВ «АПО Харківцукрозбут»), за яким встановлено про відсутність у такого постачальника основних засобів та первинних документів тощо, не може виступати доказом його нікчемності. Також суд не приймає у якості доказу на визнання зазначеного договору нікчемним і посилання відповідача щодо не надання позивачем в ході проведення перевірки товарно-транспортних накладних та доказів оформлення довіреностей на отримання цукру, оскільки правомірність відсутності цих документів у даному випадку судом досліджено та визнано обґрунтованим, при цьому суд зазначає, що у будь-якому випадку, відсутність таких документів з огляду на наведені нормативні акти та практику суддів взагалі не може бути підставою для визнання угоди нікчемною.

Таким чином, у ході судового розгляду даної адміністративної справи встановлено, що висновок відповідача щодо не визнання податкового кредиту, віднесеного ТОВ «Український рітейл» у відповідні податкові періоди за договором від 12.03.2009 року № КП 03/09/12-01, є необґрунтованим та не підтвердженим як документально, так і законодавчо, а тому спірні податкові повідомлення-рішення від 01.11.2011 року №0000592304 про збільшення суми грошового зобовязання по податку на додану вартість на 238755,00 грн. (у т.ч. за основним платежем 196496,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 42259,00 грн.), № 0000602304 про зменшення відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 53423,00 грн., № 0000612304 про заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 902452,00 грн. підлягають скасуванню.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Згідно ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, що спростували б доводи позивача, відповідач суду не надав, а отже позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Оскільки адміністративний позов позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено в повному обсязі, суд присуджує з Державного бюджету України всі документально підтверджені витрати останнього, зокрема: судові витрати у розмірі 29,55 грн. (двадцять девять грн. 55 коп.).

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» до державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01.11.2011 року № 0000592304, 0000602304, 0000612304 задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 01.11.2011 року № 0000592304 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 238755,00 (двісті тридцять вісім тисяч сімсот пятдесят пять грн. 00 коп.).

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 01.11.2011 року № 0000602304 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» суми від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 53423,00 (пятдесят три тисячі чотириста двадцять три грн. 00 коп.).

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька від 01.11.2011 року № 0000612304 про зменшення товариству з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» суми від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 902 452,00 (девятсот дві тисячі чотириста пятдесят дві грн. 00 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України (рахунок 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, Банк Головне управління Казначейства України у Донецькій області) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (83058, м. Донецьк, вул.. Арктики, 1В; код ЄДРПОУ 34604386; п/р 26008959969121 в філії ПАТ «ПУМБ» в м. Донецьку, МФО 335537) 29,55 грн. (двадцять девять грн. 55 коп.) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в присутності представників сторін 11 січня 2012 року. Повний текст постанови буде виготовлений 16 січня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги.

В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копій апеляційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Суддя Чучко В.М.