Постанова № 21071109, 29.11.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

29.11.2011

<копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/14489/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потолової Г.В.

при секретарі Козачок К.О.

за участю: представника позивача Кудінова В.В.

представника відповідача Овсяникової Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Дакар»до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Дакар»звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська щодо викладених висновків в Акті перевірки №2162/23-2/30242420 від 03.10.2011р. про визнання фінансово-господарських операцій, вчинених ПП «Дакар»з контрагентами постачальниками, фіктивними і нікчемними та щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.10.2011р. №0002612302 на суму 2450464грн.00коп. і №0002622302 на суму 913482грн.83коп., а також про визнання неправомірними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог стверджує, що винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення необґрунтовані та прийняті без достатніх підстав, а вимоги про сплату нарахованого податкового зобов'язання неправомірними. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень посилається на законодавчі підстави своїх дій, діяльність в межах закону та наданих повноважень, у звязку з чим просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Дакар», зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 30.11.1998р.

Згідно довідки про взяття на облік платника податків, позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровськ з 02.12.1998 року за №3090 (а.с.30).

Отже, позивач належним чином зареєстрований, як юридична особа, а тому на нього поширюється дія законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють здійснення підприємницької діяльності в Україні.

На підставі направлень від 08.08.2011р. №000803, №000804, №000806 та №000815, від 22.08.2011р. №000869 фахівцями податкового органу, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, ст..77 Податкового кодексу України та наказу №570 від 29.04.2011р. відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання проведена планова виїзна перевірка ПП «Дакар»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р.

За результатами перевірки складено акт від 03.10.2011р. №2162/23-2/30242420, в якому ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська прийшла до висновків про порушення:

- ч.5 ст.203, ч.ч.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ст..228 Цивільного кодексу України, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.5.5 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено на суму 2008308грн.00коп., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року в сумі 1110392грн.00коп., за ІV квартал 2010 року в сумі 658230грн.00коп., за ІІ Квартал 2011 року в сумі 239686грн.00коп.;

- ч.5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216 ст.228 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість на суму 812538грн.11коп., у тому числі за вересень 2010 року у сумі 80333грн.33коп., за жовтень 2010 року у сумі 323445грн.57коп., за червень 2011 року у сумі 408759грн.21коп.;

- п.2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 05.12.2004р. у вигляді не оприбуткування готівкових коштів у сумі 203грн.58коп. в касі підприємства; п.2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №637 від 05.12.2004р. у вигляді перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства в розмірі 237грн.14коп.

На підставі акту перевірки від 03.10.2011р. №2162/23-2/30242420 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0002612302 від 19.10.2011р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання 2450464грн.00коп., в тому числі 2008308грн.00коп. за основним платежем та 442156грн.00коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.33);

- №0002622302 від 19.10.2011р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобовязання 913482грн.83коп., в тому числі 812538грн.11коп. за основним платежем та 100944грн.72коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.34).

Не погоджуючись з рішенням податкового органу позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки податкового органу є безпідставними, та такими, що ґрунтуються на його припущеннях без аналізу фактичних правовідносин двох субєктів господарювання, без надання належної оцінки тим документам, що були надані позивачем в підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами. Позивач вважає, що кожною зі сторін були вчинені дії, спрямовані на виконання умов договорів, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов, які є необхідними для даних типів договорів, а надані документальні докази свідчать про те, що оспорюванні договори виконані всіма сторонами, тобто є реальними та товарними угодами. До того, позивач стверджує, що за оспорюваними договорами були проведені розрахунки, що також доводить реальність здійснених операцій і жодна із сторін не заперечувала факту здійснення послуг в момент вчинення цих операцій.

Крім того, позивач зазначає, що, не погоджуючись з висновками, фактами та даними, викладеними у Акті визнання угод, укладених між ПП «Дакар»та ТОВ «Дніпро-Стар», ТОВ «ДВК «Гарант», ст.86 ПК України, подав до органу податкової служби заперечення.

Згідно відповіді ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська за №29334/10/23-2 від 14.10.2011р., яка надійшла ПП «Дакар», вбачається, що податковим органом заперечення останнього на Акт перевірки по суті задоволені в частині. Так, висновок Акту перевірки від 03.10.2011р. №2162/23-2/30242420 щодо визнання правочинів, укладених ПП «Дакар»з ТОВ «Дніпро-Стар», ТОВ «ДБК «Гарант»нікчемними, залишено без змін та виключено з Акту перевірки висновок щодо визнання правочину, укладеного ПП «Дакар»з ТОВ «Укрінвест»нікчемним.

Проте, позивач зазначає, що незважаючи на викладене, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові зобовязання.

Таким чином, позивач вважає дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень №0002612302 та №0002622302 від 19.10.2011р. на підставі акту перевірки №2162/23-2/30242420 від 03.10.2011р. неправомірними, а вказані податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Тобто, позивач вважає, що висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів, що були вчинені між ТОВ «Дніпропетровська паперова фабрика»та іншими контрагентами, в розумінні ч.1, 2 ст.215 ЦК України зроблений на підставі невірного тлумачення податковою інспекцією змісту вказаної норми матеріального права. Та додає, що чинне законодавство не надає податковій інспекції повноважень як самостійно визнавати правочин, який укладений між субєктами господарювання недійсним чи нікчемним у даному випадку це виключна компетенція судів України.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що згідно перевірки вчинений позивачем правочин порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а також є нікчемним.

В обґрунтування заперечень посилається на те, що підставами для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стали наступні обставини.

Так, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і обєкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Тобто, зазначене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обовязкових платежів. Отже, такі угоди носять фіктивний характер.

Також відповідач зазначає, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так у звязку з вищевикладеним, на думку відповідача у ПП «Дакар»відсутній обєкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємством-постачальниками та іншими контрагентами в розумінні ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», а також у позивача відсутнє право на формування валових витрат по операціям з підприємствами контрагентами.

Отже відповідач вважає, що оскільки угоди є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і обєкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Таким чином, відповідач зробив висновок, що ПП «Дакар»здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третіх осіб..

На думку відповідача, вищевикладене в повній мірі підтверджує факт здійснення позивачем правочинів, які не створюють юридичних наслідків, а отже дії податкового органу правомірні, а викладені висновки у акті перевірки від 03.10.2011р. №2162/23-2/30242420 є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Статтею 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно зі п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та збрів, а також дотримання валютного та іншого законодавств, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи..., та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності..., а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Так, відповідно до п.73.3. ст.73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі. Таким чином передача запиту на отримання інформації до підрозділу податкової міліції не є законним способом отримання податкової інформації від платника.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984 (далі Порядок №984), визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з п.5.2. Розділу II Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

- у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

- у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Наведене вказує на те, що відповідач зобов'язаний був звернутися до позивача з дотриманням порядку отримання податкової інформації, встановленого статтею 73 Податкового кодексу України. У разі відмови з боку позивача - скласти акт про таку відмову, або у разі отримання таких документів дослідити їх та систематизовано, як того вимагає пункт 4 Розділу І Порядку №984, викласти факти, що міститься в таких первинних документах та надати їм об'єктивну оцінку. Однак, відповідачем не виконано приписи вказаних правових норм. При цьому, в акті перевірки фактично лише наводяться цитати з актів перевірок інших підприємств без підтвердження цих фактів первинними документами. Логіко-граматичне тлумачення нормативних актів, що регулюють правовідносини пов'язані з проведенням контролюючим органом перевірок та складання актів перевірок, вказує на те, що акт перевірки не є підставою для виникнення будь-яких прав та обов'язків ані у платника ані у податкового органу, а тому відомості, зазначені в актах податкових перевірок інших підприємств, не мають преюдиційного значення, а підлягають встановленню на загальних підставах.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовані висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання копій первинних документів (оригінали яких оглянуто у судовому засіданні).

За таких обставин, викладені в Акті перевірки факти та висновки є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження умовиводів про нікчемність правочинів, а відповідно є такими, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства України. Крім того, суд вважає, що викладення висновку про нікчемність правочинів в акті перевірки суперечить також нормам цивільного законодавства, виходячи з наступного.

Статтею 627 Цивільного кодексу України, передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За змістом ч.2 цієї ж статті Договори є двосторонніми правочинами.

Згідно ч.1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст.228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Системний аналіз вищевказаних норм говорить про те, що правочином є лише ті зобов'язання сторін, які витікають із цивільно-правового (господарського) договору.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій. В акті перевірки взагалі не зазначено аналізу (проведеного на підставі текстів угод, додатків до угод, документів на підтвердження виконання (невиконання) зобов'язань та ін.) жодного із правочинів, які вчинені в період, що був предметом перевірки, і, на думку відповідача, є нікчемними.

Зазначенні в Акті припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність взагалі усіх правочинів без дослідження конкретних угод за участю учасників таких угод та з врахуванням (спростуванням) пояснень (заперечень) учасників правочинів, є беззмістовними та грубо порушують приписи вищезазначених нормативних актів.

Аргументи відповідача у акті перевірки про порушення товариством норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та норма Закону України «Про податок на додану вартість»суд вважає таким, що не підтверджується фактичними обставинами справи.

При цьому, суд виходить з того, що відповідно до п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Оскільки вимога про визнання рішення владного органу недійсним, незаконним неправомірним тощо є різними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме: визнання акта протиправним, в даному випадку суд ототожнює вимогу позивача про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення з вимогою про визнання зазначеного податкового повідомлення-рішення протиправним.

При цьому, суд враховує те, що визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб'єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.

Крім того, відповідно ч.2 ст.162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Отже, стаття 19 Конституції України зобовязує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що спірні висновки відповідача не відповідають нормам податкового законодавства, що є підставою для задоволення позову.

Щодо заявлених позивачем вимог про визнання неправомірними дій ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі стосовно прийняття податкових повідомлень-рішень від 19.10.2011р. №0002612303 та №0002622302, які були винесені на підставі акту перевірки від 03.10.2011р. №2162/23-2/30242420, та якими визначено суми грошових зобовязань з податку на додану вартість за наслідком висновків ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська щодо нікчемності фінансово-господарських операцій, вчинених ПП «Дакар»з його контрагентами: ТОВ «Дніпро-Стар», ТОВ «ДБК Гарант» слід зазначити наступне.

Повноваження органів державної податкової служби щодо прийняття податкових повідомлень-рішень визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.

З урахуванням приписів зазначених нормативно-правових актів та приписів Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд, як зазначено вище, у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову, в тому числі, про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування рішення.

Отже, зазначена вимога в редакції позивача не може бути задоволена.

Позовна вимога щодо клопотання про забезпечення адміністративного позову вирішена ухвалою суду від 07.11.2011р., оскільки розглядається лише під час підготовчого провадження, а тому не може бути задоволена.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, з урахуванням приписів ст.162 КАС України, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог в цій частині, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська №0002612303 та №0002622302 від 19.10.2011р.

З матеріалів справи та наданих представником позивача у судовому засіданні пояснень вбачається, що субєкт владних повноважень (відповідач) діяв по відношенню до позивача не на підставі та не у межах повноважень і способу, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи протиправність дій та рішення відповідача, а також те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України, відповідних доказів суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України повернути з Державного бюджету позивачу Приватного підприємства «Дакар»судові витрати у розмірі 14грн.11коп., сплачені квитанцією №пн70 від 03.11.2011р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Дакар»до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська щодо викладення в акті перевірки 03.10.2011р. №2162/23-2/30242 висновків щодо визнання фінансово-господарських операцій, вчинених ПП «Дакар»з контрагентами постачальниками у перевіряємому періоду ТОВ «Дніпро-Стар»та ТОВ «ДБК «Гарант»фіктивними та нікчемними.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська №0002612303 та №0002622302 від 19.10.2011р.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Дакар»(49038, м.Дніпропетровськ, Амур Гавань, 35) 14грн.11коп. (чотирнадцять грн. 11коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 05.12.2011 р.

СуддяГ.В. Потолова