Постанова № 21070677, 21.11.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

21.11.2011< копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/11782/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКальника Віталія Валерійовича <Текст > при секретаріПетранцові О.Ю. за участю: представника позивача Крутовських С.В. представників відповідача Рахленко А.Ю< ПІБ Представників ><Текст > розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАРЕКС ІНВЕСТ" до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобовязання утриматись від вчинення певних дій ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» звернулося до суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому просить визнати дії Дніпропетровської МДПІ неправомірними та протиправними щодо висновків, викладених в акті №642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року; зобовязати Дніпропетровську МДПІ утриматись від використання у своїй діяльності, а також передачу іншим особам акту №642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року. Позовні вимоги обґрунтовано у адміністративному позові від 21.09.2011р. Представник позивача, що зявився у судове засідання, надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав до суду письмові заперечення. У судове засідання зявився представник відповідача та в обґрунтування своєї позиції по справі зазначив, що у ході аналізу податкової звітності з податку на додану вартість та згідно бази даних «Системи обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»встановлено, що підприємство TOB «Парекс Інвест»(код 37302920) декларувало взаємовідносини з підприємством - постачальником з ознаками «фіктивності»та сформувало фіктивний «штучний»податковий кредит від платника TOB «Воннер Груп»(код 36961703) по податковим накладним травня 2011 року в розмірі - 309600 грн. Зазначив, що станом на 07.09.11р. місцезнаходження підприємства TOB «Парекс Інвест»та його засновників та посадових осіб не встановлено; будь-яких фактів, які б могли свідчити про можливість здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності, не встановлено; до перевірки підприємством не надано жодних документів, які б підтверджували факт здійснення операції у травні 2011 року; отже діяльність TOB «Парекс Інвест» була спрямована на формування податкового кредиту від TOB «Воннер Груп»з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств та несплати відповідних сум податків. Тому, дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції щодо висновків, викладених в акті перевірки, повністю відповідають вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції.

Отже, представник відповідача посилається на законодавчі підстави своїх дій, діяльність в межах закону та наданих повноважень, у звязку з чим просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Парекс Інвест»зареєстроване в Дніпропетровській районній державній адміністрації від 13.09.10р. № 1201020000028076, підприємство взято на податковий облік 14.09.10р. у Дніпропетровській МДПІ за № 5191, зареєстроване як платник ПДВ, про що видано свідоцтво від 15.10.2010р. № 100305930. Згідно установчих документів, місцезнаходження субєкта господарювання: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Ювілейне, вул. Радгоспна, 52а.

На підставі службового посвідчення серії НОМЕР_1, виданного 22.11.2006р. Дніпропетровською МДПІ, Онищенко О.В. - заступником начальника відділу перевірок відшкодування ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції, згідно із п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) з урахуванням матеріалів перевірки, отриманих від ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська транзитним файлом tгк8а 467 19.08.11р., матеріалів документальної невиїзної перевірки ТОВ «Воннер груп»(код за ЄДРПОУ 36961703) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р., оформлених актом № 1267/233/36961703 від 01.08.2011 року, проведено зустрічну звірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест», код 37302920 з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством TOB «Воннер Груп»(код ЄДРПОУ 36961703) за травень 2011 року.

В судовому засіданні з пояснень представника Дніпропетровської МДПІ було встановлено, що відповідачем наказ про проведення перевірки не видавався, повідомлення на адресу позивача не направлялось.

За наслідками перевірки Дніпропетровською МДПІ складено акт №642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року (далі - Акт перевірки), відповідно до висновків якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» порушено ч. 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, у внаслідок чого встановлено «нереальність»проведення господарських операцій між TOB «Парекс Інвест»та TOB «Воннер Груп», та їх юридичну дефектність первинних документів навіть у випадку їх наявності та здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

З акту зустрічної звірки вбачається, що відповідач посилається на інформацію, отриману від ДПІ у Ленінському районі, а саме на акт перевірки TOB «Воннер груп»№ 1267/233/36961703 від 01.08.2011 року.

Зі змісту акту № 1267/233/36961703 від 01.08.2011 року вбачається, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Воннер груп»(код ЄДРПОУ-36961703) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р.

За наслідками перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська складено акт №1267/233/36961703 від 01.08.2011 року, відповідно до висновків якого, Товариством з обмеженою відповідальністю «Воннер груп»порушено ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, внаслідок чого правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Але вище вказаний акт перевірки (висновки, викладені в ньому щодо нікчемності (недійсності) правочинів у період з 01.01.2011 по 30.06.11p), який став підставою і основою акту зустрічної звірки, не можна вважати належним доказом у справі, оскільки TOB «Воннер Груп»акт перевірки №1267/233/36961703 ДПІ у Ленінському районі оскаржило в Дніпропетровському окружному адміністративному суді (справа №2а/0470/10812/11). За результатами розгляду справи було прийнято рішення від 13.10.11р., яким дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Воннер груп»(код за ЄДРПОУ 36961703) з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р. та висновків, викладених в акті №1267/233/36961703 від 01 серпня 2011 року, визнано протиправними.

Крім того, думка відповідача, викладена в акті перевірки, стосовно діяльності позивача без відповідних доказів про відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності його контрагентами, тобто є тільки припущеннями відповідача, оскільки, як було встановлено, перевірка проводилася за результатами даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», АІС «Реєстр платників податків», АІС «Бест Звіт», ІС «Картка платника»по деклараціях з податку на додану вартість за період травень 2011 року, тобто без дослідження первинних документів.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.2008 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.2008р. № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.2009 року № 2010/7/10-1017/256.

В свою чергу, з листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Про проблемні питання застосування законодавства у справах за участі органів державної податкової служби»та листа від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що:

-порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит;

-подальше припинення юридичної особи - контрагента або анулювання його статусу платника ПДВ не є підставою для визнання попередньо укладених угод з таким контрагентом неправомірними (нікчемними);

-покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених в ЄДРПОУ;

-відсутність платника ПДВ за місцезнаходженням не є підставою для невизнання податкового кредиту його контрагента.

Аналогічні за змістом положення відображені в листі ДПА України від 03.02.2009 року № 2012/7/10-1017 «Методичні рекомендації (орієнтовний алгоритм дій) органів ДПС по руйнуванню схем ухилення від оподаткування», яким зокрема, встановлені вимоги щодо формування належної доказової бази по руйнуванню схем ухилення від оподаткування, в якому йдеться мова про необхідність дослідження первинних документів бухгалтерського та податкового обліку на предмет порушення вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЦК України, ГК України, фінансово-господарських документів, що підтверджують сплату коштів та інше, що в нашому випадку відсутнє.

Крім того, листом від 29.09.10р. ДПА України № 20289/7/16-1617, який був направлений податковим інспекціям для врахування в роботі, при формуванні та встановленні фактів «податкових ям», було зазначено, що метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

На підставі вище зазначеного відповідачем при викладені висновків в акті перевірки не було досліджено жодного первинного документу, що прямо вказує на порушення відповідачем вимог, встановлених вище вказаними «Методичними рекомендаціями», а також не було звернуто уваги на лист від 29.09.10 ДПА України про припинення складання хибних актів (довідок) про начебто нікчемність (недійсність) правочинів, на підставі даних АІС «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов 'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Відповідачем в акті зроблено висновок про порушення ТОВ «Парекс Інвест»приписів ст.ст. 662, 655, 656 ЦК України, оскільки фактично товари (послуги) по вказаних правочинах не були передані. Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України, встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязана передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязаний прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається (ст.215 ЦК України). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, визначеній законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачими), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

З урахуванням вищенаведених норм ЦК України, суд відзначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визначення такого правочину недійсним суд не вимагає. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Між тим, ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо правочин не визнаний судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Тому, правочин може бути визнаний недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом.

Також, нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 07.09.2011 р., відповідач зробив висновок про порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст.. 216 ЦК України.

Суд встановив, що перевірка позивача проведена відповідачем за результатами даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»по деклараціях з податку на додану вартість за період січень-червень 2011р. Будь-яких первинних документів щодо правочинів за участю позивача, на підставі яких ним формувався податковий кредит, особа, яка проводила зустрічну звірку, не аналізувала. Отже, висновки про нікчемність всіх укладених позивачем правочинів ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи, так як під час перевірки не були досліджені первинні документи (договори, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі), які містять інформацію про кількісні та якісні показники господарських операцій.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що такі висновки податкового органу є необґрунтованими, недоведеними та не підтверджені необхідними документами, оскільки на підставі дослідження та аналізу лише податкової звітності неможливо зробити висновок про нікчемність правочину.

Відповідно до розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може бути визнаний таким лише в судовому порядку (п. 5). Таким чином, висновки податкового органу, зазначені в акті щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ «Парекс Інвест»з контрагентом, є недоведеними.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність, нереальність правочинів, юридичну дефектність документів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими.

Також, суд не погоджується з висновками відповідача щодо не знаходження за юридичною адресою позивача, оскільки відповідач для підтвердження відомостей про місцезнаходження позивача, повинен був здійснити ряд заходів по його встановленню, зокрема вихід за адресою позивача для встановлення факту відсутності останнього за місцем знаходження, та документально зафіксувати актом чи довідкою факт відсутності позивача за місцем знаходження. Однак, як встановлено, цих заходів відповідачем зроблено не було. Позивач, в свою чергу здійснює господарську діяльність за своїм місцем знаходження за адресою: с. Ювілейне, вул. Радгоспна, б. 52А, що підтверджується договорами оренди, рахунками по сплаті комунальних послуг.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було проведено перевірку на підставі п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, відповідно до якого з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, відповідач всупереч приписам ст. 73 Податкового Кодексу України, склав акт перевірки, і своїми висновками встановив «нереальність»та нікчемність (недійсність) правочинів, укладених з TOB «Воннер Груп»у травні 2011 року.

Також, відповідач у своїх висновках зазначив, що позивачем завищено податкові зобов'язання по «ймовірним» вигодонабувачам TOB «Євро холод», TOB «Бонус»на суму ПДВ 964 353, 06 грн., зазначив, що в ході перевірки не підтверджено наявності поставок товарів (послуг) від TOB «Воннер Груп»до позивача і від позивача до покупців, в зв'язку із відсутністю (не надання до перевірки) актів приймання передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Суд вважає, що висновки відповідача зроблені без відповідних доказів, оскільки, як вбачається із акту, позивачем не були надані до перевірки ні договори, ні документи податкової звітності, які б дозволили встановити факти нікчемності укладених угод.

Зазначене не може свідчити про відсутність договорів, податкових накладних, інших документів, підтверджуючих виконання зобов'язань позивачем, оскільки, як було встановлено судом, відповідачем дані документи не досліджувались, і тому висновки, викладені в акті, ґрунтуються на припущеннях посадових осіб відповідача.

Статтею 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивач здійснював фактичні господарські операції із своїми контрагентами, в тому числі з TOB «Воннер Груп»у травні 2011 року, що підтверджується первинними документами, в тому числі податковими накладними.

Крім того, жодна норма податкового законодавства не ставить в залежність виникнення у платника податків права на податковий кредит від дотримання вимог такого законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності з п.1 ч.2 ст.162 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може визнати протиправними рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Дніпропетровської МДПІ щодо висновків, викладених в акті № 642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року, підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не було доведено правомірності своїх дій при проведенні перевірки позивача.

Разом з тим, суд вважає, що у задоволенні решти позову слід відмовити, оскільки вимога щодо зобовязання Дніпропетровської МДПІ утриматись від використання у своїй діяльності, а також передачі іншим особам акту №642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року є необґрунтованою, оскільки задоволення такої позовної вимоги тягне за собою обмеження компетенції органу державної податкової служби, наданої йому чинним законодавством.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 94, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпропетровської МДПІ щодо висновків, викладених в акті № 642/23-4/37302920 від 07.09.2011 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Парекс Інвест» судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одна грн. 70 коп.).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 02.11.2011 року.

Суддя <(підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >В.В. Кальник

< Текст >