Постанова № 21066516, 10.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

10 жовтня 2011 р. 11:20 Справа №2а-14996/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод"Залів" <Список ><Позивач в особі >

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1

від відповідача представник за довіреністю ОСОБА_2

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Залів» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим від 19 жовтня 2010 року № 0002032300/0, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 534303грн., у тому числі: за основним платежем 356202 грн. і за штрафними санкціями - 178101 грн., а також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі АР Крим від 19 жовтня 2010 року №0002042300/0, яким донарахований податок на прибуток у розмірі 12643553 грн., у тому числі за основним платежем 6452090 грн., за штрафними санкціями 6191463 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення податковим органом планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства були зроблені необґрунтовані висновки про порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та неправомірно прийняті рішення про донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, визначених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкові повідомлення рішення прийняті ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення, прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованим та законним. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.1 а.с.196-200).

По справі було призначено судову економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи (т.1 а.с.208-254).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Залів» зареєстровано як юридична особа, свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 641764, код суб`єкта господарювання за ЄДРПОУ 14307251 (т.1 а.с.32). Перебуває на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим.

Відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р.

За результатами зазначеної перевірки 11 жовтня 2010р. був складений акт № 340/23-00/14307251 (а.с.106-134).

Згідно до висновків акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 356202 грн. Також у зазначеному акті зафіксовано порушення позивачем п. 1.32, п.п. 5.4.6 п. 5.4, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7493688 грн.

На підставі акту перевірки № 340/23-00/14307251 від 11 жовтня 2010 року відповідачем були прийняти:

- податкове повідомлення-рішення №0002032300/0 від 19 жовтня 2010 року (т.1 а.с.90), яким донараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 356202,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 178101,00 грн.

- податкове повідомлення-рішення №0002042300/0 від 19 жовтня 2010р. (т. 1 а.с.89), яким донараховане податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 6452090,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 6191483,00 грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

На час проведення перевірки, у період, який перевірявся та на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень були чинні Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.1997 року (далі Закон № 168) та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997р. (далі Закон №283).

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об`єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій.

Підпунктом 1.8 ст. 1 Закону України № 168 визначено поняття бюджетного відшкодування, а саме бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв`язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених у законі.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону № 168 податкове зобов`язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст. 7 вказаного Закону № 168.

У п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв`язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від`ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (п.п. 7.7.2 Закону).

Із наведених вище положень Закону України «Про податок на додану вартість» суд дійшов висновку про те, що сума бюджетного відшкодування формується як від`ємне значення різниці між податковими зобов`язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг).

Відповідач у акті перевірки № 340/23-00/14307251 від 11 жовтня 2010 року та у своїх запереченнях вказує на те, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» включило до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2009 року, лютому 2009 року і березні 2009 року суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах, в наслідок чого зроблений висновок про завищення податкового кредиту за період часу січень-березень 2009 року на загальну суму 356202,00 грн.

Судом із пояснень представників сторін, а також матеріалів справи встановлено, що позивач у січні 2009 року включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах. Фактично податкові накладні були отримані у січні 2009 року, про що свідчить дата реєстрації вхідних документів. Загальна сума поставки за вищевказаними накладними складає 1191916,93 грн., податок на додану вартість 238383,41 грн. У лютому 2009 року позивач включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах. Фактично податкові накладні були отримані у лютому 2009 року, про що свідчить дата реєстрації вхідних документів. Загальна сума поставки за вищевказаними накладними складає 509499,02 грн., податок на додану вартість 101899,07 грн. У березні 2009 року позивач включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах. Фактично податкові накладні були отримані у березні 2009 року, про що свідчить дата реєстрації вхідних документів. Загальна сума поставки за вищевказаними накладними складає 79601,70 грн., податок на додану вартість 15920,35 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач разом з оплатою придбаних у постачальників товарів (робіт, послуг) сплачував податок на додану вартість.

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними, у звязку з чим думка ДПІ про необхідність включення ПДВ в податковий кредит в періодах до одержання податкової накладної не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов`язань продавця.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону № 168).

У листі Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2006 року № 15155/7/16-1517-10 роз`яснюється наступне: «… Враховуючи зазначене, а також порядок визначення дати виникнення права на податковий кредит, суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими із запізненням (за умови виконання норм п.п. 7.4.1 Закону) включаються до податкового кредиту того звітного періоду, в якому фактично отримано податкові накладні. Зазначені суми відображаються у рядку 10.1 податкової декларації з податку на додану вартість за поточний звітний період. При цьому додаток до податкової декларації з податку на додану вартість «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість» не заповнюється, оскільки коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється».

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що наявність оформленої належним чином податкової накладної є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Відповідач у порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, не надав доказів того, що позивач не виконав зобов`язання щодо проведення розрахунків за придбаний товар, не сплатив суми податку на додану вартість. Позивач, який мав право на бюджетне відшкодування по податку на додану вартість, відніс сплачений ним під час здійснення розрахунків з контрагентами податок на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Так, загальна сума податкового кредиту за січень 2009 року склала 1421756 грн., за лютий 2009 року 2150465 грн., за березень 2009 року 2353375 грн.

24.01.2011 року ухвалою суду відповідно до ст. 81 КАС України призначено судово-економічну експертизу.

На виконання ухвали суду здійснена судова економічна експертиза по справі та суду наданий висновок експерта № 23/11 от 15.09.2011 року, відповідно до якого документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» висновки Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим, викладені в акті перевірки № 340/23-00/14307251 від 11.10.2010р., щодо донарахування позивачу податку на додану вартість у загальній сумі 356202 грн. не підтверджуються.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що матеріали справи свідчать про наявність у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість, надання ним податкових накладних на товар, отриманий у постачальників, суд вважає, що позивач правомірно включив 356202,00 грн. до сум податкового кредиту за період часу січень-березень 2009 року.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку, що не відповідають нормам податкового законодавства викладені відповідачем в акті перевірки №340/23-00/14307251 від 11 жовтня 2010 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002032300/0 від 19 жовтня 2010 року, висновки про те, що позивачем занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 356202,00 грн.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для донарахування податку на додану вартість за січень-березень 2009 року на суму 356202,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 178101,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0002042300/0 від 19 жовтня 2010 року про донарахування податку на прибуток в сумі 6452090,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 6191483,00 грн., судом зазначає наступне.

Під час проведення перевірки податковим органом було зазначено, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» до складу валових витрат необґрунтовано були віднесені витрати по отриманню послуг від ТОВ «Корабел-Сервіс», що призвело до завищення задекларованих ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» показників у рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» Декларації про прибуток на загальну суму 1639784,20 грн. В ході проведення перевірки відповідачем не встановлено факту виконання робіт (послуг) у зв`язку з відсутністю у ТОВ «Корабел-Сервіс» трудових ресурсів, основних засобів та виробничого обладнання для здійснення даних робіт (послуг), тобто операції вчинені без мети настання реальних наслідків.

Актом встановлено, що у вказаному періоді ТОВ «Корабел-Сервіс» мав взаєморозрахунки з підприємствами ПП «Мірам-М» та ПП «Антарес М», які були безпосередніми постачальниками робіт (послуг) за лютий, квітень, травень та червень 2010 року.

Згідно актів невиїзних документальних перевірок ПП «Мірам-М» та ПП «Антарес М» встановлено наступне: ПП «Мірам-М» не має основних засобів для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, тобто не встановлено факту виконання робіт (послуг) для ТОВ «Корабел-Сервіс» у зв`язку з фактичним неотриманням послуг від ПП «Мірам-М». ПП «Антарес М» не встановлено факту виконання робот (послуг) для ТОВ «Корабел-Сервіс» у зв`язку з фактичним неотриманням послуг від ПП «Антарес М» за причиною відсутності у нього трудових ресурсів, основних засобів та виробничого обладнання.

Таким чином, на думку відповідача, ТОВ «Корабел-Сервіс» фактично фінансово-господарську діяльність по взаєморозрахункам з постачальниками не здійснювало, тому неможливо підтвердити суму наданих ТОВ «Корабел-Сервіс» послуг на загальну суму 1967741,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 327956,84 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Корабел-Сервіс» були укладені угоди:

-Договір від 18.01.2010р. № 01/2010 з додатковими угодами (т.1 а.с.142-144);

-Договір від 24.02.2010р. № 02/2010 з додатковими угодами (т.1 а.с.145-147);

-Договір від 30.04.2010р. № 03/2010 (т.1 а.с.148-150).

Відповідно до умов вищевказаних договорів ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» як замовник доручив, а виконавець ТОВ «Корабел-Сервіс» зобов`язався виконати збиральні та зварювальні роботи при виробництві секцій та формуванні на стапелі корпусів суден, що будуються на території замовника. Перелік та строки виготовлення секцій та монтажу на стапелі, додаткові умови виконання робіт встановлюються додатковими угодами до договорів. Вартість робіт, які виконуються виконавцем, визначається за ціною, обумовленою в кожній додатковій угоді.

З матеріалів справи, вбачається, що позивачем надані документи, які свідчать про придбання позивачем робіт (послуг) у ТОВ «Корабел-Сервіс».

Так, позивачем надані суду акти виконаних робіт згідно з Договорами № 01/2010 від 18.01.2010р., № 02/2010 від 24.02.2010р., №03/2010 від 30.04.2010р.

На підставі наданих позивачем актів виконаних робіт ТОВ «Корабел-Сервіс» виконані збирально-зварювальні роботи у кількості 34504,4 н/годин на загальну суму 1967741,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 327956,84 грн.

Також позивачем були надані податкові накладні, виписані ТОВ «Корабел-Сервіс», на загальну суму 1967741,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 327956,84 грн., а також платіжні доручення за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, згідно з якими позивач сплатив ТОВ «Корабел-Сервіс» за виконані роботи 1862072,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 310344,84 грн.

Згідно із статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Згідно із п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Факт взаємовідносин позивача з ТОВ «Корабел-Сервіс» також підтверджується висновком судово-економічної експертизи №23/11 від 15.09.2011р., згідно з яким господарські операції щодо виконання договорів № 01/2010 від 18.01.2010р., № 02/2010 від 24.02.2010р. і № 03/2010 від 30.04.2010р. підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 до складу валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Проте відповідач в акті перевірки визнав ці правочини такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків та направлені на заволодіння майном держави, без будь-якого обґрунтованого підтвердження таких фактів.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (який діяв на час проведення перевірки) (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Встановлення в ході перевірки таких факти не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі.

В силу положень Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючі органи наділені повноваженнями нарахування податкових зобовязань та стягнення податкового боргу, тобто застосування в межах встановленої законом компетенції, заходів направлених на недопущення несплати платником податку таких податків та недопущення завдання шкоди державі.

Договори укладені між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на надання послуг покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

З матеріалів справи суд робить висновок, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Відповідачем під час проведення перевірки не було встановлено відсутність цивільної правоздатності контрагента позивача, а у ході розгляду справи, в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів відсутності його цивільної правоздатності.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідачем також не встановлено та не надано доказів порушення при оформленні податкових накладних та актів прийму передачі виписаних контрагентом позивача.

На підставі зазначених вище документів, висновків судової економічної експертизи, суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для формування валових витрат.

Посилання відповідача, в обґрунтування встановленого порушення, в акті на те, що у періоді, який перевіряється, контрагент позивача мав стосунки з підприємствами ПП «Мірам-М» та ПП «Антарес М», в ході перевірки яких не було встановлено факту виконання робот (послуг) для ТОВ «Корабел-Сервіс» не може бути підставою для висновків про відсутність реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Корабел-Сервіс», оскілки діючим законодавствам не встановлений обовязок покупця при придбанні у належного продавця товару (послуг) здійснювати перевірку взаємовідносин такого продавця з його контрагентами, а саме перевіряти наявність їх державної реєстрації, наявність (дійсність) свідоцтва платника ПДВ, перевіряти наявність основних фондів та інше.

Актом перевірки не встановлений, з посиланням на відповідні докази, прямий зв'язок між придбаними позивачем послугами у ТОВ «Корабел-Сервіс» та відносинами ТОВ «Корабел-Сервіс» з вказаними контрагентами.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б спростовували твердження позивача щодо отримання робот (послуг) від ТОВ «Корабел-Сервіс», а також оплату їх вартості.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних, проведення розрахунків платником податків, отримання ним робот (послуг), суд дійшов висновку, що позивачем до складу валових витрат правомірно віднесені витрати по отриманню послуг від ТОВ «Корабел-Сервіс» на загальну суму 1639784,20 грн.

Під час проведення перевірки податковим органом також було зазначено, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» до складу валових витрат необґрунтовано були віднесені витрати по страхуванню фінансових (комерційних) ризиків за договорами продажу векселів на загальну суму 7617199,00 грн.

Перелік витрат, які включаються підприємством до складу валових витрат відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР не містить окремо витрати на страхування фінансових ризиків. Найближчим до цього виду страхування є страхування комерційних ризиків. Однак, Законом України «Про страхування» від 07.03.1996р. № 85/96-ВР страхування комерційних ризиків не визначено як вид страхування, на який видається ліцензія.

Також в акті перевірки № 340/23-00/14307251 від 11 жовтня 2010 року вказано, що позивач мав право відносити страхові платежі до суми валових витрат тільки у випадку отримання від контрагента повної суми заборгованості за векселі або при настанні страхового випадку.

Як вбачається із матеріалів справи, у періоді з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року позивач здійснював операції продажу векселів відповідно наступних договорів купівлі-продажу:

-Договір купівлі-продажу векселів від 26.12.2008р. № Б-490/1, укладений між ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» (Продавець) та ЗАТ «Росава» (Покупець), представлене ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (Повірений). Згідно з цім Договором Продавець продає, а Покупець придбає простий вексель АА 1077118 номінальною вартістю 45538500,00 грн., векселедавець ТОВ «Агрібізнес», договірна вартість продажу векселя 45000000 грн.;

-Договір купівлі-продажу векселів від 26.07.2009р. № Б-09-436/1, укладений між ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» (Продавець) та ТОВ «Агрібізнес» (Покупець), представлене ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (Повірений). Згідно з цім Договором Продавець продає, а Покупець придбає прості векселі з наступними характеристиками: вексель АА 11834161 номінальною вартістю 40000000,00 грн., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» і вексель АА 11834162 номінальною вартістю 38000000,00 грн., векселедавець - ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», договірна вартість продажу векселів 51004000,00 грн.

Позивачем укладені наступні договори страхування фінансових (комерційних) ризиків: Договір № 311-08-1041-30 від 21.09.2009р. з АКС «Омега» та Договір № 311-08-1206-30 від 22.03.2010р. з АКС «Омега», згідно з якими АКС «Омега» (Страховик) бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» (Страхувальнику), а Страхувальник зобов`язується сплатити страховий платіж у визначений термін та виконати умови цих Договорів (т.1 а.с.154-168).

У виконання п. 5.1 Договору № 311-08-1041-30 від 21.09.2009р. позивач сплатив АКС «Омега» страховий платіж у розмірі 6630520,00 грн. (платіжні доручення № 4932 від 29.09.2009р., № 1205 від 31.03.2010р., № 1206 від 31.03.2010р.) і у виконання п.п. 5.1.1 Договору № 311-08-1206-30 від 22.03.2010р. позивач сплатив АКС «Омега» страховий платіж у розмірі 4300000,00 грн. (платіжне доручення № 1204 від 31.03.2010р.). Про дані факти свідчать виписки з банку.

Суд не може погодитися з викладеними в акті перевірки висновками відповідача щодо необґрунтованості віднесення позивачем до складу валових витрат витрат по страхуванню фінансових (комерційних) ризиків за договорами продажу векселів з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 22.03.2006р. № 3480-IV (далі Закон № 3480) цінні папери це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов`язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Згідно з п. 5 ст. 3 Закону № 3480 в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як боргові цінні папери, до яких відносяться векселі.

Стаття 17 Закону № 3480 передбачає, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Статтею 16 Закону України №3480 встановлено, що професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Статтею 17 Закону України №3480 також встановлено, що вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, зокрема, провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами.

На таки обставини вказує і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своєму листі № 11/03/4295 від 20.03.2009р.: «Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами, а, отже, не потребує ліцензування провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами.

Відповідно до п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування фізичних чи юридичних осіб…».

Згідно із ст. 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996р. № 85/96-ВР добровільне страхування це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Видами добровільного страхування можуть бути, зокрема, страхування фінансових ризиків, інші види добровільного страхування.

Як встановлено судом, ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега», з якою позивачем було укладено договори страхування фінансових (комерційних) ризиків № 311-08-1041-30 від 21.09.2009р. та № 311-08-1206-30 від 22.03.2010р., має ліцензію № 299852 від 26.03.2007р. (безстрокова), яка видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні на страхування фінансових ризиків (т.2 а.с.9).

Відповідно до п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Регулярність фінансової діяльності позивача з операцій купівлі-продажу цінних паперів підтверджується даними бухгалтерського обліку підприємства, про що окремо зазначається в висновках судово-економічної експертизи від 15.09.2011р.

Таким чином, операції позивача з векселями мають всі передбачені законом ознаки господарської діяльності.

Згідно із п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги відсутність у діючому законодавстві чіткого визначення змісту поняття «інші ризики», суд дійшов висновку, що витрати на страхування фінансових ризиків можуть бути віднесені підприємством до складу валових витрат відповідно з п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Згідно із п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов`язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Позивачем віднесено до складу валових витрат та відображено у рядку 04.12 «Сума витрат зі страхування» Декларації на прибуток за 9 місяців (у т.ч. за 3 квартал 2009р.) 20148162 грн.; за 2009 рік 20245403 грн.; за 1 квартал 2010р. 5708389 грн.; 1 півріччя 2010 року 5854245 грн.

Сума витрат за договорами страхування фінансових (комерційних) ризиків, яка підлягає включенню до складу валових витрат позивача та відображенню у рядку 04.12 Декларації про прибуток підприємства складає 10326771,00 грн., у тому числі за 3 квартал 2009р. 6026771,00 грн., за 1 квартал 2010р. 4300000,00 грн.

Твердження відповідача про те, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» мало право відносити страхові платежі до суми валових витрат тільки у випадку отримання від контрагента повної суми заборгованості за векселі або при настанні страхового випадку, судом до уваги не приймається, оскільки така умова діючим законодавством не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявність доказів укладення позивачем договорів купівлі-продажу векселів, договорів страхування фінансових (комерційних) ризиків, проведення розрахунків платником податків по вищевказаним договорам, суд дійшов висновку, що позивачем до складу валових витрат правомірно віднесені витрати із страхування фінансових (комерційних) ризиків на загальну суму 10326771,44 грн.

Під час проведення перевірки податковим органом також було зазначено, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» у рядку 05.2 «Коригування валових витрат у разі самостійно виявлених помилок, неврахованих в минулих податкових періодах та виявлених у звітному податковому періоді» Декларації про прибуток відображені валові витрати за користування кредитними коштами у розмірі 20727866,00 грн., які віднесені підприємством у 2009 році як витрати, не пов`язані з господарською діяльністю. Підприємством в періоді, що перевірявся, використовувались кредитні кошти по кредитному договору від 11.02.2009р. № 1286м-09. Також підприємством здійснювались операції купівлі-продажу векселів, по яким отриманий від`ємний результат. Операції з купівлі-продажу векселів, на думку відповідача, не відносяться до основної діяльності ВАТ «Суднобудівний завод «Залів». Таким чином, перевіркою встановлено, що кредитні кошти фактично були використані на придбання векселів, тобто не встановлений зв`язок понесених витрат по сплаті відсотків за кредит в сумі 20727866,00 грн. з власною господарською діяльністю, що призвело до завищення валових витрат в розмірі 20727866,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (Позичальник) та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (Банк) був укладений договір мультівалютної кредитної лінії від 11.02.2009р. № 1286м-09 (т.1 а.с.171-180).

Згідно з п. 4.1 Договору цільовим використанням кредитних коштів є поповнення обігових коштів, у тому числі придбання цінних паперів українських підприємств.

Позивачем для придбання цінних паперів використовувались кредитні кошти, отримані за договором № 1286м-09 від 11.02.2009р. Так, між позивачем (Покупець), представленим ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (Повірений), діючим на підставі договору доручення на купівлю векселів № Б-09-79 від 12.02.2009р. (т.1 а.с.151-152) і ліцензії АВ № 362197 від 23.08.2007р., і ТОВ «Хімреактив» (Продавець) був укладений Договір купівлі-продажу векселів № Б-090-79/1 від 12.02.2009р., згідно з яким Продавець продає, а Покупець придбає прості векселі з наступними характеристиками:

-Вексель АА 1079528, складений 19.03.2008р., номінальною вартістю 20000000,00 грн., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»;

-Вексель АА 1079530, складений 19.03.2008р., номінальною вартістю 23410000,00 грн., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»;

-Вексель АА 1079865, складений 19.03.2008р., номінальною вартістю 25000000,00 грн., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»;

-Вексель АА 1079866, складений 19.03.2008р., номінальною вартістю 31040000,00 грн., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»;

-Вексель АА 1834141, складений 19.12.2008р., номінальною вартістю 42000000,00 грн., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»;

-Вексель АА 1834160, складений 19.12.2008р., номінальною вартістю 44000000,00 грн., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»;

-Вексель АА 1834161, складений 19.12.2008р., номінальною вартістю 40000000,00 грн., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»;

-Вексель АА 1834162, складений 19.12.2008р., номінальною вартістю 38000000,00 грн., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль».

Договірна вартість продажу векселів згідно з п. 2.1 Договору № Б-090-79/1 від 12.02.2009р.складає 217380000,00 грн.

Позивачем були надані виписки банку, згідно з якими оплата за придбані векселі була проведена у повному обсязі наступними платіжними дорученнями:

-№ 644 від 12.02.2009р. на суму 160398600,00 грн.;

-№ 665 від 13.02.2009р. на суму 24761650,00 грн.;

-№ 1385 від 30.03.2009р. на суму 870082,00 грн.;

-№ 1562 від 10.04.2009р. на суму 550000,00 грн.;

-№ 1973 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1974 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1973 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1975 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1976 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1977 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1978 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1980 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-№ 1981 від 30.04.2009р. на суму 3390000,00 грн.;

-б/н від 21.05.2009р. на суму 289668,00 грн.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами встановлений п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР.

Згідно із п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 вищевказаного Закону платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також дериватівів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуженню) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від`ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від`ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цім підпунктом, беруть участь у визначенні об`єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Позивачем були надані виписки банка за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, згідно з якими фактично сплачено відсотків за використання кредитних коштів за договором від 11.02.2009р. № 1286м-09 у загальній сумі 28067400,00 грн.

У 2009 році суми відсотків за використання кредитних коштів у розмірі 20727866,00 грн. не були відображені позивачем у складі валових витрат Декларації на прибуток.

В Декларації за 1 квартал 2010 року та 1 півріччя 2010 року позивачем було зроблено виправлення та сума відсотків у розмірі 20727866,00 грн. відображена у рядку 05.2 «Самостійно виправлені помилки за результатами минулих податкових періодів».

Відповідно до п. 2.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003р. № 143 якщо платником самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 (з урахуванням строків давності) такий платник має право надати уточнюючий розрахунок.

Суд не погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, що не встановлений зв`язок понесених затрат з господарською діяльністю підприємства, тому що операції з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) не відносяться до основної діяльності позивача з огляду на наступне.

Згідно із п.п. 5.5.1 п. 5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як вже наголошувалось вище, згідно із п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. № 283/97-ВР господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Із цього визначення господарської діяльності однозначно випливає, що однією із умов визнання будь-якої діяльності особи господарською є спрямованість такої діяльності на отримання доходу, але не прибутку.

Правомірність віднесення позивачем відсотків за використання кредитних коштів у загальній сумі 20727866,00 грн. до складу валових витрат також підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 15.09.2011р. № 23/11.

З урахуванням визначеного можна зробити висновок, що не відповідають нормам податкового законодавства викладені відповідачем в акті перевірки №340/23-00/14307251 від 11 жовтня 2010 року, на підставі якого складено спірне податкове повідомлення-рішення № 0002042300/0 від 19 жовтня 2010 року, висновки про те, що позивачем завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 7493688,00 грн.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0002042300/0 від 19 жовтня 2010 року про донарахування податку на прибуток у розмірі 12643553,00 грн., у тому числі за основним платежем 6452090,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6191463,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0002032300/0 від 19.10.2010р. і № 0002042300/0 від 19.10.2010р. винесені відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення та не у спосіб, передбачений законом. Також суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем достатніх доказів необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 14.10.2011 р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК № 0002032300/0 від 19.10.2010 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 356202,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 178101,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АРК № 0002042300/0 від 19.10.2010 року про донарахування податку на прибуток в сумі 6452090,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 6191483,00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів» витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Маргарітов М.В.

<Текст >