Ухвала суду № 21018662, 20.09.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

20 вересня 2011 року справа № 5020-1361/2011

Суддя господарського суду міста Севастополя Кравченко В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву

ОСОБА_1

(АДРЕСА_1, 99011,)

до ОСОБА_2

(АДРЕСА_2, 99043,)

приватного підприємства „Верховина”,

(проспект Генерала Острякова 158- А , м. Севастополь, 99055)

про розірвання договору купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на ПП “Верховина”, -

за участю представників:

позивача : ОСОБА_3, довіреність від 15.08.2011,

відповідача : ОСОБА_4, довіреність від 16.09.2011, ( ПП „Верховина”),

відповідач ОСОБА_2 не зявився,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2011 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до ОСОБА_2, приватного підприємства “Верховина”, у якій, посилаючись на статтю 651 Цивільного кодексу України, просить розірвати договір купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на приватне підприємство “Верховина” (далі по тексту ПП „Верховина”), укладений 31.05.2008 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням першим відповідачем п.12 вищезазначеного договору стосовно зобовязання сплатити продавцю один мільйон гривень.

Ухвалою суду від 02.09.2011 порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду на 20.09.2011.

У судовому засіданні представник позивача підтримала підстави та предмет заявленого позову, просила його задовольнити, вжити заходи до забезпечення заявленого позову шляхом накладення арешту на обєкт незавершеного будівництва готельного комплексу з елементами аквапарку, розташований за адресою : м. Севастополь, пляж Омега, 29 на земельній ділянці, площею 1,736 га.

Представник ПП „Верховина” в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заявленого позову, посилаючись на виконання ОСОБА_2 зобовязань за договором купівлі-продажу від 31.05.2008 прав власника (корпоративних прав) на ПП “Верховина”, у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову також просив відмовити у звязку з її необґрунтованістю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявилась, повідомлялась належним чином, у встановленому законом порядку, з дотриманням вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України, про поважність причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.

Частина третя вказаної статті зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За змістом статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалась своїм процесуальним правом на участь в розгляді господарської справи, явку свого повноважного представника не забезпечила, відзив на позов не надіслала, тому суд визнає її неявку неповажною та не знаходить підстав для відкладення судового засідання.

Крім того, дослідивши матеріали справи, заслухав пояснення учасників судового процесу по суті заявленого позову, зясування субєктного складу учасників спору та предмету спору, суд вважає, що провадження у справі підлягає припиненню за пунктом 1 частини першої статті 80 Господарсько процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, виходячи з наступних мотивів.

За приписами статті 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року N 2453- VI, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Таким чином, вирішення питання підвідомчості спору господарським судам ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарські підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною другою зазначеної статті ГПК України передбачено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є субєктами підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно з пунктом 3 рекомендацій президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007 року №04-5/120 господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України, за якими господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Викладене надає підстави для висновку, що спори, віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та субєктного критеріїв.

За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

За субєктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, та у випадках, передбачених законодавчими актами України за участю державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних осіб, що не є субєктами підприємницької діяльності.

Отже, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів” зазначено, що при визначенні підвідомчості (підсудності) справ, що виникають з корпоративних відносин, судам необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначених частиною першою статті

167 Господарського кодексу України, згідно з якою корпоративними є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства субєктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства.

Водночас, відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, повязані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших субєктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у справі є фізична особа. При цьому норма пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, в силу її імперативного характеру, не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, повязаних із діяльністю інших субєктів господарювання. Не підлягає розширеному тлумаченню пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України також щодо справ, повязаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, якщо однією зі сторін у справі не є учасник (засновник, акціонер) господарського товариства, у тому числі такий, що вибув.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на ПП “Верховина” від 31.05.2008 був укладений між ОСОБА_1, який є фізичною особою (паспорт НОМЕР_5, виданий 11.09.1997 Сакським МРВ ГУМВС України в Криму, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_2), та фізичною особою ОСОБА_2, (паспорт НОМЕР_6, виданий 24.11.2005 року Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_4).

В судовому засіданні представники позивача та ПП „ Верховина” підтвердили, що договір був укладений між фізичними особами.

Відповідно до пункту 1, предметом договору, є права власника (корпоративні права) на ПП “Верховина”.

Згідно з пунктом 2 договору під правами власника (корпоративними правами), зазначеними в п. 1 цього договору, розуміється право на управління, розпорядження та отримання відповідної частки прибутку підприємства, а також активів у разі його ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 12 договору сторони погодили умови про продаж прав власника на ПП “Верховина” за договірну ціну, яка складає один мільйон гривень і яку покупець - ОСОБА_2 зобовязалась сплатити в строк до 01.09.2008 року. Факт повного розрахунку за договором повиний був підтверджений розпискою продавця про одержання грошей у простій письмовій формі за договором.

Підставою звернення позивача до господарського суду міста Севастополя з позовом про розірвання вищевказаного договору є обставини несплати відповідачем ОСОБА_2 договірної ціни, що, на думку позивача, є істотним порушенням умов договору.

Отже, спір між сторонами, які у даному позові виступають як фізичні особи, виник з приводу невиконання відповідачем ОСОБА_2 пункту 12 договору купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на ПП “Верховина”, як цивільно-правового договору, правовідносини з приводу якого регулюються Цивільним кодексом України, щодо виконання покупцем зобовязання сплатити повну ціну переданого товару.

Отже, суть спору полягає у застосуванні до першого відповідача правових наслідків порушення зобовязання шляхом розірвання договору купівлі-продажу, предметом якого є права власника (корпоративні права) на ПП “Верховина”.

Вимог до ПП “Верховина” у позовній заяві не предявлено взагалі.

Враховуючи те, що субєктивний склад сторін не відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, оскільки позивачем у справі є фізична особа, яка не є учасником (засновником, акціонером) господарського товариства, окрім того, спірні правовідносини носять договірний характер, не повязані зі спором між господарськими товариствами та його учасниками з приводу утворення, діяльності, управління та припинення діяльності цього підприємства, суд дійшов до висновку, що даний спір не ґрунтується на порушенні корпоративних прав позивача, тобто не є корпоративним, а тому не підлягає розгляду в господарському суді місті Севастополі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо ним буде встановлено, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, про що виносить відповідну ухвалу.

Таким чином, провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України через непідвідомчість справи господарському суду.

З огляду на зазначене, клопотання представника позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, заявлене у судовому засіданні 20.09.2011, не може бути розглянуто, оскільки припинення провадження у справі виключає подальший розгляд справи в господарському суді міста Севастополя.

Згідно зі статтею 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 №7-93 "Про державне мито" даний збір підлягає поверненню позивачеві у випадку припинення провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 13 постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” передбачено, що повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

На підставі викладеного, керуючись статтею 47, пунктом 1 частини першої статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 №7-93 "Про державне мито", пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів”, суд

ухвалив:

1. Провадження у справі №5020-1361/2011 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного підприємства „ Верховина” про розірвання договору купівлі-продажу прав власника (корпоративних прав) на ПП “Верховина”, - припинити.

2. Повернути з Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район в м. Севастополі, ідентифікаційний код 24035598, р/р 31113095700007 в ДУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, код платежу: 22090200) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_5, виданий 11.09.1997 Сакським МРВ ГУМВС України в Криму, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_2) державне мито у розмірі 85 грн. 00 коп. (вісімдесят пять грн. 00 коп.), сплачене за квитанцією № ПН31871 від 25.08.2011, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

3. Повернути з Державного бюджету України (Державний бюджет, Ленінський район м. Севастополя, ідентифікаційний код 24035598, р/р 31212264700007 в ДУ ДКУ у м. Севастополь, МФО 824509, код платежу 22050003) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_5 виданий 11.09.1997 Сакським МРВ ГУМВС України в Криму, ідентифікаційний номер в ДРФО України НОМЕР_2) витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. 00 коп. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.), сплачене за квитанцією № ПН31881 від 25.08.2011, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

4. Розяснити ОСОБА_1 про його право звернутися з цим позовом до відповідного місцевого районного суду загальної юрисдикції з дотриманням вимог територіальної підсудності.

Суддя В.Є. Кравченко