Рішення № 21018028, 11.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2012 р.

Справа № 15/17-4880-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача – Балян О.Я.,

від відповідача –Попов В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” про стягнення 29 487,38 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу товару № 25/08/11 від 25.08.2011 р. в розмірі 29 487,38 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 28 160,00 грн., пені в сумі 884,92 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 442,46 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне.

25 серпня 2011 року між ТОВ „Торговий дім „Зелений шлях” та ТОВ „Дунапак - Україна” був укладений договір купівлі-продажу товару № 25/08/11, згідно п. 2.1 якого відповідач зобов’язався передати у власність та здійснити доставку позивачу 40 футовий контейнер.

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач зобов’язався здійснити поставку товару і передати його уповноваженому представнику позивача протягом 10 робочих днів з моменту отримання передоплати.

Згідно п. 4.2. договору доставка товару продавцем здійснюється по адресу: м. Ходорів Жидачівського району Львівської області, вул. Стрілецька, 11.

Так, позивач зазначає, що 30 серпня 2011 року відповідач виставив рахунок-фактуру № 44/0811 на суму 28 160,00 грн., який позивач оплатив у повному розмірі 30 серпня 2011 року згідно платіжного доручення № 400244678.

Таким чином, за ствердженням позивача, ним були повністю виконані свої зобов'язання за договором 30.08.2011 року. Однак відповідач, в порушення своїх договірних зобов'язань за договором купівлі-продажу товару № 25/08/11 від 25.08.2011 року, так і не здійснив поставку позивачу оплаченого ним товару.

Як вказує позивач, з метою врегулювання спору ним 19 жовтня 2011 року була направлена відповідачу претензія № 201, в якій позивач просив відповідача здійснити доставку та передати у власність позивача товар (40 футовий контейнер) або повернути сплачені кошти у сумі 28 160,00 грн. та сплатити пеню в розмірі, передбаченому п. 7.2. договору в термін до 25 жовтня 2011 року. Однак, відповідач залишив вказану претензію без задоволення.

Як вказує позивач, на момент подачі позову зобов'язання з поставки товару відповідач не виконав та не повернув позивачу сплачені ним кошти в розмірі 28 160,00 грн., також відповідач не сплатив пеню.

При цьому позивач посилається на п. 7.2 договору, згідно якого за порушення строку передачі товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожен день прострочки, яка станом на 22 листопада 2011 року становить 884,92 грн.

До того ж позивач зазначає, що згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

В свою чергу статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України), який станом на 22 листопада 2011 року становить 442,46 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4880-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, проте представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, заперечуючи в частині вимог про стягнення пені, яка нарахована позивачем.

У зв’язку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

25 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” (покупець) був укладений договір № 25/08/11 купівлі-продажу товару (а.с. 13-14), згідно п. 1.1 якого відповідач як продавець зобов’язується здійснити доставку та передати у власність покупця товар в асортименті і по цінам у відповідності з п. 2 цього договору, а позивач як покупець зобов’язується прийняти і оплатити його згідно умов цього договору.

Згідно п. 2.1 договору продавець передає товар - 40-футовий контейнер по ціні 28 160,00 грн. у власність покупцю і здійснює його доставку згідно виставленого рахунку-фактури.

Загальна сума по договору складає 28 160,00 грн. з ПДВ (п. 2.2. договору).

При цьому п. 3.1 договору передбачено, що позивач як покупець здійснює передоплату на поточний рахунок відповідача як продавця згідно рахунку-фактури в обсязі 100% загальної суми договору в момент відвантаження товару продавцем.

Відповідно до п. 4.1. договору продавець зобов’язується здійснити поставку товару та передати його уповноваженому представнику покупця протягом 10 робочих днів з моменту отримання передоплати згідно п. 3.1 договору. Доставка товару продавцем здійснюється за адресою: м. Ходорів Жидачівського району Львівської області, вул. Стрілецька, 11 (п. 4.2. договору).

У відповідності з п. 10.4. договору він діє з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами договору своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу, який місить елементи договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, на виконання умов договору згідно рахунку-фактури № 44/0811 від 30.08.2011 р. (а.с. 15) позивачем було перераховано відповідачу в якості передоплати 28 160,00 грн. по договору № 25/08/11 від 25.08.2011 р., що підтверджується платіжним дорученням № 400244678 від 30.08.2011 р.(а.с. 16).

Проте, як з’ясовано судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав у повному обсязі прийняті на себе зобов’язання по поставці товару згідно вказаного договору.

Доказів, які б підтверджували факт поставки відповідачем обумовленого договором товару на спірну суму коштів в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В силу ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу претензію від 19.10.2011 р. № 201 (а.с. 17-19), в якій позивач просив відповідача здійснити доставку та передати у власність ТОВ „Дунапак-Україна” 40 футовий контейнер ОТ б/у за адресою, вказаною у договорі купівлі –продажу № 25/08/11 від 25.08.2011 р., або повернути сплачені кошти у сумі 28 160,00 грн. та сплатити пеню в розмірі, передбаченому п. 7.2. вказаного договору. Однак, претензія не була задоволена відповідачем, у зв’язку з цим, позивач, скориставшись своїм правом вимоги від відповідача суми передоплати, подав до суду даний позов про повернення грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми передоплати в розмірі 28 160,00 грн., перерахованої на виконання договору № 25/08/11 купівлі-продажу товару.

Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 7.2. договору № 25/08/11 від 25.08.2011 р., за порушення строку передачі товару, встановленого п. 4.1. цього договору, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожен день прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов’язання за вказаним договором щодо здійснення поставки товару і передачі його позивачу, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 10.09.2011 р. по 22.11.2011 р., яка складає 884,92 грн. згідно здійсненого позивачем розрахунку пені (а.с. 22).

Разом з тим позивач також просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 442,46 грн. з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У випадку спірних правовідносин, після перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, вони знаходились у відповідача в користуванні.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами договором купівлі-продажу № 25/08/11 від 25.08.2011 р., ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють відносини купівлі-продажу, не передбачений.

Відтак, на думку позивача, його право на нарахування та отримання процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено законом. Тому позивачем за аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами застосовано положення ст. 1048 ЦК України.

Згідно вказаних положень ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відтак, на думку позивача, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача проценти за користування чужими грошовими коштами, що обчислені від суми попередньої оплати (28160,00 грн.), яка підлягала поверненню позивачу, на рівні облікової ставки Національного банку України за період з 10.09.2011 р. по 22.11.2011 р., що становить за наданим позивачем розрахунком (а.с. 23) 442,46 грн.

Однак, суд вважає вказані вимоги позивача необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Як встановлено судом та не заперечується позивачем, ані умовами договору купівлі-продажу № 25/08/11 від 25.08.2011 р., ані законом, зокрема, ст.ст. 536, 693, 1214 ЦК України, не визначено розмір процентів за користування продавцем чужими коштами, сплаченими позивачем в якості передоплати товару.

В свою чергу ч. 1 ст. 8 ЦК України передбачено, що у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно в разі подібності спірних неврегульованих правовідносин та тих цивільних правовідносин, правове регулювання яких чітко визначено.

Водночас, посилання позивача на подібність відносин купівлі-продажу, до правил яких відноситься також поставка (ст. 712 ЦК України), і позики полягає у користуванні грошовими коштами не відповідає змісту ст.ст. 655, 1046, 1048 ЦК України.

Як вже зазначалось, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Причому в ч. 2 ст. 712 цього Кодексу законодавцем встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто чинним законодавством не визначено, що до договору купівлі-продажу застосовуються положення про позику, як і не передбачено цього самим договором купівлі-продажу від 25.08.2011 р. та статтями 1046 - 1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних (консенсуальних) відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На відміну від договору позики, за яким у власність позичальника передаються грошові кошти з обов'язком повернути таку ж суму коштів з процентами, нарахованими на суму позики (ст.ст. 1048, 1049 ЦК України), за договором купівлі-продажу кошти перераховувалися в рахунок оплати вартості придбаного товару.

Таким чином, договори купівлі-продажу (поставки) і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Аналогічний висновок наведено Верховним судом України в постанові від 27.12.2010 року по справі N 9/67-38, в якій зазначено, що чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору поставки положень про позику, договори поставки і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Крім того, слід зазначити, що передача грошових коштів у позику є фінансовою послугою, яка може надаватися лише фінансовими установами (п. 6 ст. 4 та ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг"). Позивач, не маючи статусу фінансової установи, не має права надавати позику зі сплатою процентів та вимагати їх сплати. Відтак, в даному випадку існує невідповідність правовідносин позики та купівлі-продажу також в частині суб'єктного складу таких правовідносин.

Згідно імперативних приписів ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Тобто, відповідач (продавець) не може бути примушений до дій щодо сплати процентів за користування належними позивачу коштами в сумі передоплати, які (дії) не є обов'язковими для нього (відповідача) в силу невизначеності законом та договором купівлі-продажу від 25.08.2011 р. розміру процентів.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем за правилами ст. 1048 ЦК України процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Дунапак-Україна” частково обґрунтовані, тому підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та у зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” про стягнення 29 487,38 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” (65113, м. Одеса, Одеська обл., пр. Академіка Глушка, 1, кв. 16; код ЄДРПОУ 36501411; р/р № 26001179176 в „Райффайзен Банк Аваль”, м. Київ; МФО 380805, ІПН 365014115511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” (81750, Львівська область, Жидачівський район, м. Ходорів, вул. Стрілецька, 11; код ЄДРПОУ 30028622; р/р 26009014039 в ПЛФ ПАТ „Кредобанк” м. Львів, МФО 325365, ІПН 30286213183) передоплату за договором № 25/08/11 від 25 серпня 2011 року в сумі 28160/двадцять вісім тисяч сто шістдесят/грн. 00 коп., пеню в розмірі 884/вісімсот вісімдесят чотири/грн. 92 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 390/одна тисяча триста дев’яносто/грн. 32 коп.

3. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунапак-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Зелений шлях” про стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 442,46 грн. та судового збору в сумі 21,18 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2012 р.