Ухвала суду № 21011529, 17.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2012 року м. КиївК-23887/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 08 травня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року

у справі № 10/197-НА

за позовом Кредитної спілки «Лепта»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 08 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року, позов Кредитної спілки «Лепта»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі відповідач) задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 1295041703/0 від 25 жовтня 2007 року та № 1295881703/2/88 від 08 січня 2008 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь КС «Лепта»3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Хмельницькому, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду Хмельницької області від 08 травня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку КС «Лепта»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2007 року, за результатами якої складено акт № 5325/22-0/26572544 від 16 жовтня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 1295041703/0 від 25 жовтня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 7 891,41 грн. (2 630,47 грн. основний платіж, 5 260,94 грн. штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Крім того, додатково прийнято податкове повідомлення-рішення № 1295881703/2/88 від 08 січня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 540,00 грн. (180,00 грн. основний платіж, 360,00 грн. штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 7.3 статті 7, підпункту 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 889-IV) у звязку з неутриманням податку з доходів фізичних осіб-нерезидентів у подвійному розмірі з отриманого громадянином Російської Федерації ОСОБА_6 доходу у вигляді заробітної плати за період з 01 січня 2006 року по 31 березня 2007 року в сумі 22 491,93 грн., неукладанням договору з нерезидентом ОСОБА_6 із зазначенням ставки податку, неправомірним визначенням ОСОБА_6 резидентом без подачі останнім до податкового органу заяви про самостійне визначення резидентського статусу та неправомірним наданням ОСОБА_6 соціальної пільги за період січень лютий 2007 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобовязані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Закону № 889-IV платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 889-IV фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні звязки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та відїзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сімї або її реєстрації як субєкта підприємницької діяльності.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно із статтею 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»(далі Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 3 Закону № 1382-IV передбачено, що місце перебування адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 є чоловіком ОСОБА_7, місце проживання якої зареєстровано в м. Хмельницькому.

Крім того, 02 липня 2002 року ОСОБА_6 отримав в Державній податковій інспекції у Дунаєвецькому районі ідентифікаційний код платника податку-фізичної особи, а в період з 01 січня 2003 року по червень 2005 року працював за основним місцем роботи в Кредитній спілці «Хмельничанка».

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 889-IV ставка податку становить 15 відсотків від обєкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Пунктом 7.3 статті 7 Закону № 889-IV передбачено, що ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від обєкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889-IV якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів.

Підпункт 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889-IV визначає правила оподаткування отриманих нерезидентами доходів з джерелом їх походження з України, перелік (визначення) яких наводиться в пункті 1.3 статті 1 Закону.

Відповідно до підпункту «д»пункту 1.3 статті 1 Закону № 889-IV дохід з джерелом його походження з України включає в себе, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені, надані) працедавцем внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, незалежно від того, є такий працедавець резидентом або нерезидентом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що заробітна плата, незалежно від джерела її виплати, яка виплачується нерезиденту працедавцем-резидентом, підлягає оподатковуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889-IV, а працедавець-резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно заробітної плати.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити, а постанову Господарського суду Хмельницької області від 08 травня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко