Постанова № 21011190, 20.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2011 р. м. КиївК-8477/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Степашка О.І.

розглянула у письмовому провадженні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сардонікс вугілля»та Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року по справі № А23/205/06 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сардонікс вугілля»до Західно Донбаської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сардонікс вугілля»до Західно Донбаської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області про визнання недійсним податкового повідомлення рішення задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.06.2006 №0001502342/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 9010,93грн., з яких 6007,29грн. основний платіж, 3003,54грн. штрафні (фінансові) санкції. В іншій частині в позові відмовлено.

Рішення судів в частині відмови в задоволенні позову мотивовано тим, податкові накладні виписані ПП. «Статус Плюс», свідоцтво платника податку на додану вартість якого визнані в судовому порядку недійсним, не можуть слугувати підтвердженням права позивача на податковий кредит в сумі 5509,22грн. Щодо задоволених позовних вимог, суди виходили з того, що витрати позивача, повязані з придбанням залізничних послуг є такими, що використовуються у власній господарській діяльності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач та відповідач 27.04.2007 року звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 27.06.2008 року прийняв їх до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року в частині відмови у задоволенні позову, позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Відповідач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог, в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилаються на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон України №168/97-ВР). Відповідач посилається також на порушення судом п.1.32 ст. 1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №194-23-23372224 від 29.05.2006, складеного за результатами комплексної виїзної документальної перевірки ТОВ «Сардонікс вугілля»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2004 по 31.12.2005, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001502342/0 від 13.06.2006, яким позивачеві було донараховано податкове зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 17272,76грн. в т.ч. 11516,51грн. основного платежу 5758,25 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Зі змісту акту перевірки №194-23-23372224 від 29.05.2006 вбачається, що за наслідками проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.4, 7.2 ст. 7, п.п.9.1, 9.2, 9.7, 9.8 ст. 9 Закону України №168/97-ВР, а зокрема: в грудні 2004 року завищений податковий кредит на суму 5509,22грн. у звязку з віднесенням до податкового кредиту суму податку на додану вартість по податковим накладним, виписаних ПП. «Статус-плюс», свідоцтво платника податку на додану вартість якого, скасовано рішенням Павлоградського міськрайсуду від 24.11.2005; а також порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, а саме, до складу податкового кредиту включена сума податку на додану вартість сплачена у звязку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, які не були використані в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України №168/97-ВР визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП. «Статус Плюс»за договором купівлі-продажу №11 від 02.02.2004 підтверджується документально, зокрема: податковими накладними, на підставі яких позивачем включено до складу податкового кредиту 5509,22грн.

Крім того, судами встановлено, що рішенням Павлоградського міськрайсуду від 24.11.2005 у справі №2-7418/05, яке набрало законної сили, визнано недійсними статут ПП. «Статус Плюс»з моменту передачі права власності - з 21.09.2004 та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №03476717 від 23.11.2004 з моменту перереєстрації.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині нарахування податкових зобовязань по господарським операціям ПП. «Статус Плюс», суди виходили з того, що податкові накладні виписані останнім, не можуть слугувати підтвердженням права позивача на податковий кредит в сумі 5509,22грн., оскільки у звязку з визнанням недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість в судовому порядку з моменту його реєстрації, у спірних господарських операціях від імені ПП. «Статус Плюс»діяла особа, яка не мала законних повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів податкової звітності.

Проте, суд касаційної інстанції такий висновок судів вважає помилковим, оскільки порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобовязань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсною державної реєстрації контрагента позивача, який видав податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) ПП. «Статус Плюс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, яке було анульовано лише 21.01.2006, що підтверджується актом про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №516.

Оскільки виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, та факт проведення господарських операцій з ПП. «Статус Плюс» відповідачем не заперечується, нарахування податкових зобовязань за вказаними господарськими операціями є неправомірним.

Неправомірним є також висновок податкового органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 6007,29грн., оскільки виходячи з предмету діяльності позивача, обумовленого статутними документами, суті укладених ним договорів купівлі вугілля та договорів на надання послуг з перевезення та організації перевезення вугілля, операції з оплати залізничного тарифу та додаткових послуг, повязаних з організацією перевезення були здійснені позивачем в межах власної господарської діяльності, а за результатом розгляду справи порушень в діях позивача податкового законодавства не встановлено, податкові накладні, на підставі яких позивач включив суми податку на додану вартість з операцій послуг по перевезенню та організації перевезення вугілля до складу податкового кредиту складені у відповідності до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Подальший продаж позивачем придбаного вугілля за укладеними договорами поставки здійснювався на умовах оплати покупцями вартості вугілля, а також сплати транспортних витрат, тобто, вартості залізничного тарифу.

Фактично матеріалами справи підтверджено, що позивачем в повному обсязі виставлялись вимоги, виписувалися податкові накладні окремо на оплату вартості вугілля та понесених позивачем транспортних витрат, які складаються з провізної плати (залізничного тарифу), внесеної перевізнику при відправленні вантажів позивача.

Доводи касаційної скарги відповідача зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи в частині задоволених позовних вимог неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 225, 230, 232, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сардонікс вугілля»задовольнити, а касаційну скаргу Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року в частині відмови в задоволенні вимог скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати недійсним податкове повідомлення рішення Західно-Донбаської обєднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області від 13.06.2006 №0001502342/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8263,93грн., з яких 5509,22грн. основний платіж, 2754,71грн. штрафні (фінансові) санкції.

В іншій частині постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____Г.К. Голубєва

____О.В. Карась

____ А.О. Рибченко

____ О.І. Степашко