Ухвала суду № 21008111, 10.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" січня 2012 р. м. КиївК-23416/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Федорова О.М.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у м. Алушті на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 року по справі №2-23/1406-2007А за позовом ЗАТ «Крим-Лада»до ДПІ у м. Алушті про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 року, позовні вимоги ЗАТ «Крим-Лада»до ДПІ у м. Алушті про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті №0001882301/0 від 12.12.2006 про визначення податкового зобовязання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 9985,48грн., у тому числі: основний платіж 6430,32грн., штрафні санкції 3555,16грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 11.12.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 02.12.2008 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 року прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 13 Закону України «Про плату за землю»та ст. 18 Закону України «Про оренду землі».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На підставі належних та допустимих доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту перевірки №1847/23/13773712 від 29.11.2006, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки Алуштинської філії ЗАТ «Крим-Лада»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001882301/0 від 12.12.2006 про визначення податкового зобовязання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 9985,48грн., у тому числі: основний платіж 6430,32грн., штрафні санкції 3555,16грн.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що за результатами перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог ст.ст. 2,5 розділу 1, ст.ст. 14, 15 розділу 6 Закону України «Про плату за землю», п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: у період з 01.01.2005 по 17.11.2006 позивач не подавав будь-які декларації та розрахунки по земельному податку, орендній платі за землю, незважаючи на фактичне користування земельною ділянкою.

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 5 Закону України «Про плату за землю»використання землі є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Обєктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Субєктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно частини 1 статті 15 того ж Закону, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Частина 2 тієї ж статті визначає, що у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні у поточному році.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендарю для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про плату за землю»власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (ч.4 ст. 2 цього Закону).

Судами встановлено, що на підставі договору оренди від 29.03.1999, укладеному між позивачем та Ізобільненською сільською Радою, спірну земельну ділянку передано у тимчасове користування філії ЗАТ «Крим-Лада»до 29.02.2004 та відповідно до умов зазначеного договору за користування земельною ділянкою позивачем сплачувалась орендна плата, що не заперечується сторонами.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що після закінчення дії договору оренди, орендна плата нараховувалась в бухгалтерському обліку та податковому обліку, проте своєчасно не сплачувалась, що може бути підставою для стягнення в судовому порядку відповідною радою, яка наділена повноваженнями щодо стягнення з землекористувача орендної плати.

Таким чином, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визначення позивачеві плати за користування земельною ділянкою у якості податкового зобовязання по земельному податку з юридичних осіб є правомірним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ДПІ у м. Алушті залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.08.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.11.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:________Т.М.Шипуліна

Судді:________Г.К.Голубєва

________О.В.Карась

________А.О. Рибченко

________М.О. Федоров

Суддя Т.М. Шипуліна