Ухвала суду № 21007976, 10.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 року м. КиївК-26669/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року

у справі № 2а-389/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпоставка»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпоставка» (далі позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000132360/0 від 05 травня 2008 року. Стягнуто з Ленінської МДПІ у м. Луганську на користь ТОВ «Спецпоставка»суму сплаченого держмита в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Спецпоставка» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2006 року, за результатами якої складено довідку № 966/23-6/30877365 від 26 грудня 2006 року.

Проведеною перевіркою не встановлено порушень в декларуванні сум податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2006 року, проте виявилось неможливим підтвердити заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2006 року в розмірі 505000,00 грн., у звязку з відсутністю відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок.

В подальшому відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Спецпоставка»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2006 року, за результатами якої складено акт № 549/23-616/30877365 від 21 квітня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000132360/0 від 05 травня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 505 000,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон № 168/97-ВР) у звязку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобовязаннями контрагентів по ланцюгу постачання послуг.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на нікчемність угод, укладених між ТОВ «Спецпоставка»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макстрейд», а також неповязаність отриманих послуг з господарською діяльністю позивача.

При цьому, Ленінська МДПІ у м. Луганську посилалась на пояснення директора ТОВ «Макстрейд»Лень С.І., відповідно до яких послуги з розробки іміджевого сайту на замовлення ТОВ «Спецпоставка» проводилося за участю Приватного підприємця ОСОБА_1

Разом з тим, додатково перевірити ПП ОСОБА_1 щодо взаємовідносин з ТОВ «Макстрейд»та формування податкових зобовязань з податку на додану вартість за спірний період виявилось неможливим.

Крім того, судами встановлено, що між ТОВ «Спецпоставка»(замовник) та ТОВ «Макстрейд»(виконавець) укладено договір від 10 серпня 2006 року, відповідно до умов якого виконавець зобовязувався розробити для замовника та передати останньому бізнес-плани господарської діяльності з реалізації автотранспортних засобів різних модифікацій, розробити іміджевий сайт та підтримувати його інформаційну інфраструктуру, а замовник зобовязувався оплатити надані послуги.

Також, між ТОВ «Спецпоставка»(замовник) та ТОВ «Макстрейд»(виконавець) укладено договір від 10 серпня 2006 року, відповідно до умов якого виконавець зобовязувався надати замовнику послуги з пошуку партнерів при реалізації автотранспортних засобів на території України, агентські послуги, здійснити дослідження по визначеним у третьому розділі договору напрямкам, а замовник зобовязувався оплатити надані послуги.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 62 Господарського кодексу України (далі ГК України) підприємство самостійний субєкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими субєктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобовязань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно з частиною 1 статті 19 ГК України субєкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Спецпоставка»включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Макстрейд»послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних. В свою чергу, факт виконання послуг підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР, сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання колегія суддів відхиляє, оскільки, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Федоров М.О.

Шипуліна Т.М.

Суддя А.О. Рибченко