Ухвала суду № 21006472, 23.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2011 р. м. КиївК/9991/49204/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Бившева Л.І., Ланченко Л.В., Лосєв А.М., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі (далі СДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011

у справі № 2а-10685/10/0870

за позовом відкритого акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М. Кузьміна»(далі Товариство)

до СДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Русінова Т.Ю.,

відповідача Ярмака М.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 07.10.2010 №0000630801/0, від 26.10.2010 №0000630801/1 та від 09.12.2010 №0000630801/2. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що з огляду на факт реального виконання спірних операцій з поставки позивачеві металобрухту та з урахуванням наявності у Товариства належним чином оформлених податкових накладних на підтвердження сплати позивачем ПДВ у складі ціни придбаної продукції, порушення його постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства не може слугувати підставою для позбавлення Товариства права на бюджетне відшкодування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Основним мотивом касаційних вимог зазначено формування позивачем відємного значення ПДВ за наслідками здійснення операцій з придбання металобрухту через постачальників-транзитерів, які не декларували та не сплачували відповідні суми податку до бюджету, що виключає право позивача на отримання оспорюваної суми ПДВ з бюджету.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що підставою для визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування за липень 2010 року в розмірі 10857999 грн. за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями слугував висновок податкового органу, викладений в акті від 30.09.2010 №552/08-01/00186536 про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за липень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.06.2010 по 30.06.2010, про незаконність віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ за операціями з придбання металобрухту у постачальників-транзитерів, якими залучалися до ланцюгів поставок вигодоформуючі підприємства (що відсутні за місцем реєстрації, не декларували та не сплачували відповідні суми ПДВ до бюджету) з метою штучного отримання права на податкову вигоду.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів відємна різниця між податковими зобовязаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи СДПІ не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Встановлений судами факт реального здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло відємне значення податку, підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами та скаржником не заперечується.

Доводи скаржників про обовязковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування повязане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчить, що термін «сплата податку»вживається в розумінні сплати податку покупцем у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобовязана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у звязку з невиконанням іншими платниками податку постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обовязку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обовязки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобовязань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, судами було встановлено, що позивач вжив необхідних розумних заходів з метою перевірки правосубєктності його контрагентів (зокрема, встановив наявність у них реєстрації як платників ПДВ, наявність необхідних дозвільних документів на здійснення операцій з металобрухтом).

А відтак у розгляді цієї справи суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про незаконність зменшення позивачеві задекларованої ним суми бюджетного відшкодування за липень 2010 року та правомірно задовольнили позов.

З урахуванням викладеного процесуальні підстави для скасування правильних та вмотивованих рішень попередніх інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.01.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 у справі № 2а-10685/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко