Ухвала суду № 21006459, 24.11.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2011 р. м. КиївК-1432/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі ДПІ)

на постанову господарського суду міста Києва від 30.07.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008

у справі № 11/98-А (22-а-4881/08)

за позовом закритого акціонерного товариства «Укргазреконструкція»(далі Товариство)

до ДПІ

про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача не зявились,

відповідача Сича Є.Ю.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 30.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 09.02.2007 №0000112306/0 та №0000122306/0. У прийнятті вказаних судових актів попередні інстанції виходили з того, що за умови фактичного виконання господарських операцій з поставки позивачеві товарів і робіт та при наявності належним чином оформлених податкових накладних, складених під час здійснення цих операцій, відсутні правові підстави для позбавлення Товариства права на отримання податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не було ретельно досліджено реальність виконання спірних операцій з поставки робіт та послуг позивачеві та не перевірено факт сплати контрагентами Товариства відповідних сум ПДВ до бюджету.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зарахування в рахунок майбутніх платежів за період лютий, березень 2006 року, оформлену актом від 02.02.2007 №55/1-23-06-32588436. В ході цієї перевірки ДПІ було виявлено факт включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за наслідками здійснення операцій з поставки будівельних робіт товариством з обмеженою відповідальністю «Промбуддеталь», зустрічну перевірку якого провести неможливо у звязку з відсутністю за місцезнаходженням, а також за результатами придбання товарів у товариства з обмеженою відповідальністю «Квантбудгруп», реєстрацію якого було в подальшому було скасовано з підстав наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства. Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 09.02.2007 №0000122306/0, за яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування за лютий-березень 2006 року в розмірі 94011 грн., та податкового повідомлення-рішення від 09.02.2007 №0000112306/0, відповідно до якого позивачеві донараховано податкове зобовязання з ПДВ у сумі 49635 грн. (у тому числі 33090 грн. за основним платежем та 16545 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований за наслідками реального здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника, та підтверджений первинними бухгалтерськими документами, складенням яких опосередковується даний вид господарської операції.

При цьому слід враховувати, що, як це випливає зі змісту статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника.

У розгляді цієї справи судами було з достатньою повнотою на підставі аналізу наявних у справі первинних документів (актів виконаних робіт, кошторисів, специфікацій, актів приймання-передачі товарів тощо) досліджено факт виконання операцій з поставки товарів та робіт позивачеві, за якими податкова інспекція визнала необґрунтованим включення сум ПДВ до податкового кредиту. Податковим органом, в свою чергу, не надано спростування зазначеним обставинам.

А відтак порушення контрагентами позивача порядку державної реєстрації та податкової дисципліни не може бути підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит.

Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судами фактичні дані зі спору слід погодитися з висновками судів про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у звязку з чим процесуальні підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову господарського суду міста Києва від 30.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 у справі № 11/98-А (22-а-4881/08) залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко