Постанова № 20966278, 21.12.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18413/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" грудня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі Арсенійчук М.В.

за участю представника позивача Ридван І.Г.

представника відповідача Бондаренко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛ-СЕРВІС»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛ-СЕРВІС»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0007562304/0 від 11.10.2010 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у задоволенні позовних вимов позивача відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позов задовольнити повністю.

В судове засідання зявився представник позивача, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.09.2010 року за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Технічний центр домофонізації «Цифрал-Сервіс» ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено Акт № 2555/23-04/33835218, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, завищення суми податкового кредиту з ПДВ за січень 2010 року на суму 998461,00 грн.

11.10.2010 року на підставі Акту перевірки відповідно до пп. «б»пп. 4.2»2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0007562304/0, яким у зв'язку з порушенням п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1497692,00 грн., в тому числі штрафні санкції 499231,00 грн.

З Акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, про завищення суми податкового кредиту з ПДВ за січень 2010 року на суму 998461,00 грн., стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за січень 2010 року суми ПДВ у розмірі 998461,00 грн. на підставі податкової накладної №92 від 31.01.2010 року, оформленої з порушенням встановлених вимог.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі договору від 01.01.2010 року здійснено попередню оплату товарів ТОВ «Технічний центр домофонізації «Цифрал», що підтверджується платіжними дорученнями з відмітками банку про їх виконання та відповідними банківськими виписками.

У зв'язку з проведеною попередньою оплатою ТОВ «Технічний центр домофонізації «Цифрал»виписало на користь позивача податкову накладну №92 від 31.01.2010 року, у якій вказано одну одиницю товару «Аудіодомофон «Цифрал ССВ 2094.М»вартістю 4 992305,00 грн. без ПДВ.

В подальшому, контрагентом позивача було складено додаток до спірної податкової накладної від 31.12.2010 року, за змістом якого з номенклатури товарів (послуг) податкової накладної №92 від 31.01.2010 року виключено товар «Аудіодомофон «Цифрал ССВ 2094.М»вартістю 4992305,00 грн. без ПДВ, а замість нього включено інші товари.

Колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку позивач повинен був здійснювати коригування сум податкових зобовязань та виписати розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної, що передбачено п.20 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165.

Як вбачається із матеріалів справи, передплату було здійснено Позивачем на поточний рахунок його контрагента, після видачі останнім податкової накладної №92 від 31.01.10 року, до моменту фактичної поставки товарів, яка здійснювалась поступово, частинами, що підтверджується видатковими накладними, що видавалися у подальшому.

Колегія суддів також не погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що складений позивачем додаток до податкової накладної за змістом та формою не відповідає вимогам, встановленим вищевказаним Порядком заповнення податкової накладної.

Як вбачається із договору №1 від 01 січня 2010 року, укладеного між ТОВ Технічний Центр Домофонізації «Цифрал»та ТОВ Технічний Центр Домофонізації «Цифрал-Сервіс», предметом поставки є обладнання та матеріали, тобто товар який поставляється частинами і не має відокремленої вартості.

Відповідно до п.15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 у разі, коли частка товару (послуги) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку №1 до податкової накладної і в повній вартості враховується у податковій накладній та загальних податкових зобовязаннях.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, позивач не здійснював саме коригування сум податкових зобовязань або кількісних показників.

Після фактичного виконання договору поставки (здійснення поставки і оплати всієї номенклатури по договору) був складений додаток до договору, в якому чітко були зазначені кількісні та вартісні показники, номенклатура товару.

Крім того, відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість»передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. «е»пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремим рядком опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм).

Як вбачається із матеріалів справи, у податковій накладній та у додатку до податкової накладної, форма та зміст якої передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, мають місце всі необхідні реквізити, в тому числі і опис товару, ціна поставки та загальна сума коштів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що податкова накладна та додаток до податкової накладної були оформлені із дотриманням вимог чинного законодавства, а тому витрати зі сплати податку підтверджені податковою накладною і підлягають включенню до складу податкового кредиту.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, товар, який був поставлений контрагентом позивачу, використовується Позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується укладеними договорами та фінансовими документами, які свідчать про його оплату.

Тобто наведені вище обставини свідчать про реальність здійснення платником податків господарських операцій.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, податкова вигода не може розглядатися в якості самостійної ділової мети, а тому для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок неможливості реального здійснення платником податків господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; обліку для цілей оподаткування лише господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Разом з тим, відповідачем не було доведено, що позивач діяв з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема з метою ухилення від сплати податків. Не доведено також відповідачем і неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що всі податки виходячи із задекларованої у податковій накладній та додатку до податкової накладної суми товару були сплачені у повному обсязі до Державного бюджету України.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо необхідності відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обгрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушення норм матеріального та процесуального права, з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛ-СЕРВІС»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр домофонізації «ЦИФРАЛ-СЕРВІС»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2011 року скасувати та постановити нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007562304/0 від 11.10.2010 р.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Губська О.А.

Суддя Парінов А.Б.

Суддя Беспалов О.О.