Постанова № 20958392, 18.01.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/9330/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2012 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К»до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 19.08.2011 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю товариства «Рута Нова-К»(надалі по тексту Позивач або ТОВ «Рута Нова-К») звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції (надалі по тексту Відповідач або Ізмаїльська ОДПІ), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000212350 від 19.08.2011 року. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване податкове повідомлення рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1215 759 грн., у тому числі: за основним платежем - 1215 757 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 грн., яке прийняте на підставі акту перевірки від 01.08.2011 року № 623/23-50/33757245 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Рута Нова-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»за період з 01.03.2011р. по 30.04.2011р.» підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийняте на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки, у звязку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаного повідомлення-рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 12.07.2011 року по 25.07.2011 року на підставі направлень №№ 310, 311 від 11.07.2011 року згідно з п. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У та на підставі наказу Ізмаїльської ОДПІ № 1144 від 04.07.2011. посадовими особами Ізмаїльської ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рута Нова-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»за період з 01.03.2011р. по 30.04.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт від 01.08.2011 року № 623/23-50/33757245 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Рута Нова-К»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»за період з 01.03.2011р. по 30.04.2011р.»(а.с. 10-29 том І), відповідно до висновку якого відповідачем встановлено, що порушення позивачем п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ, в результаті чого встановлення заниження податку на додану вартість на суму 1215757,00 грн., в т.ч. за березень 2011 року - на суму 544101,00 грн. та за квітень 2011 року - на суму 671656,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000212350 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1215579,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 1215757,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 грн. (а.с. 9 том І).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту у березні-квітні 2011 року податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Авитек Груп ЛТД»у загальній сумі 1215757,43 грн. у звязку з відсутністю факту поставки дизельного пального від ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Зокрема як вбачається з акту, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»використані матеріали акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД»з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 17.07.2010р. по 30.04.2011р.».

Як зазначено в акті, в ході перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД»встановлено:

-неможливість фактичного здійснення ТОВ «Авитек Груп ЛТД»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності;

-відсутність необхідних умов досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень;

-порушення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Авитек Груп ЛТД»з постачальниками та покупцями;

-відсутність обєктів, які підпадають під визначення п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі викладеного в акті перевірки відповідачем зроблений висновок, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Таким чином, на підставі результатів перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД»відповідачем в акті перевірки від 01.08.2011 року № 623/23-50/33757245 зроблений висновок про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту по деклараціям з ПДВ за березень-квітень 2011 року суми ПДВ в загальному розмірі 1215757,43 грн. по нікчемним угодам укладеним з постачальником ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Однак при цьому, жодних доказів про самостійне дослідження податковим органом обставин укладання договорів ТОВ «Рута Нова-К»з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»предмету даних правочинів, змісту прав та обовязків сторін за ним, повноважень фізичних осіб, які від імені субєктів господарювання укладали ці правочини, дійсних намірів сторін правочинів, наявності відсутності розумних економічних чинників на укладення правочину акт перевірки не містить.

На підставі вищевикладеного, відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про порушення позивачем п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ, в результаті чого встановлення заниження податку на додану вартість на суму 1215757,00 грн., в т.ч. за березень 2011 року - на суму 544101,00 грн. та за квітень 2011 року - на суму 671656,00 грн.

Суд з даними висновками не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач у перевіряємому періоді здійснював господарські операції з ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Між ТОВ «Рута Нова-К» та ТОВ «Авитек Груп ЛТД»був укладений договір поставки нафтопродуктів № 0103-15/ДТ від 01.03.2011р., згідно якого Постачальник зобовязується передати, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (в подальшому - товар) на базисі поставки, у кількості, в асортименті, по цінам та строкам поставки згідно умов Договору (а.с. 37-41 том І).

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Таким чином, факт отримання товару документально підтверджується наявними первинними бухгалтерськими документами (накладні) та первинними бухгалтерськими документами подальшої реалізації отриманого товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору ТОВ «Авитек Груп ЛТД»на адресу ТОВ «Рута Нова-К»було поставлено дизельне паливо на загальну суму 7294544,60 грн., у тому числі ПДВ - 1215757,43 грн., ТОВ «Рута Нова-К»прийняло та оплатило, отриманий товар.

Про підтвердження поставки товару (дизельного палива) свідчать первинні бухгалтерські документи, а саме видаткові накладні, товарно-транспортні, податкові накладні та журнал реєстрації довіреностей за 2011 р. на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявні в матеріалах справи, (а.с. 53-125, 205-223 том І).

Отримане ТОВ «Рута Нова-К»дизельне паливо було оприбутковано у встановленому порядку, а саме за отриманий товар позивачем були здійснені розрахунки шляхом безготівкового переказу грошових коштів, операція була відображена у податковому обліку ТОВ «Рута Нова-К»(а.с. 135-143 том І).

Транспортування цього товару власними транспортними засобами підтверджується товарно-транспортними накладними, договорами оренди транспортних засобів від 30.12.2010р. № 5/11, № 7/11, № 9/11 та № 8/11 та приймально-здавальними актами до вказаних договорів (а.с. 77-87, 112-125, 239-248 том І). Суму сплаченого ПДВ позивачем віднесено до складу податкового кредиту на підставі виписаних постачальниками податкових накладних.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобовязання, які покладено Цивільним кодексом України за договором поставки, а саме: прийнято товар та сплачено продавцю грошові кошти, про що свідчать вищезазначені первинні документи.

Відповідно до вимог ст. 526 та ст. 545 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що вказана угода підписана директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладені угоди були виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, податковими накладними та платіжними дорученнями, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що в товарно-транспортних накладних ТОВ «Рута Нова-К»вказано лише територіальну одиницю «м. Кілія», у зв'язку з чим зазначені товарно-транспортні документи не підтверджують факт постачання товару саме від ТОВ «Авитек Груп ЛТД», оскільки в товарно-транспортних накладних в графі «вантажовідправник»чітко зазначено ТОВ «Авитек Груп ЛТД», стоїть печатка ТОВ «Авитек Груп ЛТД». Також, в зазначених товарно-транспортних накладних вказано пункт розвантаження - н/б Кілія (нафтова база).

Крім того, у м. Кілія є лише одне місце, де може бути навантаженим дизельне пальне у бензовози - це автоналивна естакада нафтобази, де навантажувалися як бензовози ТОВ «Рута Нова-К», так і інших споживачів. Це пояснює відсутність будь-якої більш точної адреси пункту навантаження у товарно-транспортних накладних.

Таким чином, суд вважає, що товарно-транспортні накладні заповнені правильно відповідно до вимог чинного законодавства і не можуть бути підставою для висновків про «імітацію купівлі товару».

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що виконання зобовязань за вищезазначеним договором поставки та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цією угодою, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності підтверджується також тим, що у ТОВ «Рута Нова-К»наявні працівники, автомобільний транспорт, устаткування, що необхідне для здійснення роздрібної та оптової торгівлі нафтопродуктами, зокрема дизельним паливом, приміщення та обладнання АЗС у м. Кілії та у Кілійському районі Одеської області. Зазначене підтверджується балансом ТОВ «Рута Нова - К»на 1 квітня 2011 р., актом прийому-передачі активів, зобов'язань, власного капіталу № 99 від 28.12.2005 року, звітом про надходження та реалізацію нафтопродуктів за березень-квітень 2011 р., договорами оренди та суборенди майна з актами прийому-передачі, додатковими погодженнями, довідками про рух дизельного палива за березень-квітень 2011 року, довідками про реалізацію дизельного палива за березень-квітень 2011 року, випискою по рахунку ТОВ «Рута Нова-К»з доказами оплати ТОВ «Тайгет»за суборенду виробничих приміщень (а.с. 135-138, 193-194, 203-204, 224-238 том І, 5-12 том ІІ).

Крім того, як пояснив представник позивача при придбанні дизельного палива від ТОВ «Авитек Груп ЛТД»та його реалізації ТОВ «Рута Нова - К»використовувалася наступна схема: танкер з дизельним пальним, належним ТОВ «Авитек Груп ЛТД», приходив до причалу нафтобази та зливав дизельне пальне в орендовані резервуари. Дизельне пальне з резервуарів по трубопроводах надходило на автоналивну естакаду, що знаходиться на території нафтобази. Користувачем орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади є ТОВ «Тайгет».

Представник ТОВ «Авитек Груп ЛТД»відпускав дизельне пальне з автоналивної естакади споживачам у автомобілі-бензовози. Так само одержувало дизельне пальне й ТОВ «Рута Нова - К»у власні бензовози. Пальне розвозилося для подальшої реалізації по АЗС (чотири АЗС у місті Кілія, ще чотири АЗС у Кілійському районі), а також продавалося сільгоспвиробникам та іншим підприємствам для їхніх потреб, згідно оплачених рахунків. Частина дизельного пального ТОВ «Рута Нова - К»зливало у свої ємності в межах 200-300 тт.

Для зазначеного способу оптової торгівлі дизельним паливом «Авитек Груп ЛТД»не були потрібні значні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали. Єдине, що ТОВ «Рута Нова - К»мала встановити для придбання дизельного палива від ТОВ «Авитек Груп ЛТД»- це наявність в цього підприємства права власності на зазначене дизельне паливо. Право власності ТОВ «Авитек Груп ЛТД»на дизельне пальне підтверджувалося як товарно-транспортними документами, так і тим, що працівники користувача орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади ТОВ «Тайгет»відпускали це дизельне пальне за документами ТОВ «Авитек Груп ЛТД»та від його імені.

Також як зазначив у судовому засіданні представник позивача, викладені обставини під час проведення перевірки підтверджувались поясненнями водіїв та оператора ТОВ «Рута Нова - К»з описанням всього технологічного механізму отримання дизельного палива від ТОВ «Авитек Груп ЛТД», а також наданими до перевірки товарно-транспортними накладними, накладними на відпуск нафтопродуктів, які підтверджують передачу отриманого від ТОВ «Авитек Груп ЛТД»дизельного палива на АЗС, які також надавались разом з запереченням на акт перевірки.

Таким чином, суд вважає, що вищенаведене підтверджує реальність здійснення господарських операції по виконанню вищезазначеної угоди.

Судом встановлено, що зазначеним контрагентом позивачу була надані відповідні податкові накладні на загальну суму 1215757,00 грн. (а.с. 53-65, 88-100 том І), які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що сума податку на додану вартість у загальному розмірі 1215757,00 грн. за вищезазначеними податковими накладними була включена позивачем до складу податкового кредиту, відповідних звітних періодів, а саме в деклараціях з податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 544101,00 грн. та за квітень 2011 року в сумі 671656,43 грн.

Як вбачається з акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД», а саме акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.06.2011 року № 688/23-3/37046350 відповідач дійшов висновку про те, що усі операції купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а отже у позивача відсутнє право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, включених у загальній вартості придбання товару по операціям з ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

Суд критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4 наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08.2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору про надання робіт (послуг), є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, надані послуги), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладена між ТОВ «Рута Нова - К»та ТОВ «Авитек Груп ЛТД»угода не віднесена законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що Ізмаїльська ОДПІ, приймаючи оскаржуване рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та його контрагент ТОВ «Авитек Груп ЛТД»«Пейд», належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності, ні чим не підтверджується та є перекрученням реально існуючих, встановлених в судовому засіданні фактів.

Таким чином, на даний час зазначений договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що як на момент укладення договорів, так і на час розгляду справи ТОВ «Авитек Груп ЛТД»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «Авитек Груп ЛТД»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобовязання, визначене договором про надання послуг, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та не доводить факту ненадання зазначених послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «Авитек Груп ЛТД»відповідний договорі поставки товару, прийняв товар та оплатив його вартість у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому у системному звязку вищезазначених приписів Податкового кодексу України визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Податкового кодексу України надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Рута Нова - К»цілком обґрунтовано відповідно до п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України віднесло до податкового кредиту суму ПДВ, підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Рута Нова - К» органом державної податкової служби - Ізмаїльською ОДПІ сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначені п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України , що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивач, суворо дотримуючись приписів п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України включив до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Авитек Груп ЛТД»у загальному розмірі 1215757,00 грн., підтверджену податковими накладними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, ТОВ «Рута Нова - К» була включена до складу податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 1215757,00 грн., відповідно до отриманих від контрагента податкових накладних у тому податковому періоді, в якому вони були отримані та з урахуванням 1095 денного терміну, встановленого Податковим кодексом України. Саме даний порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено Податковим кодексом України. На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Ізмаїльською ОДПІ не надано доказів правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, не доведено суду фіктивність господарських операцій позивача з його контрагентом, наявність порушень порядку формування податкового кредиту, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Рута Нова - К» про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 19.08.2011р.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К»до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000212350 від 19.08.2011р. - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції № 0000212350 від 19.08.2011року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 18 січня 2012 року.

Суддя С.О. Cтефанов