Постанова № 20957862, 19.01.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №5

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 січня 2012 року Справа № 2а-9084/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Мазура Ю.Ю.,

при секретарі:Лушниковій О.С.,

за участю:

представника позивача:Бєлкіна О.М.,

представника відповідача: не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови № 001291 від 05.09.2011 року про накладення стягнень,

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2011 року Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі позивач) звернулось з позовом до Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області (далі відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови № 001300 від 05.09.2011 року про накладення стягнень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, перевіркою Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» проведеною Управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області було встановлено невиконання припису начальника управління, та було постановлено застосувати штраф до позивача, що було викладено у постанові №001291 від 05.09.2011 року. У своїй постанові відповідач посилається на акт перевірки від 07.06.2011 року №001211, яким встановлено невиконання припису начальника управління №613 від 10.06.2011 року про усунення порушень прав споживача ЛМКП «Теплокомуненерго». Позивач вважає вказану постанову такою, що не відповідає вимогам закону, оскільки посилання на акт перевірки, проведену до винесення самого припису, не може підтверджувати невиконання цього припису. Тобто самої перевірки виконання припису відповідачем не проведено. Крім того, позивач вважає, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» не може поширюватися на правовідносини між споживачами (фізичними особами) і ЛМКП «Теплокомуненерго». На підставі викладеного, позивач просив суд визнати противоправною та скасувати постанову № 001291 від 05.09.2011 року про накладення стягнень.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Крім того, представник позивача у судовому засіданні до початку розгляду адміністративної справи по суті подав доповнення до адміністративного позову (а.с.21-22), у яких додатково зазначив, що відповідачем проведено повторну перевірку та винесено повторний припис, який винесено на те ж саме порушення, стосовно того ж самого громадянина. Діючим законодавством не передбачено винесення повторного припису за результатами проведення перевірки виконання першого припису. У звязку з чим, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, визнати противоправною та скасувати постанову № 001291 від 05.09.2011 року про накладення стягнень.

Відповідач явку свого повноваженого представника у судове засідання повторно не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Письмові заперечення на адміністративний позов разом з матеріалами перевірки, за результатами проведення якої прийнято оскаржуване рішення, на вимогу суду не надав.

З огляду на положення статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача субєкта владних повноважень.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу на підставі заявленого позову та з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на слідуюче.

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, що позивач - Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (далі ЛМКП «Теплокомуненерго») є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської Ради народних депутатів від 24.01.1996 № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської Ради народних депутатів 26.01.1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25.01.2005 року № 30/19, адреса місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а. Згідно статуту ЛМКП «Теплокомуненерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення) (а.с.9, 10).

Постановою про накладення стягнень передбачених ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №001291 від 05.09.2011 року за невиконання припису начальника управління № 613 від 10.06.2011 про усунення порушень прав споживачів, застосовано до ЛМКП «Теплокомуненерго» штраф у розмірі 340,00 грн. (а.с.8). У зазначеній постанові зазначено, що перевіркою стану дотримання законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокомуненерго» на підставі акта від 07.06.2011 № 001211 встановлено невиконання припису начальника управління № 613 від 10.06.2011 про усунення порушень прав споживачів.

Права споживачів, а також механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів встановлює Закон України № 1023-XII від 12.05.1991 «Про захист прав споживачів» (надалі Закон № 1023).

Згідно із ч. 3 ст. 5 Закону №1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №229 від 23.06.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652 (далі Положення № 229), визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Згідно зі ст. 26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, у числі іншого:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з вимог Закону № 1023, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає лише у випадках, перелік яких передбачають норми ст.ст. 21, 23 Закону № 1023, і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень, та/або прийнято рішення про накладення стягнення у вигляді штрафу.

При цьому в силу вказаної ст.21 Закону № 1023, факти вказаних порушень мають бути відповідним чином встановлені та доведені. Так, серед іншого, у відповідності з п. 9 ст.23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже враховуючи викладене, суд зазначає, що у даному випадку для застосування штрафу за невиконання припису відповідачем має бути встановлено факт невиконання позивачем вимог припису відповідача.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України № 877-V від 5 квітня 2007 року «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»(надалі Закон № 877).

Частиною 7 статті 7 Закону № 877 органу державного нагляду (контролю) за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, на підставі акта надано право складати припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Згідно із частиною 8 статті 7 Закону № 877-V припис це обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 877 невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.

Порядок накладення та стягнення штрафів у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) з суб'єктів господарської діяльності - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1177 від 17.08.2002 (надалі Положення № 1177).

Виходячи з вимог п.п.2, 4 Положення № 1177 рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених ст. 23 Закону № 1023, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.

Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарської діяльності. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарської діяльності про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Виходячи з системного аналізу наведених норм чинного законодавства, відповідачу надано право накладати на позивача стягнення у вигляді штрафу за наявності певних умов. А саме, на думку суду, відповідач мав спочатку належним чином встановити факт невиконання припису, а розгляд питання про накладення стягнення провести за участю представника позивача, з його обовязковим та своєчасним повідомленням.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаних умов відповідачем не дотримано. Постанову про накладення штрафу прийнято за відсутності представника позивача та доказів його належного повідомлення.

Крім того, як вище зазначено, постанову про накладення штрафу прийнято з урахуванням висновків акту перевірки (проведеної до винесення самого припису), при цьому виконання припису відповідачем належним чином не перевірялось, про що свідчить відсутність у постанові посилань на те, які саме вимоги припису не виконано позивачем. Тобто, суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваної постанови.

Відповідачем правомірність прийнятого рішення суду не доведено.

Таким чином, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, ст.ст. 2, 9 КАС України суд вважає, що рішення про застосування до позивача штрафних санкцій відповідачем прийнято не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, як протиправна.

Водночас, зважаючи на вимоги частини 2 статті 11 КАС України, якою встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, суд не оцінює доводи позивача щодо безпідставності внесення повторного припису про усунення порушень, оскільки предметом позову у справі є визнання протиправною та скасування саме постанови відповідача про накладення штрафу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови №001291 від 05.09.2011 про накладення на ЛМКП «Теплокомуненерго» стягнення у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).Керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 87, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області №001291 від 05.09.2011 про накладення на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» стягнення у вигляді штрафу у сумі 340,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Куракіна, 23-а, код ЄДРПОУ 24047779) судовий збір у розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України .

Повний текст постанови складено та підписано 19 січня 2012 року.

СуддяЮ.Ю. Мазур