Постанова № 20957568, 11.01.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 січня 2012 року Справа № 2а-9180/11/1270 < Текст >

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача - провідний юрисконсульт відділу правової роботи

ОСОБА_2

(довіреність від 03.01.2012 № 01-07/04-05/04/3)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 30.12.2011 № 1-3/3д-29)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до державного підприємства «Ровенькиантрацит»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2011 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до державного підприємства «Донбасантрацитвантажтранс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 24716,74 грн. та пені у розмірі 1350,44 грн. за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно із статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (частина 3 статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

В порушення вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у 2010 році на державному підприємстві «Донбасантрацитвантажтранс» працювало 9 інвалідів при нормативі 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Таким чином, відповідач до 15 квітня 2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 24716,74 грн. за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Оскільки сума адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути її з відповідача разом із нарахованою пенею в сумі 1350,44 грн.

Ухвалою суду від 20 грудня 2011 року здійснено процесуальне правонаступництво відповідача, змінено державне підприємство «Донбасантрацитвантажтранс» (ідентифікаційний код 26403327, місцезнаходження: 94517, Луганська область, м. Красний Луч, вул. Димитрова, буд. 20) на державне підприємство «Ровенькиантрацит» (ідентифікаційний код 32320704, місцезнаходження: 94700, Луганська область, м. Ровеньки, вул. Комуністична, буд. 6) (арк. справи 82-83).

Ухвалою суду від 06 січня 2012 року прийнято та приєднано до справи заяву Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 03 січня 2012 року № 01-07/04-05 про збільшення розміру позовних вимог (арк. справи 88, 90).

У судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 03 січня 2012 року № 01-07/04-05.

Відповідач позов не визнав, про що подав суду письмовий відзив на позовну заяву від 21 жовтня 2011 року № 14-373 та доповнення до відзиву на адміністративний позов від 14 грудня 2011 року № 14-492 (арк. справи 19-20, 75-77). В запереченнях проти позову відповідач, серед іншого зазначив, що обовязок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування. Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Тобто, сам факт атестації певного робочого місця для інвалідів і направлення про це інформації до служби зайнятості та до інших органів соціального захисту не має ніякого правового значення, оскільки тільки при працевлаштуванні на робоче місце конкретного інваліда таке робоче місце є створеним. Також, на думку відповідача, не є порушенням закону і факт не направлення відповідної інформації про наявність (чи відсутність) робочих місць для інвалідів, оскільки Закон не передбачає для підприємств такого обовязку і не встановлює відповідальності за не надіслання інформації чи за атестацію (не створення) робочого місця.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву від 21 жовтня 2011 року № 14-373 та у доповненнях до відзиву на адміністративний позов від 14 грудня 2011 року № 14-492.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 3 цього Положення є, зокрема контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - роботодавці), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній здійснює контроль за сплатою роботодавцями адміністративно-господарських санкцій і пені (підпункт 3 пункту 4 зазначеного Положення).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцями, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції.

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3, пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин):

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб,- у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку про те, що обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у:

а) виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

б) створенні для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

в) забезпеченні інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством;

г) наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

д) звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, 26 січня 2011 року державне підприємство «Донбасантрацитвантажтранс» на виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, подало до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік (арк. справи 8), в якому зазначило середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 9 осіб.

Листом від 08 червня 2011 року за № 07/03-1695 Краснолуцький міський центр зайнятості повідомив Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що державне підприємство «Донбасантрацитвантажтранс» у 2010 році інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для осіб з обмеженими фізичними можливостями не надавало (арк. справи 6).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2010 році не виділялись та не створювались відповідно до законодавчо встановленого нормативу робочі місця для працевлаштування інвалідів і не вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів на посади у підприємстві, що є порушенням вимог статті 18 та статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За розрахунком позивача (арк. справи 89) відповідач повинен був працевлаштувати у 2010 році 10 інвалідів, фактично працевлаштовано 9 інвалідів, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2010 рік в сумі 24716,74 грн. (1 незайняте інвалідом робоче місце х 24716,74 грн. середня річна заробітна плата штатного працівника).

У відповідності із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на 265 календарних днів відповідачу нарахована пеня в сумі 1966,30 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Оскільки відповідач за час судового розгляду справи у добровільному порядку адміністративо-господарські санкції за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів не сплатив, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24716,74 грн. та 1966,30 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на вимоги пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», відповідно до яких робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда, не приймаються судом до уваги, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», на яку посилається відповідач, втратила чинність з 31 січня 2007 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 06 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 11 січня 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства «Ровенькиантрацит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році та пені за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій задовольнити повністю.

Стягнути з державного підприємства «Ровенькиантрацит» (ідентифікаційний код 32320704, місцезнаходження: 94700, Луганська область, м. Ровеньки, вул. Комуністична, буд. 6) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31218230700039 в ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, одержувач УДК у м. Красний Луч ГУДКУ у Луганській області, код одержувача 24046797, код бюджетної класифікації платежу 50070000) адміністративно-господарські санкції за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році в сумі 24716,74 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот шістнадцять гривень сімдесят чотири копійки) та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 1966,30 грн. (одна тисяча девятсот шістдесят шість гривень тридцять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 11 січня 2012 року.

<Текст >

СуддяТ.І. Чернявська