Постанова № 20957127, 31.05.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2011 року м. Київ 2а-1754/11/1070

12.27

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача:- Іванов М.В., Шапаренко В.С.,

відповідача:- Кошинська Д.С., Забудько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.»

доТетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (Ставищенське відділення)

пропро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.», звернувся до суду з адміністративним позовом до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (Ставищенське відділення) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0000052310 та № 0000042310 від 21.03.2011 року прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими що суперечить нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

На підтвердження зазначених в акті перевірки від 09.03.2011 року № 76/23/21567930 висновків про нікчемність угод позивача з ТОВ «Мегаполісбудлюкс», судом були витребувані від відповідача Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (Ставищенське відділення) наступні документи:

довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та з ЄДРПОУ щодо контрагента позивача ТОВ «Мегаполісбудлюкс»;

довідки щодо статусу ТОВ «Мегаполісбудлюкс»як платника ПДВ;

копії податкових декларацій позивача з ПДВ за перевіряємий період;

документи на підтвердження висновків акту перевірки від 09.03.2011 року № 76/23/21567930 року про нікчемність угод позивача із ТОВ «Мегаполісбудлюкс».

роздруківку результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту позивача в розрізі контрагента.

Позивача було зобовязано надати суду:

договір від 18.04.2009 року без номера, укладений між ТОВ «СП В.М.С.»з ТОВ «Мегаполісбудлюкс»;

товарно-транспортні накладні, дорожні листи, документи на зберігання товару;

видаткові накладні, податкові накладні на придбання товарно-матеріальних цінностей відповідно до договору від 18.04.2009 року;

реєстр отриманих та виданих податкових накладних за 2009 рік;

акти приймання-передачі відповідно до договору від 18.04.2009 року;

платіжні доручення, по яким проводились розрахунки між ТОВ «СП В.М.С.»та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»;

векселі, по яким проводились розрахунки;

витяг з головної книги за 2009 рік, де відображені операції ТОВ «СП В.М.С.»з ТОВ «Мегаполісбудлюкс»;

витяг із журналів-ордерів та відомості по рахунку № 6852 «Розрахунки з іншими кредиторами»за квітень, травень, червень, липень 2009 року бухгалтерськими проводками;

інші документи на підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «СП В.М.С.»та ТОВ «Мегаполісбудлюкс».

У судове засідання зявилися представники позивача та представники відповідача.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши надані представниками сторін документи, заслухавши їх пояснення, судом встановлено наступне.

Товариства з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.»є юридичною особою, зареєстрованою Соломянською районною у місті Києві державною адміністрацією 31.01.2006 року, місцезнаходження: 09400, Київська область, Ставищанський район, селище міського типу Ставище, вулиця Радянська, будинок 9, ідентифікаційний код 21567930.

Тетіївською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області (Ставищенське відділення) на підставі постанови Головного слідчого управління МВС України про призначення невиїзної документальної перевірки від 03.03.2010 року, службового посвідчення серії УКО № 085032, виданого 08.02.2011 року Тетіївською МДПІ, згідно із пунктом 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Тетіївської МДПІ про проведення перевірки від 17.02.2011 року № 55, проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «СП В.М.С.», код ЄДРПОУ 21567930, з питань перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків ТОВ «Мегаполісбудлюкс», код ЄДРПОУ 36134993, за період з 01.04.2009 року по 01.08.2009 року.

За результатами перевірки працівниками податкового органу складений акт № 76/23/21567930 від 09.03.2011 року.

Перевіркою встановлені та в акті зафіксовані наступні порушення податкового законодавства:

1.Пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями).

2.Підпункт 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями).

На підставі акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «СП В.М.С.», код ЄДРПОУ 21567930, з питань перевірки щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків ТОВ «Мегаполісбудлюкс», код ЄДРПОУ 36134993, за період з 01.04.2009 року по 01.08.2009 року № 76/23/21567930 від 09.03.2011 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0000052310 та № 0000042310 від 21.03.2011 року.

Згідно вищевказаних податкових повідомлень-рішень, позивачу донарахували податкові зобовязання з ПДВ у сумі 362053, 00 гривень та штрафні санкції у сумі 90513, 25 гривень; з податку на прибуток у сумі 452566, 00 гривень та штрафні санкції у сумі 131141, 50 гривень.

Відповідач в своїх запереченнях на адміністративний позов вимоги позивача вважає необґрунтованими та безпідставними, посилаючись на наступне.

У результаті порушення контрагентом ТОВ «Мегаполісбудлюкс»своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), договору поставки від 18.04.2009 року без номера, укладеного з ТОВ «СП В.М.С.»на реалізацію ТМЦ на адресу останнього, має протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей та до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у ціні товару, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України, є нікчемним.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначив, що при розгляді справи слід врахувати, що на надісланий запит від 19.03.2010 року № 400/7/23-2-03 до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва щодо проведення перевірки з питань підтвердження взаємовідносин ТОВ «СП В.М.С.»з контрагентом ТОВ «Мегаполісбудлюкс»та дотримання податкового законодавства при обчисленні та сплаті ПДВ отримано відповідь від 25.03.2010 року за № 4953/7/23-8010, про неможливість проведення перевірки у звязку з ліквідацією платника (стан платника: припинено, але не знято з обліку, КОР не пусті, переплата по комунальному податку 180 гривень 00 копійок). Тому, не має можливості перевірити чи податковий кредит ТОВ «СП В.М.С.»підтверджується податковим зобовязанням платника податку ТОВ «Мегаполісбудлюкс». Свідоцтво платника податку ТОВ «Мегаполісбудлюкс»анульоване 23.02.2010 року.

Відповідач посилається на те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»щодо надання останнім послуг - є нікчемними, та відповідно, у позивача не виникає права на податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних на виконання таких угод.

Також, відповідач вказує, що на ТОВ «Мегаполісбудлюкс»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається здійснення операцій, які не мають реального товарного характеру.

Позивач, в свою чергу, наголошує на тому, що посилання відповідача на нікчемність угод між ним та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»- є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки сторони в повному обсязі та належним чином виконали зобовязання за договором, що підтверджується: актами виконаних робіт; відповідними платіжними дорученнями, щодо фактичної оплати наданих послуг; податковими накладними та реєстром податкових накладних, в якому відображені всі видані податкові накладні по взаємовідносинах в рамках зазначеного договору. Та крім того, на момент здійснення господарських операцій з ТОВ «Мегаполісбудлюкс», останнє не було визнано банкрутом, знаходилось в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було зареєстровано платником податку на додану вартість. А також на момент здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Мегаполісбудлюкс», оскільки такий вирок був винесений Шевченківським районним судом міста Києва тільки 26.01.2011 року, тобто не в період здійснення правовідносин.

Зі змісту акту № 76/23/21567930 від 09.03.2011 року встановлено, що договір поставки від 18.04.2009 року без номера (далі договір), а також інші первинні документи на його виконання (додатки, видаткові накладні, податкові накладні) були укладені з боку ТОВ «Мегаполісбудлюкс»не уповноваженою особою, а саме ТОВ «Мегаполісбудлюкс»було зареєстроване без згоди та відома його засновника ОСОБА_5

У звязку з цим, Тетіївська МДПІ відповідно до частини першої та другої статті 203, частини третьої статті 206 Цивільного кодексу України, вважає договір та вказані первинні документи нікчемними, які в силу статті 216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Водночас, позивач вказує, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обовязків або виконують такі обовязки за спеціальними повноваженнями.

Саме як службова особа директор ТОВ «Мегаполісбудлюкс»- ОСОБА_5 26.01.2011 року, був засуджений Шевченківським районним судом міста Києва за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України.

У звязку з цим, посилання податкової на те, що ОСОБА_5 нібито не мав відношення до діяльності ТОВ «Мегаполісбудлюкс»є безпідставними, ґрунтуються тільки на протоколі допиту ОСОБА_5 як свідка (протокол допиту від 20.11.2009 року).

Так, ТОВ «СП В.М.С.»та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»на момент виникнення правовідносин між ними, тобто з 01.04.2009 року по 01.08.2009 року були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Податковий орган не надав доказів того, що на момент укладання угод установчі документи ТОВ «Мегаполісбудлюкс»були визнані недійсними, чи було анульоване свідоцтво платника ПДВ. Також не надано доказів визнання договорів недійсними.

Таким чином, позивач вважає правомірним включення до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з ТОВ «Мегаполісбудлюкс»на загальну суму 362053 гривень в тому числі за квітень 2009 року в сумі 102223 гривень, за травень в сумі 53522 гривень, за червень 2009 року в сумі 66050 гривень, за липень 2009 року на суму 140258 гривень, оскільки крім іншого, зазначені суми, були включені ТОВ «Мегаполісбудлюкс»до податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень липень 2009 року, що прийняті ДПІ у Голосіївському районі міста Києва і містяться у матеріалах справи.

Також, позивач зазначає про правомірність включення валових витрат у декларації з податку на прибуток у сумі 1810266 гривень, а отже перевіряючи помилково прийшли до висновку про заниження податку на прибуток у сумі 45256 гривень.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, застосовуючи нормативно-правові акти чинні у перевіряє мий період, дійшов до наступних висновків.

Згідно з пунктом 3 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу»від 04.12.1990 року №509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В силу пункту 1.3 статті 1 Закон України «Про податок на додану вартість»- платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до підпунктів 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статті 9 цього Закону. При цьому згідно пункту 9.3 статті 9 зазначеного Закону визначено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобовязані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У відповідності до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абзац 1 пункту 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996 від 16.07.1999 року первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із статтею 9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (підпункт 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що субєкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочинів, то слід зауважити наступне.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом податкової перевірки, які б факти у цьому акті не були відображені. Довести нікчемність правочину можна одним єдиним способом: навести норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним. Наприклад, відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Про нікчемність умови господарського зобовязання йдеться у статті 207 Господарського кодексу України, на яку також посилається відповідач.

Крім того, з приводу можливості застосування статті 207 Господарського кодексу України, Вищий господарський суд України у пункту 21 Інформаційного листа від 07.04.2008 pоку № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»відзначив: «Таким чином, стаття 207 Господарського кодексу України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобовязань, які суперечать Цивільному кодексу України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 Господарського кодексу України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини першої статті 4 Господарського кодексу України України застосовуватись не може».

Отже, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (презумпція правомірності) згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Мегаполісбудлюкс»був укладений договір поставки товарів від 18.04.2009 року б/н, згідно якого, ТОВ «Мегаполісбудлюкс»виступає продавцем товару, а ТОВ «СП В.М.С.»покупцем.

Належне та повне виконання зобовязань за даним договором (товарність операцій) підтверджується зокрема відповідними податковими накладними (вилучені протоколом виїмки від 29.04.2010 року) та реєстром податкових накладних, в якому відображені всі видані податкові накладні по взаємовідносинах в рамках зазначеного договору, що також не заперечується представником відповідача.

Крім того, як встановлено судом, на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Мегаполісбудлюкс», останнє не було визнано банкрутом, знаходилось в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було зареєстровано платником податку на додану вартість, проти чого також не заперечував представник відповідача.

Згідно статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Також, податковим органом не було надано суду доказів того, що на момент укладення зазначеного договору, установчі документи ТОВ «Мегаполісбудлюкс» були визнані недійсними, чи було анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість.

Щодо належного визначення ТОВ «Мегаполісбудлюкс»відповідних податкових зобовязань з податку на додану вартість в розрізі правовідносин з ТОВ «СП В.М.С.», як вже було зазначено, що в матеріалах справи є податкові декларації ТОВ «Мегаполісбудлюкс»з податку на додану вартість з квітня по липень 2009 року, в яких останнім визначені до сплати суми ПДВ по контрагенту ТОВ «СП В.М.С.».

Як видно з копій зазначених податкових декларацій, вони є прийнятими Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

Отже, з аналізу акту перевірки, та наданих представником відповідача пояснень, вбачається, що підставою для встановлення порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення, на яку посилається відповідач, є вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2011 року, яким засновника ТОВ «Мегаполісбудлюкс»ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України.

Зважаючи на це, відповідач зазначає про нікчемність укладеної угоди між позивачем та ТОВ «Мегаполісбудлюкс», та неможливість виникнення, як податкових зобовязань, так і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Інших підстав щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту відповідних сум, фактично сплачених ТОВ «Мегаполісбудлюкс», за договором, відповідачем надано не було.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось представником відповідача, на момент здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом, не було вироку суду щодо посадових осіб ТОВ «Мегаполісбудлюкс», оскільки такий вирок був винесений Шевченківським районним судом м. Києва тільки 26.01.2011 року, тобто не в період здійснення господарських правовідносин.

Посилання на протокол допиту ОСОБА_5 як свідка (протокол допиту від 20.11.2009 року), також не вважається доказом нікчемності зазначених правочинів.

Щодо завищення, як на думку відповідача, валових витрат у декларації з податку на прибуток, слід відмітити наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 5.4.4 пункту 5.4. статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.

Податковим органом не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, тому не було підстав для не врахування податкових накладних при формуванні позивачем податкового кредиту.

Щодо зазначення відповідачем у своїх запереченнях на те, що позивач перерахував ТОВ «Мегаполібудлюкс»грошові кошти у сумі 1622319, 49 гривень, однак за частину товару було розраховано простими векселями у сумі 550000 гривень, а отже, оскільки ТОВ «Мегаполісбудлюкс»визнано банкрутом, це дає підставу вважати, що кошти перераховувалися та оформлялися документи без мети реального настання правових наслідків, слід відмітити наступне.

Виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів, регулюється відповідними нормами, зокрема пунктами 7.4-7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Наведене стосується також і дати виникнення права платника податку на податковий кредит у разі вексельних розрахунків під час придбання товарів (послуг).

Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України «Про податок на додану вартість» є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

При цьому податковим законодавством України встановлено єдиний випадок, що обґрунтовує підставність включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку. Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого зарахованого податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами відповідно до статті 7.2.6 цього Закону).

Дата отримання податкової накладної за придбані товариством товари є датою виникнення права у позивача на податковий кредит.

У звязку з вищенаведеним, посилання відповідача на те, що по вказаним векселям ніколи не буде здійснена оплата не є підставою вважати, що у позивача не виникло право на податковий кредит із податку на додану вартість.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Субєкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач не надав суду обґрунтованих доказів та підстав, якими керувався під час винесення спірного рішення.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам податкового законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення № 0000052310 та № 0000042310 від 21.03.2011 року, тому вони вважаються протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (Ставищенське відділення) № 0000052310 та № 0000042310 від 21.03.2011 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП В.М.С.»здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03 червня 2011 року.