Постанова № 20956962, 06.06.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2011 року 8537/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Хімяк С.В., за участю представників

позивача: Семчук Т.М.,

відповідача : Романюк Н.В.,

відповідача : не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

довідкритого акціонерного товариства «Мономах»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Алант - Тех»

простягнення коштів отриманих за договором,

ВСТАНОВИВ:

Броварська обєднана державна податкова інспекція Київської області (надалі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Мономах»(надалі ВАТ «Мономах») та товариства з обмеженою відповідальністю «Алант - Тех» (надалі ТОВ «Алант - Тех») про стягнення з кожного з відповідачів на користь державного бюджету грошових коштів, отриманих за нікчемними правочинами від 01.02.2007 у розмірі 1260000, 00 грн. з кожного.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при проведенні документальної невиїзної позапланової перевірки ВАТ «Мономах»податковим органом встановлено, що між ВАТ «Мономах» та ТОВ «Алант - Тех»було укладено угоду про надання консультаційних та маркетингових послуг № б/н від 01.02.2007 та угоду від 01.02.2007 про надання інформаційно - консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу, які на думку податкового органу, є нікчемними, оскільки підписи на договорах та інших фінансово-господарських документах від імені контрагента ВАТ «Мономах»вчинено не директором цієї юридичної особи, а іншою особою.

Крім того, за твердженням податкового органу, у контрагента ВАТ «Мономах» були відсутні ресурси для виконання договорів, що свідчить про відсутність фактичних дій на виконання взятих зобовязань і створення правових наслідків та з 18.07.2008 відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва визнано недійсним з дати реєстрації як статут ТОВ «Алант - Тех», так і реєстрацію ТОВ «Алант - Тех», як платника податку на додану вартість. У звязку з цим, позивач вважає, що зазначені договори є нікчемними, оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства та просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, які передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 06.06.2011 підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач - ВАТ «Мономах» позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що на його думку, висновки податкового органу про нікчемність зазначених правочинів є безпідставними та необґрунтованими, оскільки факт виконання робіт, їх прийняття та оплати вартості підтверджується документально, а висновки відповідача про нікчемність правочину з тих підстав, що договори підписано іншою особою, а не директором товариства, не породжують нікчемності правочину, а можуть свідчити лише про вчинення правочину особою без повноважень чи з перевищенням повноважень, що може бути підставою для визнання правочину недійсним, якщо його не було схвалено особою, на користь якої вчинено такий правочин. Поряд з цим, всі фінансово-господарські операції ВАТ «Мономах»з ТОВ «Алант - Тех»здійснювались у період коли останнє мало цивільну правоздатність та було зареєстровано платником податку на додану вартість.

ВАТ «Мономах» також зазначило, що оспорюванні договори були укладені відповідачами у 2007 році. Проте, до суду про стягнення з відповідачів грошових коштів за нікчемними правочинами позивач звернувся лише у 2010 році. Оскільки такі санкції є конфіскаційними, а відтак, можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, ВАТ «Мономах»вказало про те, що позивачем також пропущений строк для їх застосування.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.06.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях

Відповідач - ТОВ «Алант - Тех» заперечень проти позову не надав, заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності не надсилав, у судові засідання не зявлявся.

Ухвали суду та судові повістки надсилались ТОВ «Алант - Тех»за адресою, яка вказана у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: м. Київ, вул. Ямська, 43.

Однак, до суду поверталися конверти, направлені на адресу ТОВ «Алант - Тех», з довідкою поштового відділення «за зазначеною адресою не зареєстрований».

Відповідно до норм частини восьмої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.

Враховуючи зазначене, суд здійснив розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Алант - Тех» та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ВАТ «Мономах»є юридичною особою, що зареєстрована 09.07.1993 відповідно до рішення Броварської районної державної адміністрації Київської області за № 1441-Ю. Як платник податків, ВАТ «Мономах»перебуває на податковому обліку в Броварській обєднаній державній податковій інспекції Київської області з 09.07.1993.

З 15.07.1997 ВАТ «Мономах»зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво за № 13620644.

Основними видами діяльності ВАТ «Мономах»згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців є, зокрема, оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами, виробництво чаю та кави.

ТОВ «Алант - Тех», як юридична особа зареєстрована Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 26.12.2006, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 за № 062464 (а.с. 130). Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Алант - Тех»до 18.07.2008 також було зареєстровано як платник податків на додану вартість.

Основними видами діяльності ТОВ «Алант - Тех»згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців є будівництво будівель, інші роботи з завершення будівництва, інші види оптової торгівлі, інша діяльність у сфері інформатизації, тощо.

На дату розгляду справи по суті заявлених позовних вимог товариство знаходиться у стадії банкрутства.

У період з 08.06.2010 по 11.06.2010 посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ВАТ «Мономах»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Алант-Тех»за період з 01.02.2007 по 31.12.2007, за результатами якої складений акт перевірки від 11.06.2010 №334/233/19421419 (надалі Акт перевірки).

Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що 01.02.2007 між ВАТ «Мономах»та ТОВ «Алант - Тех»було укладено договір про надання консультаційних та маркетингових послуг та договір про надання інформаційно-консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу.

В межах зазначених договорів до перевірки були надані акти виконаних робіт від 01.06.2007, від 06.06.2007, від 11.06.2007 та від 27.06.2007; податкові накладні № 0606 від 06.06.2007 на суму 325000,00 грн. (інформаційно-консультаційні послуги), № 1106 від 11.06.2007 на суму 5000000,00 грн. (маркетингові послуги), № 0106 від 01.06.2007 на суму 100000,00 грн. (інформаційно-консультаційні послуги) та № 2706 від 27.06.2007 на суму 335000,00 грн. (інформаційно-консультаційні послуги).

Перевіряючими також встановлено, що суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним, ВАТ «Мономах»відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкового кредиту.

Розрахунки між відповідачами проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками від 02.08.2007 № М 00000829 на суму 100000,00 грн., № М-00000840 від 07.08.2007 90000,00 грн., № М-00000853 від 08.08.2007 150000,00 грн., № М-00000912 від 27.08.2007 100000,00 грн., № М-00000927 від 30.08.2007 50000, 00 грн., № М-00000948 від 04.09.2007 120000, 00 грн., № М-00001011 від 24.09.2007 90000,00 грн., № М-00001024 від 27.09.2007 75000,00 грн., № М-00001034 від 01.10.2007 150000,00 грн., № М-00001064 від 08.10.2007 70000,00 грн., № М-00001092 від 15.10.2007 75000,00 грн., № М-00001100 від 17.10.2007 50000,00 грн., № М-00001110 від 22.10.2007 50000,00 грн., № М-00001143 від 31.10.200750000,00 грн., № М-00001233 від 20.11.2007 40000, 00 грн.

Як встановлено перевіряючими у ході проведення перевірки, заборгованість по розрахункам між ВАТ «Мономах» та ТОВ «Алант - Тех» станом на 25.05.2010 відсутня.

Висновки посадових осіб податкового органу про нікчемність правочинів про надання консультаційних та маркетингових послуг та про надання інформаційно-консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу від 01.02.2007 ґрунтуються лише на тому, що в момент їх укладення сторони договору не дотримались вимог, які встановлені частиною третьою та пятою статті 203 Цивільного кодексу України щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину та відсутності наміру створити реальні правові наслідки, що обумовлені ним.

В основу таких припущень покладено лише дані про те, що зазначені договори від імені ТОВ «Алант - Тех»підписано невстановленою особою та відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18.07.2008 визнано недійсним з дати реєстрації статут ТОВ «Алант - Тех»та реєстрацію ТОВ «Алант - Тех», як платника податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як убачається з положень частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09.02.2010 по адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток»та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними господарських зобовязань та стягнення в доход держави всього одержаного.

З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суд досліджує такі обставини:

чи є оспорювані правочини нікчемними, тобто, чи вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чи порушують публічний порядок;

чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, обєкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним) та статтею 250 Господарського кодексу України (чи не сплинув строк для застосування адміністративно-господарських санкцій).

При цьому суд зазначає, що відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Частинами третьою та пятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Дії фізичних осіб представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Як установлено під час судового розгляду, договір про надання консультаційних та маркетингових послуг та договір про надання інформаційно-консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу від 01.02.2007 підписано сторонами та скріплено їх печатками. Зобовязання за вказаними договорами були виконані сторонами, що підтверджується актами приймання передачі, податковими накладними, банківськими виписками щодо оплати за надані послуги, результатами маркетингових досліджень ринку кави та чаю в Україні, реконструкцією веб-сайту ВАТ «Мономах», створенням корпоративного сайту ВАТ «Мономах», тощо.

А відтак, твердження позивача про нікчемність цих правочинів за наведених ним підстав є помилковими.

Крім цього, як пояснив у ході судового розгляду справи представник ВАТ «Мономах» та підтверджується матеріалами справи, укладення таких правочинів було обумовлено збільшенням обсягів продажу чаю та кави на ринку України, а також виявлення сегментів ринку в яких можливе зростання такого продажу.

Так, між ВАТ «Мономах»та ТОВ «Алант - Тех»було укладено угоду про надання консультаційних та маркетингових послуг № б/н від 01.02.2007, відповідно до якої ТОВ «Алант - Тех» на основі опитування цільової аудиторії споживачів протягом лютого - червня 2007 року були виконані роботи та надані звіти щодо аналізу споживацького фону ринку чаєподібних напоїв та фруктових чаїв; щодо дизайну упаковки; щодо ринку кави та його тенденцій розвитку. За результатами зазначених досліджень, ВАТ «Монамах»було розроблено стратегію розвитку, направлену на збільшення продажу чаю та кави в певних сегментах ринку, завдяки реалізації якої доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) порівняно з 2006 роком зросли на 13 мільйонів гривень, що підтверджується Звітом про фінансові результати за 2007 рік (а.с 101).

Відповідно до угоди від 01.02.2007 про надання інформаційно - консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу ТОВ «Алант - Тех»була виконана робота, щодо реконструкції веб-сайта ВАТ «Мономах», організації взаємодії веб-сайта з внутрішнім корпоративним ресурсом, організація VPN-доступу до ресурсів внутрішньої мережі ВАТ «Мономах», забезпечення захисту інформації, забезпечення безперебійного енергопостачання ІТ-об'єктів; відновлення бухгалтерського та оперативного обліку на основі комп'ютерної програми 1С: Підприємство 7.7., відновлення серверу, домена, створення мережевої системи зберігання даних, проектування, постачання устаткування, програмного забезпечення, налагодження та запуску і гарантійного обслуговування системи спостереження через ВЕБ камери на виробничо-складському комплексі ВАТ «Мономах».

Крім цього, суд звертає увагу сторін на те, що, крім іншого, інтереси держави і суспільства полягають також у сплаті субєктами господарювання податків та зборів. В матеріалах справи відсутні докази зменшення відповідачами розміру податкових зобовязань внаслідок, зокрема, неправомірного зменшення бази оподаткування, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також неправомірного одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету, внаслідок укладення таких правочинів.

У суду також відсутні належні та допустимі докази того, що спірні правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею, її надрами, іншими природними ресурсами, що вони укладені щодо відчуження викраденого майна або порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Таким чином, позивачем не доведено існуючих порушень інтересів держави і суспільства при укладання відповідачами договору про надання консультаційних та маркетингових послуг та договору про надання інформаційно-консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу від 01.02.2007 у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд зазначає, що невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також відсутність взаємозвязку проведених операцій із господарською діяльністю відповідачів впливає на встановлення розміру їх податкових зобовязань та може бути підставою для застосування до субєктів господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування.

Щодо твердження позивача про нікчемність договору про надання консультаційних та маркетингових послуг та договору про надання інформаційно-консультаційних послуг по супроводу і використанню програмно-технічного комплексу від 01.02.2007 у звязку з прийняттям судом рішення про визнання недійсним з дати реєстрації установчих документів ТОВ «Алант - Тех»та анулювання його свідоцтва як платника податку на додану вартість суд зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою нікчемності всіх угод й інших документів, виданих такою особою під час існуючої цивільної правоздатності.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 26.09.2006 по справі №54/06 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадрант»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, з якою також погоджується суд.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Судом, з метою забезпечення повного та обєктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

Проте, податковим органом не доведено суду належними та достатніми доказами факту того, що правочини, укладені між відповідачами, мали безтоварний характер, не надано суду доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном, не доведено недобросовісності відповідачів, а відтак висновок позивача про нікчемність правочинів не має фактичного та правового обґрунтування, не підтверджується належними доказами, ґрунтується на субєктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, та невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, останньою датою оформлення акту приймання- передачі наданих послуг є 27.06.2007, грошові кошти за надані послуги були перераховані 20.11.2007, а позов предявлено лише 20.10.2010. Тобто, майже через 3 роки після виконання відповідачами своїх зобовязань за договорами. Це означає, що за будь-яких обставин строки, що передбачені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій, також сплинули.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідачі не надали суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для їх присудження на їх користь відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанова у повному обсязі виготовлена 09 червня 2011 року.