Постанова № 20956886, 24.01.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2011 року 2а-4815/10/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Злобіній Е.Г.,

за участю:

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка»

доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області

проскасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка»з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.2009 №0001162300/1 та від 15.02.2009 №0000082300/2, згідно з якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 3635944,75грн., з яких: за основним платежем 0,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 3635944,75 грн.

В основу визначення податкових зобовязань згідно із зазначеними повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про заниження позивачем податкових зобовязань з податку прибуток, що сталося внаслідок віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених позивачем на погашення процентів за користування кредитом. Оскільки, отримані в кредит кошти були використані позивачем на придбання основних фондів, на думку податкового органу, проценти, що сплачувались позивачем кредитору за користування кредитом, повинні були віднесені на збільшення вартості основних фондів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правильно визначив податкові зобовязання з податку на прибуток, оскільки правомірно включив проценти за користування кредитом до складу валових витрат, а висновки податкового органу є помилковими. Крім того, позивач зазначив, що згідно з податковим повідомленням рішенням, прийнятим податковим органом, податкове зобовязання за основним платежем становить 0,00 грн. За відсутності податкової заборгованості застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату неіснуючого податкового зобовязання є протиправним. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка»є юридичною особою, що зареєстрована 10.01.2006 Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва, як платник податків перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області.

У вересні 2009 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 10.06.2006 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 10.06.2002 по 31.03.2009 (акт перевірки від 18.09.2009 №438/23-1/33884915).

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у завищенні валових витрат на суму 62448782,00 грн., у тому числі: за ІІ-й квартал 2008 року у сумі 15461883.00 грн.; за ІІІ-й квартал 2008 року 27187634,00 грн.; за IV-й квартал 2008 року 15461822,00 грн.; за І-й квартал 2009 року 17899940,00 грн.; за ІІ-й квартал 2009 року. Це призвело до заниження податкових зобовязань з податку на прибуток за півріччя 2008 року на 474981,00 грн.; за 11 місяців 2008 року на 7271889,00 грн. (за результатами 2008 року заниження зобовязань відсутнє), та завищено відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток підприємств за 3 квартали 2008 року на 29087557,00 грн.; за 2008 рік на 44459379,00 грн.; за І-й квартал 2009 року на 62488782,00 грн.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2009 №0001162300/0, згідно з яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 3873440,00грн., з яких за основним платежем 0,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 3873440,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області в порядку апеляційного узгодження.

За результатами розгляду скарги позивача, згідно з рішенням Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 14.12.2009 №13728/10/25-015, скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

У звязку зі зміною строку сплати визначеного податкового зобовязання і строку на оскарження прийнятого повідомлення-рішення відповідачем з тих самих підстав прийнято нове податкове повідомлення рішення від 14.12.2009 №0001162300/1.

Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення до Державної податкової адміністрації в Київській області.

За результатами розгляду скарги позивача, згідно з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 15.02.2010 №339/10/25-017/400, скаргу позивача задоволено частково, розмір застосованих до позивача штрафних (фінансових) санкцій зменшено на 237495,25 грн.

У звязку із зміною розміру податкового зобовязання згідно з вказаним рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області, Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2009 №0000082300/2, згідно з якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 3635944,75грн., з яких: за основним платежем 0,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями 3635944,75 грн.

Внаслідок прийняття податковим органом нових податкових повідомлень-рішень, попередні податкові повідомлення-рішення втрачали чинність.

Таким чином, на день судового розгляду чинним залишається податкове повідомлення-рішення від 15.02.2009 №0000082300/2.

Позивач, не погоджуючись з останнім податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його суду.

Під час судового розгляду встановлено, що податкове зобовязання з податку на прибуток податковий орган визначив позивачу у звязку з включенням до складу валових витрат сум, витрачених на сплату процентів за користування кредитними коштами.

Так, між позивачем та нерезидентом компанією “Deacon Investments Limited” укладено три договори надання позики для будівництва торгівельно-складського комплексу.

Так за договором від 29.03.2006 №1-04-2006 розмір позики становить 15000,00доларів США, строк користування позикою - 37 місяців з оплатою 10,75 % річних. Всього у періоді, що перевірявся, позивачем за користування даним кредитом сплачено нерезиденту проценти у сумі 17644,00 грн., які включено до складу валових витрат.

За договором від 15.07.2006 №1-07-06 розмір позики становить 23000000,00доларів США, строк користування позикою - 37 місяців з оплатою 10,75 % річних. Всього у періоді, що перевірявся, позивачем за користування даним кредитом сплачено нерезиденту проценти у сумі 24055335,00 грн., які включено до складу валових витрат.

За договором від 27.08.2007 б/н розмір позики становить 65000000,00доларів США, термін повернення позики 31.01.2012, з оплатою 10,75 % річних. Всього у періоді, що перевірявся, позивачем за користування даним кредитом сплачено нерезиденту проценти у сумі 38375802,00 грн., які включено до складу валових витрат.

Позивач відобразив господарські операції зі сплати процентів за користування кредитом відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, на думку посадових осіб податкового органу, суми процентів за борговими зобовязаннями повинні були включені до складу вартості основних фондів, на будівництво яких витрачались кредитні кошти, а тому позивач порушив вимоги підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»і неправомірно завищив валові витрати на суму 62448782,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами є платниками податку на прибуток підприємств.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1998 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Однак, згідно з підпунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1998 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на придбання основних фондів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 28.12.1998 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Водночас, згідно підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28.12.1998 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Зясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що податковим органом невірно зясовано суть господарських операцій позивача та надано їм правову оцінку.

Так, суд звертає увагу на те, що господарські операції з отримання і погашення позики, а також придбання основних фондів є різними, ґрунтуються на різних правочинах, а тому у бухгалтерському і податковому обліку повинні обліковуватись окремо: боргові зобовязання перед кредитором утворюють один обєкт обліку, а боргові зобовязання перед підрядниками або постачальниками основних фондів інший окремий обєкт обліку.

Висновок про те, що кошти, сплачені кредитору за кредитним договором повинні додаватися до коштів, сплачених підрядникам чи постачальникам основних фондів і, таким чином, утворювати та збільшувати вартість основних фондів є хибним і спотворює економічну суть господарських операцій, що відображаються у бухгалтерському і податковому обліку.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно відніс витрати на сплату процентів за користування кредитом до складу валових витрат, оскільки це відповідає вимогам підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28.12.1998 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, суд звертає увагу й на інший аспект даної справи: податкове зобовязання, визначене податковим органом позивачу, складається з штрафної (фінансової) санкції, яку застосовано за відсутності заборгованості за основним податковим платежем.

Так, згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 1 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що в разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Як убачається з податкового повідомлення-рішення, яке є предметом спору в даній справі, податкова заборгованість з податку на прибуток саме «за основним платежем»у позивача відсутня.

Таким чином, жодні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.02.2009 №0000082300/2є протиправним і підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач не суду заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2010 №0000082300/2, прийняте Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області, згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3635944 (три мільйони шістсот тридцять пять тисяч девятсот сорок чотири) гривень 75 коп., з яких: 0 (нуль) гривень за основним платежем; 3635944 (три мільйони шістсот тридцять пять тисяч девятсот сорок чотири) гривень 75 коп. штрафні (фінансові) санкції.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 31 січня 2011 року.