Постанова № 20956326, 13.09.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2011 року 1756/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю

позивача: Любенко А.О., Томіної О.В.,

відповідача : Літвінова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-упроваджувальна фірма «Охорона - Сервіс»

доДержавної податкової інспекції в Вишгородському районі Київської області

проскасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-упроваджувальна фірма «Охорона - Сервіс»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Вишгородському районі Київської області про скасування податкового повідомлення рішення від 11.03.2011 № 0000252300 відповідно до якого позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення ним вимог, зокрема, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди, а тому, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при його прийнятті невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угода, укладена між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», є нікчемною, оскільки контрагент позивача не здійснював поставку товару (робіт, послуг), а отже, вона укладена без мети реального настання правових наслідків і направлена на заниження обєкту оподаткування та несплати податків. Тому, документи, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за даною операцією, складені з порушення підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР і не можуть слугувати підставою для формування суми податкового кредиту позивачем. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-упроваджувальна фірма «Охорона - Сервіс»(надалі ТОВ ВУФ «Охорона - сервіс»), як юридична особа зареєстроване Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 29.12.1993. Як платник податку перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції в Вишгородському районі Київської області (надалі ДПІ у Вишгородському районі). З 16.08.2007 позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що видано Свідоцтво № 100059295.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 11.02.2011 по 17.02.2011 посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ВУФ «Охорона - сервіс»щодо дотримання податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за жовтень, грудень 2009 року.

У ході перевірки встановлено, зокрема, порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого ним занижено податкове зобовязання по податку на додану вартість за четвертий квартал 2009 року у розмірі 18833,33 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що правочин, укладений між ТОВ ВУФ «Охорона - сервіс»та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»від 01.10.2009 № 290-2/09 є нікчемним і в силу положень статей 215, 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. В обґрунтування такого висновку посадові особи податкового органу зазначили, що у момент укладення зазначеного договору, сторони не дотримались вимог, які встановлені частиною третьою та пятою статті 203 Цивільного кодексу України щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину та відсутності наміру створити реальні правові наслідки, що обумовлені ним.

В основу таких припущень покладено лише дані про те, що зазначений договір від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підписаний невстановленою особою, оскільки у провадженні СУ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа, яка порушена стосовно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_4 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»та його твердження про не укладання від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»жодних документів.

З огляду на зазначене та беручи до уваги висновки, що викладені у акті перевірки ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що проводилась ДПІ у Печерському районі м. Києва, а саме: відсутність у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності; згідно бази даних АІС Податки у деклараціях з податку на прибуток підприємств, які надавались ТОВ «С.Дж.Р.Груп»до ДПІ у Печерському районі м. Києва основні засоби у СГД відсутні, податковий орган дійшов висновку про відображення позивачем в податковій звітності правових взаємовідносин з субєктом господарювання без мети реального настання правових наслідків, а лише з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків.

За результатами перевірки відповідачем складений акт від 24.02.2011 № 357/23-2/19422152 (надалі Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів у розмірі 23541,66 грн., в тому числі за основним платежем 18833,33 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 4708,33 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 11.03.2011 №0000252300.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги межі позовних вимог, для вирішення даної справи суд досліджує обставини чи є договір, укладений між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»на виконання роботи з прокладки кабелів системи оповіщення по вулиці Північна, 26 в Оболонському районі м. Києва від 01.10.2009 нікчемним. Тобто, чи вчинений він з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та чи порушує публічний порядок.

Частинами третьою та пятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Дії фізичних осіб представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Як установлено під час судового розгляду, 01.10.2009 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було укладено договір на виконання роботи з прокладки кабелів системи оповіщення по вулиці Північна, 26 в Оболонському районі м. Києва з використанням наданих замовником матеріалів, який підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Відповідно до пункту 3.1 даного договору вартість робіт складає 98000,00 грн., в тому числі ПДВ 16333,33 грн.

Як встановлено перевіряючими під час проведення перевірки, позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «С.Дж.Р.Груп»згідно платіжних доручень № 157 від 15.10.2009 та № 175 від 01.12.2009 перераховано грошові кошти на загальну суму 113000,00 грн. в тому числі ПДВ 18333,33 грн. В свою чергу, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»позивачеві були видані податкові накладні № 8500 від 15.10.2009 на суму 80000,00 грн. в тому числі ПДВ 13333,33 грн. (за виконані монтажні роботи) та № 10328 від 01.12.2009 на суму 33000,00 грн., в тому числі ПДВ 5500,00 грн. (за виконання роботи з прокладки кабелю). Приймання передача виконаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»робіт на суму 113000,00 грн., в тому числі ПДВ 18833,33 грн., оформлене актом б/н від 14.12.2009.

Крім цього, результати виконаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп»робіт були передані позивачем, як генпідрядником, до ЗАТ «Оболонь»(замовник), про свідчать наявні в матеріалах справи акти № 104-1 та № 104-2 (а.с.31-36).

Тобто, зобовязання за вказаним договором на суму 113000,00 грн., в тому числі ПДВ 18833,33 грн., були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання передачі, податковими накладними, банківськими виписками щодо оплати за надані послуги (виконані роботи), тощо та передані замовникові без претензій та зауважень.

У суду також відсутні належні та допустимі докази того, що спірний правочин спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею, її надрами, іншими природними ресурсами, що він укладений щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Таким чином, відповідачем не доведено існуючих порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» договору від 01.10.2009 на виконання роботи з прокладки кабелів системи оповіщення по вулиці Північна, 26 в Оболонському районі м. Києва у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім цього, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, жодних рішень із зазначеного приводу відповідачем суду не надано.

Водночас, в матеріалах справи наявна постанова старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України про закриття кримінальної справи за фактом створення фіктивного підприємства відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4 за відсутністю складу злочину.

А отже, висновки перевіряючих про те, що в господарських операціях від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп» діяли особи, які не могли мати законних повноважень на здійснення цих операцій, що свідчить про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних цими особами, ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача.

А відтак, податковим органом не доведено суду належними та допустимими доказами факту того, що позивач уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування; не надано суду доказів щодо наявності у сторін умислу, направленого на незаконне заволодіння державним майном; доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими.

У звязку з чим, висновок відповідача про нікчемність правочину не має фактичного та правового обґрунтування, не підтверджується належними доказами, ґрунтується на субєктивних припущеннях посадових осіб податкового органу, які здійснювали перевірку, та невірному застосуванні положень Цивільного кодексу України.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Крім цього, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на дату проведення спірної господарської операції, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»було зареєстровано як юридична особа Печерською районною державною адміністрацією м. Києва та було платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100039671 від 08.05.2007. У період здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», останнє подавало необхідну звітність до податкового органу та сплачувало податок на додану вартість.

Тобто, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Водночас, із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обовязкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до субєкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії договору, податкових накладних, акти приймання - передачі, а також копії банківських виписок. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг), підписи уповноважених представників сторін, печатки підприємств, які фіксують факт здійснення господарської операції, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічний перелік первинних документів наведений також в Акті перевірки.

Жодних доказів того, що результати робіт (послуг) не були використані позивачем у власній господарській діяльності як і доказів порушення позивачем періоду формування податкового кредиту у даних правовідносинах суду не надано. Водночас, твердження відповідача про їх відсутність спростовується матеріалами справи.

Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується здійснення господарських операцій, видані позивачеві податкові накладні містять всі необхідні реквізити та належно оформлені продавцем, який знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрований як платник податку на додану вартість на дату здійснення господарської операції, суд вважає доводи відповідача про непідтвердження позивачем права на податковий кредит в сумі 18833,33 грн. безпідставними та необґрунтованими.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене та беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Вишгородському районі Київської області від 11.03.2011 №0000252300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-упроваджувальна фірма «Охорона - Сервіс» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.Д. Панченко

Повний текс постанови виготовлено у повному обсязі та підписано 16.09.2011