Постанова № 20956288, 30.08.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2011 року 2а-177/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю

позивача: Коровікова Е.В.,

відповідача : Палагути Б.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптова Аптека «Алтея»

доБроварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

проскасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптова Аптека «Алтея»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 27.12.2010 № 0001562301/0 про донарахування позивачеві податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 235915,00 грн., в тому числі за основним платежем 144559,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 91356,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем зроблено помилковий висновок про порушення позивачем приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки валові витрати сформовані ним відповідно до вимог вищезазначеного Закону. У зв'язку з викладеним позивач просив суд скасувати оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 28.10.2010 по 08.12.2010 посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області на підставі направлень на перевірку від 28.10.2010 № 2145/232, від 24.11.2010 № 2330/231 було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010.

За результатами перевірки складений акт від 15.12.2010 № 870/231/33927544 (надалі Акт перевірки), у якому зафіксовані порушення позивачем положень підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР, що призвело до завищення ним валових витрат на загальну суму 565657,00 грн., в тому числі: у ІV кварталі 2007 року у розмірі 38411,00 грн., у І кварталі 2008 року у розмірі 37370,00 грн., у ІІ кварталі 2008 року у розмірі 41363,00 грн., у ІІІ кварталі 2008 року у розмірі 39974,00 грн., у ІV кварталі 2008 року у розмірі 45540,00 грн., у І кварталі 2009 року у розмірі 39200,00 грн., у ІІ кварталі 2009 року у розмірі 74901,00 грн., у ІІІ кварталі 2009 року у розмірі 45310,00 грн., у ІV кварталі 2009 року у розмірі 63240,00 грн., у І кварталі 2010 року у розмірі 71710,00 грн., у ІІ кварталі 2010 року у розмірі 68638,00 грн. та положення пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 8,9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», підпункту 3.1 пункту 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 № 271/7592, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 11374,00 грн., зокрема, у І кварталі 2008 року у розмірі 4641,00 грн., у ІІ кварталі 2008 року у розмірі 529,00 грн., у ІІІ кварталі 2008 року у розмірі 520,00 грн., у І кварталі 2009 року у розмірі 17,00 грн., у ІІ кварталі 2009 року у розмірі 846,00 грн., у ІІІ кварталі 2009 року у розмірі 3189,00 грн., у ІV кварталі 2009 року, у І кварталі 2010 року у розмірі 910,00 грн., у ІІ кварталі 2010 року у розмірі 1922,00 грн. та не виключено зі складу валових витрат у ІV кварталі 2008 року грошові кошти у розмірі 562,00 грн., а у ІV кварталі 2009 року 640,00 грн.

На підставі Акта перевірки, Броварською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 №0001562301/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 235915,00 грн., в тому числі за основним платежем 144559,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 91356,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивач у серпні 2007 року відніс до складу валових витрат витрати по податковій накладній, що видана Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів в Київській області від 06.08.2007 № 693 у розмірі 2268,00 грн., яка не містить індивідуального податкового номеру постачальника, номеру свідоцтва платника податку на додану вартість та у даній податковій накладній відсутня адреса субєкта господарювання.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин (надалі Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5 статті 5 зазначеного Закону України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У ході розгляду справи відповідачем не заперечувався факт наявності у позивача підтверджуючих документів щодо надання останньому послуг Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів та відповідною оплатою позивачем вартості цих послуг.

Суду не надано жодного доказу того, що зазначені витрати з оплати послуг не повязані з господарською діяльністю позивача (підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці).

Єдиною обставиною, на підставі якої перевіряючі дійшли висновку про завищення позивачем валових витрат у розмірі 2268,00 грн. є відсутність у нього належним чином оформленої податкової накладної.

Беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що твердження відповідача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, відсутність або неналежне заповнення податкової накладної, в силу положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є підставою для виключення такої суми з податкового кредиту платника та жодним чином не впливає на формування платником валових витрат.

Щодо висновку відповідача про неправомірне віднесення позивачем у періоді, що перевірявся, до складу валових витрат витрат, повязаних з придбанням візитних карток на загальну суму 26452,00 грн., зокрема у СПД ОСОБА_3 у розмірі 833,00 грн., у СПД ОСОБА_4 у розмірі 3660,00 грн., у СПД ОСОБА_5 у розмірі 20749, 00 грн., у ПП «001 АССА»у розмірі 1210,00 грн., суд зазначає наступне.

З метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за №925/11205, затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок).

Положеннями пункту 1.3 Порядку встановлено, що акт службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Саме в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства (пункт 1.6 Порядку).

Факти виявлених порушень викладаються в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (пункт 1.7 Порядку).

Враховуючи приписи абзацу 3, 4 підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень. Зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків, операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім цього, в силу положень підпункту 2.3.4 пункту 2.3 Порядку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Суд звертає увагу на ту обставину, що Акт перевірки, у даному випадку, не містить в собі жодного посилання перевіряючих на те у чому ж полягало порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та не розкриває зміст встановленого порушення.

А відтак, суд вважає, що висновки перевіряючих про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат витрат, повязаних з придбанням візитних карток на загальну суму 26452,00 грн. є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Щодо висновку відповідача про неправомірне віднесення позивачем у періоді з 01.07.2007 по 30.06.2010 до складу валових витрат витрати по придбанню рекламних послуг (розповсюдження рекламно-інформаційних листівок, флаєрів, прайс листів та буклетів) на загальну суму 573315,00 грн., а саме у ТОВ «Сервісний центр»у розмірі 4450,00 грн., у СПД ОСОБА_6 у розмірі 563740, 00 грн., у СПД ОСОБА_5 у розмірі 2186,00 грн., у Броварської редакції міськрайонного радіомовлення у розмірі 1600,00 грн., у ПМП «Юкат»- у розмірі 201,00 грн. (реклама у телефонному довіднику), у СПД ОСОБА_7 у розмірі 1138,00 грн. (трансляція відеоролика), суд зазначає наступне.

Як зазначає відповідач, вищевказані субєкти господарювання виготовляли та розповсюджували серед працівників медичних закладів та населення рекламно-інформаційні листівки, прайс листи, флаєри, буклети, які містять інформацію про місцезнаходження аптечних закладів позивача та наявні медпрепарати. Оскільки до перевірки позивачем були надані лише оригінал макети, на яких були відсутні серія та номер ліцензії позивача на право здійснення роздрібної торгівлі фармацевтичними матеріалами; надання рекламних послуг підтверджується лише актами приймання передачі наданих послуг та видатковими накладними, на підставі яких здійснювалась оплата, відповідач, з огляду на приписи частини другої статті 8 Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 № 270/96, дійшов висновку про завищенням позивачем валових витрат у розмірі 573315,00 грн.

Надаючи правову оцінку даним відносинам, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, за змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу положень підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема, на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті).

Законодавче визначення терміну "реклама" наведено в статті 1 Закону України "Про рекламу", згідно з яким реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких осіб чи товару. При цьому, реклама повинна бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи засобів розповсюдження, а споживачами реклами є невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама.

Витрати, що пов'язані з рекламними заходами, відповідно до положень підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 цього Закону передбачено особливий порядок обліку.

Як встановлено у ході судового розгляду справи, відповідачем не заперечувався факт наявності у позивача документального підтвердження звязку витрат на проведення рекламних заходів з господарською діяльністю позивача (договори, акти приймання передачі, звіти про надання послуг, видаткові накладні та факт отримання рекламної продукції).

Єдиною обставиною, на підставі якої перевіряючі дійшли висновку про безпідставне віднесення до складу валових витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності є висновок, що на наданих до перевірки оригінал макетах відсутні серія та номер ліцензії позивача на право здійснення ним роздрібної торгівлі фармацевтичними матеріалами, що є порушенням приписів частини другої статті 8 Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 № 270/96.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що зміст частини другої статті 8 зазначеного Закону України неодноразово змінювався. Так, в редакції Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 - рекламодавець зобов'язаний на вимогу виробника або розповсюджувача реклами надати документальні підтвердження достовірності інформації, необхідної для виробництва та розповсюдження реклами.

У редакції Закону України «Про рекламу»від 11.07.2003 - рекламодавець на вимогу розповсюджувача реклами зобов'язаний надати документи, необхідні для розповсюдження реклами.

У редакції Закону України «Про рекламу»від 18.03.2008 - розповсюджувачі реклами не можуть поширювати рекламу, якщо відповідно до законодавства види діяльності або товари, що рекламуються, підлягають обов'язковій сертифікації або їх виробництво чи реалізація вимагає наявності відповідних дозволу, ліцензії, а рекламодавець не надав розповсюджувачу реклами копії таких сертифіката, дозволу, ліцензії, засвідчених у встановленому порядку.

Системний аналіз змін та редакцій положень частини другої статті 8 Закону України «Про рекламу»дає підстави дійти висновку, що дана норма регулює взаємовідносини лише між рекламодавцями та розповсюджувачами реклами.

Суд зазначає, що ані Акт перевірки, ані матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач, як замовник реклами (рекламодавець), не надав особі, яка здійснювала розповсюдження реклами (розповсюджувач реклами) копій документів, що зазначені у частині другій статті 8 Закону України «Про рекламу»від 03.07.1996 № 270/96.

Водночас, позивачем до матеріалів справи приєднані копії відповідей розповсюджувачів реклами, з якими існували взаємовідносини, про надання при замовленні реклами належним чином засвідченої копії Ліцензії позивача на право роздрібної торгівлі ним лікарських засобів (а.с.70-80, том І).

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат на оплату послуг по виконанню вантажно-розвантажувальних робіт, які придбавались у СПД ОСОБА_8 на підставі укладених договорів за період з 01.01.2008 по 30.06.2010 у розмірі 11374,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, у ході здійснення господарської діяльності позивач для виконання вантажно-розвантажувальних робіт на підставі укладених договорів використовував послуги СПД ОСОБА_8 Вказані транспортно-заготівельні витрати позивач відображав на рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»та відносив їх до складу валових витрат у тих податкових періодах, в яких були складені відповідні акти виконаних робіт.

На думку податкового органу, з огляду на приписи пунктів 8,9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»транспортно заготівельні витрати (надалі - ТЗВ) повинні включатись до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображатись на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума ТЗВ, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно (поквартально) повинна розподілятись між сумою залишку запасів на кінець звітного періоду і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані, тощо) за звітний період.

А відтак, позивач мав право включити до складу валових витрат суму ТЗВ у залежності від вибуття запасів, у звязку з чим, у І кварталі 2008 року сума завищення валових витрат становить 4641,00 грн., у ІІ кварталі 2008 року становить 529, 00 грн., у ІІІ кварталі 2008 року становить 520, 00 грн., у ІV кварталі 2008 року становить 562,00 грн., у І кварталі 2009 року сума завищення валових витрат становить 17,00 грн., у ІІ кварталі 2009 року становить 846, 00 грн., у ІІІ кварталі 2009 року становить 3189, 00 грн., у ІV кварталі 2009 року становить 639,00 грн., у І кварталі 2010 року становить 910,00 грн., у ІІ кварталі 2010 року становить 1922,00 грн. Загалом 11374,00 грн.

Сума завищення валових витрат по ТЗВ розрахована перевіряючими як різниця між ТЗВ (які включені до складу валових витрат у повному обсязі) та вибутими за податковий період ТЗВ.

Як встановлено у ході розгляду справи, спір у цій частині виник між сторонами внаслідок різного застосування положень законодавства, які регламентують порядок бухгалтерського обліку витрат, повязаних із оплатою послуг з перевезення та експедицією вантажів.

Так, за твердженням відповідача, перевезення та експедиція вантажів у складі ТЗВ є вантажно - розвантажувальними роботами тому, витрати на них повинні бути обліковані з урахуванням приписів Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246 і віднесені до обліку запасів, як транспортно заготівельні витрати.

Позивач вважає, що послуги з перевезення та експедицією вантажів є доставкою готової продукції, яка здійснюється сторонньою організацією, а тому, облік цих витрат повинен здійснюватися відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, а витрати відноситися на збутові.

Як встановлено у ході судового розгляду справи, на підставі укладених договорів позивач використовував послуги СПД ОСОБА_8 для перевезення та експедиції своїх вантажів.

Сторонами не заперечувалася та обставина, що СПД ОСОБА_8 здійснював перевезення готової продукції позивача від центрального складу до роздрібних точок продажу товару. Сам факт перевезення продукції сторонами не оскаржувався.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Пунктом 19 вказаного Положення встановлено, що витрати на збут включають, зокрема, такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Водночас, методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначаються Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 № 246.

До запасів згідно цього положення відносяться активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством.

Системний аналіз Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" та 9 "Запаси" у взаємозвязку із змістом правовідносин, що виникли між позивачем та СПД ОСОБА_8 дозволяє дійти висновку, що витрати повязані з оплатою транспортування та експедиції сторонньою особою готової продукції позивача, у даному випадку, належать до збутових витрат, та не повинні відноситись на початкову вартість (собівартість) такої продукції.

Окрім зазначеного, положеннями пункту пятого статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, встановлено, що підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Матеріали справи містять копію Положення про облікову політику ТОВ «Оптова Аптека «Алтея», затвердженого наказом позивача № ОД-1 від 04.01.2010, яким обумовлено відображення інформації про понесені підприємством ТЗВ в бухгалтерському обліку згідно норм Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318.

Тобто, відображення позивачем ТЗВ у складі витрат на збут з наступним їх включенням до складу валових витрат у повному обсязі на підставі підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»у даному випадку є правомірним.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що підпункт 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»встановлює, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат на оплату послуг, які придбавались у СПД ОСОБА_8 на підставі укладених договорів за період з 01.01.2008 по 30.06.2010 у розмірі 11374,00 грн., є неправомірними та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях відповідача.

В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та, відповідно, прийнятого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач не суду заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з Державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70 - 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 27.12.2010 № 0001562301/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови

Суддя Н.Д. Панченко

дата виготовлення та підписання повного тексу постанови 05.09.2011