Постанова № 20954557, 09.11.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2011 р. справа № 2а/0570/15064/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 25 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНП-СХІД», м. Маріуполь

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000322300 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 177 181,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. від 26 вересня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 17 жовтня 2011 року

ОСОБА_3 за дов. від 28 липня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «АНП-СХІД» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000322300 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 177 181,00 грн.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000322300 Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 177 181,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 1,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки висновки податкового органу про здійснення безтоварних операцій не відповідають фактичним обставинам. Так, перевіркою встановлено, що договір постачання нафтопродуктів, укладений з ТОВ «Дината» в силу приписів ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України, на підставі того, що одним з постачальником ТОВ «Дината» є ПП «ЛФ Чиж 2010», яке не знаходиться за юридичною адресою та не надало до перевірки документи, які посвідчують постачання товарів від ПП «ЛФ Чиж - 2010» до ТОВ «Дината». Позивач вважає, що дані підстави не є достатніми для встановлення правочину нікчемним. Податковим органом не надано доказів, що правочин завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, а тому згідно вимогам закону, його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Зокрема, відсутній вирок суду з відповідних обставин, які мали місце, відсутні пояснення посадових осіб підприємств-контрагента.

Відповідно до умов договору постачання продуктів № 22 від 09.02.2011р., укладеного позивачем з ТОВ «Дината» позивачем придбано дизельне пальне, що оформлено податковими накладними та видатковими накладними. Розрахунки за отриманий товар проводилися в безготівковій формі відповідними платіжними документами на загальну суму 1 656 495,42 грн.

Крім того, наявність поставок від ТОВ «Дината» також підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), в яких визначено авто підприємство (автомобіль, його державний номер, прізвище, ім'я по батькові водія, причіп та його державний номер, визначено вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження, пункт розвантаження).

Операції по придбанню товарів та проведених розрахунків відображені позивачем в бухгалтерському обліку.

Позивач має всі необхідні умови для здійснення зазначених господарських операції та у ТОВ «Дината» також присутні усі необхідні для господарської діяльності умови. Так, ТОВ «Дината» укладені договори оренди з ТОВ «Агропромимпекс» № 0107 від 01.07.2010р. № 0102 від 01.02.2011р., відповідно до яких ТОВ «Дината» взяло в оренду у ТОВ «Агропромимпекс» в тимчасове користування резервуари для паливно-мастильних матеріалів в кількості 4 шт.

Відповідно до вищенаведених договорів ТОВ «Дината» виконує своїми силами усі технологічні роботи, пов'язані з прийомом, зливом, сховом та передачею ПММ. Зазначені роботи проходять за адресою: 83032, м. Донецьк, вул. Чаадаєва. буд. 3.

Окрім того, постачальниками нафтопродуктів ТОВ «Дината» у відповідний період було не тільки ПП «ЛФ Чиж-2010», але й інші постачальники; ТОВ «ЕВР Компані», ТОВ «Фьюіл Трейд», ТОВ «Техінтерторг», ТОВ фірма«Донавторесурси» та інші.

Під час перевірки інвентаризацію проведено не було. Тому, неможливо встановити, яка кількість, та саме від якого постачальника нафтопродуктів, нафтопродукти отримані позивачем за договором № 22 від 09.02.2011р. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не доведено укладення позивачем нікчемного правочину.

Податковий кредит сформовано у відповідності до п.п. 7.2.1., 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманих податкових накладних.

Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вказавши на те, що позивач помилково вважає, що оцінки підлягають лише відносини, що вчинені безпосередньо між тими платникам податків, які сформували дані податкового обліку, а відносини між платниками податків попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на підтвердження факту реальності господарських операцій останніх у ланцюгу постачання.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Згідно із п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. Відповідно до п. 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, саме проведення операції з поставки товарів є обєктом оподаткування.

В ході проведення перевірки ТОВ «Дината» по взаємовідносинам з ПП «ЛФ «Чиж-2010» не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, не підтверджу наявність поставок товарів від ПП «ЛФ «Чиж - 2010» покупцям та придбання товарів ПП «ЛФ «Чиж - 2010» від продавців, що свідчить про що правочини між ПП «ЛФ «Чиж - 2010» та покупцями (постачальниками) здійснені без мети настання реальних наслідків.

Посилаючись на норми ст.ст. 203, 215, 626, 629, 655, 658 ЦК України, позивач вважає, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «Дината» не спричинили реального настання юридичних наслідків, оскільки відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Постачання відбувалося по ланцюгу: ПП «ЛФ «Чиж - 2010» - ТОВ «Дината» - ТОВ «АНП-СХІД» і саме у ланці постачання ПП «ЛФ «Чиж - 2010» - ТОВ «Дината» не встановлено факту придбання-продажу товарів, тому ТОВ «АНП-СХІД» не має права на формування податкового кредиту у звязку із відсутністю обєкта оподаткування податком на додану вартість у розумінні норми п. 185.1. ст. 185 ПК України.

Вищенаведене свідчить про вчинення позивачем нікчемного правочину, який не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю та порушує публічний порядок.

Враховуючи викладене, представники відповідача просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНП-СХІД» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 17.11.2009р., включене до ЄДРПОУ за номером 36842343 (арк. справи 12 24, том 1), взято на податковий облік 18.11.2009р., станом на момент перевірки перебуває на податковому обліку у ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області, є платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100257336, виданого 03.12.2009р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України.

Серед прав, наданих податковим органом, статтею 75 ПК України, передбачено право на проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок.

Як вбачається з наказу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області від 14.06.2011р. № 431 «Про проведення перевірки» (арк. справи 249, том 1) позапланова документальна виїзна перевірка позивача проведена на підставі пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України.

Серед прав, наданих податковим органом, пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України, передбачено здійснення позапланової перевірки, яка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що такий запит № 9982/10/23-113 від 21.06.2011р. про надання пояснень по взаємовідносинам з ТОВ «Дината» відповідачем був направлений позивачу не до початку перевірки, а вже в ході перевірки (арк. справи 206, том 1). На даний запит позивачем надана відповідь від 21.06.2011р. № 217 (арк. справи 207, том 1).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена без дотриманням вимог чинного законодавства щодо підстав її проведення.

Згідно із п. 78.5. ст. 78 цього Кодексу, допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Так, згідно із п. 81.1. ст. 81 Кодексу, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, і фактичної перевірки, яка проводиться з підстав, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби.

Направлення на перевірку від 15.06.2011р. №№ 000014/362, 000015/363 вручені позивачу під розпис 15.06.2011р. (арк. справи 250, том 1, арк. справи 1, том 2).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірки проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для не допуску посадових осіб до проведення перевірки відсутні.

У період з 15.06.2011р. по 21.06.2011р. ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області здійснена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Дината» за лютий 2011р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 29.06.2011р. № 808/23-113/36842343 (арк. справи 64 73, том 1).

За результатами перевірки керівником податкового органу 13.07.2011р. на підставі пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, за порушення п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 ПК України прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000322300, яким позивачу донараховано суму податку на додану вартість у розмірі 177182,00 грн., у т.ч. 177181,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних санкцій (арк. справи 74, том 1).

Перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту в сумі 177181,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Дината», а саме, по взаємовідносинам ТОВ «Дината» з ПП «ЛФ «Чиж 2010».

Як вбачається з акту перевірки, позивач включив до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Дината» суму ПДВ 276083,00 грн. в лютому 2011р., позивачем сплачено на користь ТОВ «Дината» кошти в сумі 1656495,42 грн.

Відповідачем був отриманий від ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька акт № 482/23-311/37133727 від 09.06.2011р. «Про результати документальної позапланової документальної перевірки ТОВ «Дината» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р. по взаємовідносинам з ПП «ЛФ «Чиж 2010» (арк. справи 159 174, том 1), в ході якої встановлено порушення пп.1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, що призвело до визнання угоди № 2102 від 09.02.2011р., укладено між ТОВ «Дината» та ПП «ЛФ «Чиж - 2010» нікчемною. З наведеного акту вбачається, що ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька отримані матеріали перевірки Кам'янобрідського відділення Ленінської МДПІ у м. Луганську відносно Приватного підприємств «ЛФ «Чиж - 2010» (акт від 21.04.2011р. № 600/16/37178747) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за лютий 2011р. Відповідно до акту перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, придбане від ПП «ЛФ «Чиж-2010» дизельне паливо ТОВ «Дината», реалізовано ТОВ «АНП-СХІД» у кількості 134 448л на суму 1 063 083,16 грн., у т.ч. ПДВ 177 180,52 грн. Перевіркою встановлено, що товар по вказаному правочину не був переданий. Первинні документи, складені від імені ПП «ЛФ «Чиж - 2010» не мають юридичної сили і доказовості у зв'язку з тим, що вони складені внаслідок здійснення нікчемного правочину. В ході перевірки ПП «ЛФ «Чиж - 2010» не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ПП «ЛФ «Чиж - 2010» підприємствам покупцям та придбання товарів (послуг) ПП «ЛФ «Чиж - 1010» від підприємств-продавців, що свідчить про те, що правочини між ПП «ЛФ «Чиж - 2010» та покупцями (постачальниками) здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно службової записки №143/26-013 від 23.05.2011р. ВПМ ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, ПП «ЛФ «Чиж - 2010» за адресою не знаходиться. Директор ПП «ЛФ «Чиж - 2010» ОСОБА_4 на момент виїзду податкової міліції за адресою проживання: АДРЕСА_1 не знаходиться. З усних пояснень сусідів, за вказаною адресою він не з'являвся більше двох місяців.

Таким чином, укладений правочин між ТОВ «Дината» та ПП «ЛФ «Чиж - 2010» суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок згідно ст. 228 ЦК України, а отже є нікчемним. У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ «АНП-СХІД», в порушення п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, відсутнє право на формування податкового кредиту в сумі 177 181 грн. за лютий 2011р. по операціях з підприємством постачальником ТОВ «Дината» по ланцюгу постачання від ТОВ «Дината» та від ПП «ЛФ «Чиж-2010».

Як встановлено судом, позивачем з ТОВ «Дината» був укладений договір постачання нафтопродуктів № 22 від 09.02.2011р. (арк. справи 26 29, том 1).

На підставі отриманих від ТОВ «Дината» податкових накладних на суму 177181,00 грн. (арк. справи 75 83, том 1) позивач сформував податковий кредит та відобразив його у декларації за лютий 2011р. (арк. справи 84 87, том 1).

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення рішення, яким донараховані податкові зобовязання з ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 177181,00 грн. є доведення обставини укладення позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Дината», а також доведення порушення позивачем норм Розділу V «Податок на додану вартість» ПК України.

Розділ V «Податок на додану вартість» ПК України визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно із п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзац 4 даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України (в редакції, що діяла до 04.08.2011р.) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із пунктами 201.1., 201.4., 201.6., 201.7. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Пунктом 201.8. ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено факт отримання податкових накладних (арк. справи 75 83, том 1). Сплата коштів за придбане дизельне паливо підтверджена відповідними платіжними дорученнями (арк. справи 57 63, том 1) та підтверджена податковим органом в ході перевірки (арк. справи 69, том 1).

Відповідно до п. 184.5. ст. 184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

В акті зустрічної перевірки, зазначено, що ТОВ «Дината» був зареєстрований платником податку на додану вартість 22.06.2010р. згідно свідоцтва № 100289490 та є платником ПДВ на день перевірки.

Таким чином, контрагент позивача ТОВ «Дината» має право на виписку податкових накладних, що в силу приписів п. 184.5. ст. 184 ПК України надає право позивачу на формування податкового кредиту за даними накладними.

Зазначене спростовує твердження позивача про завищення суми податкового кредиту, оскільки нормами пунктів 201.8., 201.10. ст. 201 ПК України чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що правочин має ознаки нікчемності, встановлені актом зустрічної перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька № 482/23-311/37133727 від 09.06.2011р. ТОВ «Дината» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «ЛФ «Чиж 2010», як на підставу завищення податкового кредиту внаслідок укладення нікчемного правочину, з огляду на наступне.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з ТОВ «Дината» з метою штучного формування податкового кредиту та отримання податкової вигоди за рахунок третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Законодавством недійсні правочини класифікуються на нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України) та оспорювані (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведене, посилання відповідача на безтоварний характер правочину, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит, підлягає зясуванню судом.

Стосовно такого висновку, суд зазначає наступне.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Донецької області від 03.08.2011р. по справі № 7/186пд за позовом ТОВ «АНП-СХІД» до ТОВ «Дината» про визнання недійсним договору постачання нафтопродуктів № 22 від 09.02.2011р. у задоволенні позовних вимог ТОВ «АНП-СХІД» відмовлено (арк. справи 128 130, том 1).

Згідно листа Господарського суду Донецької області від 02.11.2011р. (арк. справи 225, том 1) дане рішення набрало законної сили 15.08.2011р.

Позивач у даній справі посилався, зокрема, на акт ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя № 808/23-113/36842343 від 29.06.2011р., який складний за результатами перевірки у даній справі.

Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що вищевказаний акт не є підставою для визнання договору постачання нафтопродуктів № 22 від 09.02.2011р. недійсним з огляду на приписи норм статей 215, 203, 204, 638, 626 ЦК України та статей 67, 179, 180, 207 Господарського кодексу України.

Однією із підстав для звільнення від доказування у відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України є обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили. Такі обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що правочин між позивачем та ТОВ «Дината» вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства (нікчемний правочин) чи сторонами недодержано в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (недійсний правочин).

В судовому засіданні позивачем надані належним чином оформлені податкові накладні, які є одною з необхідних умов для отримання платником податку права на податковий кредит.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, що відомості, які містяться в цих податкових накладних, а також в інших первинних документах, є неповними, недостовірними або суперечливими, що є наслідком укладення нікчемного правочину або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

З акту зустрічної перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька № 482/23-311/37133727 від 09.06.2011р. ТОВ «Дината» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «ЛФ «Чиж 2010» (арк. справи 159 174, том 1) вбачається, що контрагентом позивача - ТОВ «Дината» були надані до перевірки податкові накладні за період з 01.02.2011р. по 28.02.2011р., реєстри отриманих податкових накладних, видаткові накладні, платіжні доручення, журнали-ордери.

До складу податкового кредиту ТОВ «Дината» віднесено ПДВ у сумі 1271226,00 на підставі зазначених документів.

Згідно із п. 12 акту зустрічної перевірки (арк. справи 15, 16, том 1) дизельне паливо реалізовано на адресу ТОВ «АНП-СХІД» за угодою № 22 від 09.02.2011р. на загальну суму 1063083,16 грн., у т.ч. ПДВ 177180,52 грн.

Відповідно до умов договору постави нафтопродуктів № 22 від 09.02.2011р. (арк. справи 26 29, том 1), поставка товару здійснюється транспортом постачальника або транспортом покупця. У разі постачання товару транспортом покупця, ціна товару включає транспортні витрати.

Судом встановлено, що транспортування товару здійснювалося за рахунок ТОВ «Дината», про що свідчать товарно-транспортні накладні, виписані ТОВ «Дината» (арк. справи 39 56, том 1). На запит відповідача, позивачем в ході перевірки були надані пояснення та підтверджуючі документи щодо транспортування товару та подальшого його використання для реалізації через мережу автозаправочних станцій листом від 21.06.2011р. № 217 (арк. справи 157, том 1).

Крім того, до початку перевірки позивача ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька була проведена зустрічна звірка ТОВ «Дината» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «АНП-СХІД», яка оформлена довідкою № 679/23-411/37133727 від 31.05.2011р. (арк. справи 239 243, том 1), висновками якої встановлено, що документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Дината» із ТОВ «АНП-СХІД», їх вид, обсяг, кількість та розрахунки. Звіркою ТОВ «Дината» встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ «АНП-СХІД».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 ст. 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Під час розгляду справи судом досліджено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 02.11.2011р. (арк. справи 226, том 1), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «Дината» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Дината» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Як в ході перевірки, так і під час розгляду справи позивачем не надані первинні документи, які підтверджують формування податкового кредиту на суму 177181,00 грн. за лютий 2011р. Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Дината» підтверджені первинним бухгалтерськими документами (товарно-транспортними накладними, податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, рахунками-фактурами).

Зазначена обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем норм Розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України є безпідставним.

Суд приходить до висновку, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивач отримував податкову вигоду, як то зазначено в акті перевірки.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, висновки щодо нікчемності правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Дината» ґрунтуються на обставинах перевірки взаємовідносин останнього з ПП «ЛФ «Чиж-2010».

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань визнання недійсними правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Тому суд не приймає до уваги в обґрунтування безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дината» відомості щодо господарських взаємовідносин останнього з ПП «ЛФ «Чиж-2010», оскільки вони не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчинених безпосередньо підприємством позивача.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п. 7. підрозділу 10. Розділу XX «Перехідні положення» ПК України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту в сумі 177181,00 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 1,00 грн. є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0000322300 від 13.07.2011р. було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АНП-СХІД» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000322300 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 177 181,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 1,00 грн. задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011р. № 0000322300 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 177 181,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 1,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНП-СХІД» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 9 листопада 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 14 листопада 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.