Постанова № 20954517, 04.10.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2011 р. справа № 2а/0570/13351/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 35 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Родинське

до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000541742/0 від 29.09.2010р. на суму 32443,29 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за дов. від 5 вересня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_3 за дов. від 5 січня 2011 року

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000541742/0 від 29.09.2010р. на суму 32443,29 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що податковим органом безпідставно нараховані податкові зобовязання з податку на додану вартість, оскільки висновки податкового органу, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам перевірки. В акті перевірки вказано, що господарські відносини з ТОВ «Укрспецстройтранс» мали безтоварний характер, у зв'язку з тим, що на момент проведення перевірки були відсутні господарські договори, товарно-транспортні накладні та сертифікати походження товару. З цим твердженням позивач не погоджується, оскільки у нього є в наявності господарський договір від 06.08.2009р з ТОВ «Укрспецстройтранс». Передача товару від ТОВ «Укрспецстройтранс» підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними. Позивач вважає, що ненадання документів до перевірки не може свідчити про нікчемність правочину. Посилання позивача на ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України на підтвердження недійсності договору також є помилковим, оскільки позивач, як покупець мав намір, спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме на придбання товарно-матеріальних цінностей, а ТОВ «Укрспецстройтранс» мав внутрішню волю продати товар з метою отримання прибутку.

Крім того, позивач зазначає, що в акті перевірки помилково вказано, що він був присутнім під час перевірки, тоді як в цей час він знаходився на лікарняному, що підтверджується відповідними медичними документами.

Враховуючи вищевикладеного, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Красноармійської міської ради Донецької області 26.06.2002р., ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (арк. справи 9), перебуває на податковому обліку у Красноармійській ОДПІ з 26.06.2002р., перебуває на спрощеній системі оподаткування зі сплатою податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100238184 від 03.08.2009р., серії НБ № 240487.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні на час здійснення перевірки, її функції та правові основи діяльності були визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 11-1 цього Закону, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з наказу керівника Красноармійській ОДПІ від 15.09.2010р. № 867 «Про проведення позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.» (арк. справи 122, 123) у звязку із отриманням відповіді від ДПІ у Київському районі м. Донецька про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Укрспецстройтранс», позивачу був направлений письмовий запит від 17.08.2010р. № 16525/Ш/17-313-1, який отриманий ним 17.08.2010р. У звязку з тим, що у встановлений законом строк відповіді не отримано, керівником Красноармійській ОДПІ прийнято рішення про проведення позапланової виїзної перевірки позивача тривалістю 2 робочих дні - з 15.09.2010р. по 16.09.2010р. за період з 01.08.2009р. по 30.06.2010р.

Таким чином, судом встановлено, що позапланова невиїзна перевірки проведена з дотриманням вимог щодо підстав її проведення.

Статтею 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлені умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок. Так, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Красноармійської ОДПІ від 15.09.2010р. № 867 та направлення на перевірку від 15.09.2010р. № 400 (арк. справи 120, 122, 123) вручені під підпис позивачу 15.09.2010р.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка проведена з дотриманнями вимог чинного законодавства, підстави для не допуску посадових осіб органу податкової служби до проведення перевірки відсутні.

У період з 15.09.2010р. по 16.092010р. Красноармійською ОДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань перевірки відомостей щодо взаємовідносин з підприємством контрагентом ТОВ «Укрспецстройтранс» за період з 01.08.2009р. по 30.06.2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 21.09.2010р. № 1042/17-313-2/НОМЕР_1 (арк. справи 10 19).

За результатами перевірки керівником податкового органу 29.09.2010р. згідно із п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, за порушення п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000541742/0, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 32443,29 грн., у тому числі 21628,86 грн. за основним платежем та 10814,43 грн. - за штрафними санкціями (арк. справи 20).

Перевіркою визначення податкового кредиту встановлено його завищення в сумі 21628,86 грн. за період з серпня 2009р. по червень 2010р., а саме, до складу податкового кредиту включено ПДВ: за серпень 2009р. в сумі 3416,00 грн., за вересень 2009р. в сумі 2029,65 грн., за жовтень 2009р. в сумі 2734,00 грн., за листопад 2009 р. в сумі 600,00 грн., за грудень 2009р. в сумі 1050,00 грн., за квітень 2010р. в сумі 5500,96 грн., за травень 2010р. в сумі 4233,20 грн. та за червень 2010р. в сумі 2065,05 грн.

Як зазначено в акті перевірки, до перевірки не надано господарські договори, укладені з ТОВ «Укрспецстройтранс», бухгалтерські накладні (акти виконаних робіт), тощо: за серпень 2009р., вересень 2009р., жовтень 2009р., листопад 2009р., грудень 2009р.; податкові накладні: за серпень 2009р., вересень 2009р., жовтень 2009р. листопад 2009р., грудень 2009р.; товарно-транспортні накладні (далі ТТН); фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товарів, виконання робіт (надання послуг) за вчиненим правочином - податкові накладні, рахунки-фактури і довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату грошових коштів і вчиненим правочином - платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки РРО або інші документи щодо проведені взаєморозрахунків; реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, у періоді з 01.08.2009р. по 31.12.2009р. не має можливості визначити походження товару, переміщення товару, виробника отриманої продукції та засоби транспортування, а отже, не має підстав вважати, що придбання ТМЦ здійснювалось для використання в безпосередньому виробництві та, як наслідок, у веденні господарської діяльності, що суперечить вимогам пп. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р.

В порушення пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по документам із назвою «податкова накладна» у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Укрспецстройтранс» за нікчемними правочинами на суму 11 799,21 грн.

Згідно відповіді, отриманої від ДПІ у Київському районі м. Донецька від 27.08.2010р. № 9203/7/23-213 (арк. справи 100), провести перевірку ТОВ «Укрспецстройтранс» не можливо у зв'язку з тим, що підприємство за юридичною та фактичною адресою не знаходиться.

Разом з тим, ДПІ у Київському районі м. Донецька направлено відповідачу акт від 26.08.2010р. № 3249/23-2/36615845 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Укрспецстройтранс» (арк. справи 101 104), яким встановлено, зокрема, що ТОВ «Укрспецстройтранс» було зареєстроване платником ПДВ з 13.08.2009р. Свідоцтво платника ПДВ № 100240016 анульовано 12.08.2010р. актом ДПІ у Київському районі м. Донецька від 12.08.2010р. № 17519/10.

Згідно проведеного аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, встановлено, зокрема, що останньою податковою звітністю ТОВ «Укрспецстройтранс» є: декларація з податку на прибуток за 2009р., декларація з податку на подану вартість за травень 2010р. та розрахунок комунального податку за червень 2010р. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ на підприємстві у 1 кварталі 2010р. працює 1 особа (директор), яка, враховуючи загальний обсяг декларуємих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) фізично не могла здійснювати такий об'єм роботи. Згідно податкової звітності ТОВ «Укрспецстройтранс» не є платником податку з вісників транспортних засобів, що свідчить про відсутність на балансі підприємства транспортних засобів. Підприємством за 2009р. та за 1кв. 2010р. не надавалися до інспекції розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища, тобто у ТОВ «Укрспецстройтранс» відсутні пересувні джерела забруднення - транспортні засоби.

Крім того, ДПІ у Київському районі м. Донецька встановлено, що контрагентом ТОВ «Укрспецстройтранс» є ТОВ «Бугпром», сума податкових зобов'язань за лютий 2010р. з ПДВ становить 5,3 тис. грн., уточнюючи розрахунки не надавались, декларація з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010р. не надавалась. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у І кварталі 2010р. складала 1 особа (директор).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.02.2010р. порушено провадження у справі № 5/ЗЗБ про банкрутство ТОВ «Бугпром». 25.05.2010р. до ЄДР внесено запис № 12661410004030818 про внесення рішення про ліквідацію юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом. Місцезнаходження підприємства не встановлено.

Враховуючі те, що у ТОВ «Укрспецстройтранс» та його постачальників відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування з валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Тому згідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності за березень - червень 2010р.

Як встановлено судом, позивачем з ТОВ «Укрспецстройтранс» було укладено договір поставки товару № П-01/08/09 від 16.08.2009р. на постачання товару в асортименті, кількості та по ціні, що встановлюються за попередньою домовленістю сторін (арк. справи 21). Згідно із розділом 2 договору постачальник видає покупцю накладні та податкові накладні.

На виконання вказаного договору між сторонами були підписані видаткові накладні, з яких вбачається, що предметом поставки є паливно-мастильні матеріали: від 30.06.2010р. № 300623 на суму 12390,30 грн. (ПДВ 2065,05 грн.), від 17.05.2010р. № 170503 на суму 25399,20 грн. (ПДВ 2283,00 грн.), від 16.04.2010р. № 160404 на суму 27205,80 грн. (ПДВ 4534,30 грн.), від 17.05.2010р. № 030401 на суму 5799,98 грн. (ПДВ 966,66 грн.).

ТОВ «Укрспецстройтранс» були видані позивачу податкові накладні на такі ж суми № 300623 від 30.06.2010р., № 140503 від 17.05.2010р., № 160404 від 16.04.2010р. та № 030401 від 03.04.2010р.

Зазначені документи містяться в матеріалах справи (арк. справи 22 29) та були досліджені відповідачем під час перевірки.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Предметом доказування в цій справі в частині правомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення є доведення обставини укладення позивачем правочину з ТОВ «Укрспецстройтранс», який є недійсним, тобто, не створює юридичних наслідків.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 ГК України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Судом досліджений спеціальний витяг з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Укрспецстройтранс» станом на 01.10.2011р. (арк. справи 114 116). З витягу вбачається, що зазначене підприємство під час здійснення операцій з постачання паливно-мастильних матеріалів та складення первинних документів було зареєстроване як юридична особа та є зареєстрованою на даний момент.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, постачальник позивача ТОВ «Укрспецстройтранс» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, а як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Суд враховує те, що позивач є субєктом спрощеної системи оподаткування, на якого розповсюджується дія Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. № 727/98 та є платником єдиного податку та податку на додану вартість, що посвідчується відповідними свідоцтвами (арк. справи 116, 117).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч. 3 ст. 2 цього Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності, зокрема, передбаченому Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998р. № 727/98.

Разом з тим, відповідно до п. 6.3. Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.04.2000р. за № 208/4429 (діяв до 14.01.2011р.), якщо фізична особа - підприємець приймає рішення бути платником ПДВ після переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визначену Указом, така особа реєструється платником ПДВ у порядку, визначеному цим Положенням. Коли фізична особа - підприємець одночасно зареєстрована платником ПДВ і є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, на неї поширюється порядок нарахування і сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товару (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товару (послуг).

Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як встановлено судом ТОВ «Укрспецстройтранс», як продавцем товару складені податкові накладні. На момент складення податкових накладних ТОВ «Укрспецстройтранс» (квітень 2010р. червень 2010р.) було зареєстроване платниками податку на додану вартість. Свідоцтво платника ПДВ № 100240016 анульовано ДПІ у Київському районі м. Донецька лише 12.08.2010р.

Податкові накладні отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту.

Крім того, факт отримання паливно-мастильних матеріалів підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами.

Щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що вони є обовязковими у випадку, коли вантажні перевезення здійснюються на договірних умовах, що встановлено п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009р. № 207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Стосовно доводів відповідача щодо необхідності наявності товарно-транспортних накладних у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, на який посилається відповідач в акті перевірки, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема «Товарно-транспортна накладна», ф. N 1-ТН.

Пунктом 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

В свою чергу, наведений наказ не було у встановленому порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затверджена наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року № 228/253, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 р. за N 483/15, якою було передбачено, що товарно-транспортна накладна - типова форма N 1-ТН є документом суворої звітності, згідно з висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006 р. № 10/68 рішення про державну реєстрацію вказаного наказу скасовано та 31.05.2006 року наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Також наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. № 493 були внесені зміни до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, а саме п. 11.2 Правил виключено, яким було передбачено, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером. Форма і порядок заповнення цих документів Замовником і Перевізником визначаються відповідними нормативними актами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що ТТН не є документом, обовязковість якого передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку і не може бути підтвердженням права платника податку на формування податкового кредиту.

Стосовно доводів відповідача про те, що ТОВ «Укрспецстройтранс» не декларує податкові зобовязання та не знаходиться за юридичною адресою, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Суд також не приймає посиланні відповідача про неможливість ТОВ «Укрспецстройтранс» здійснити постачання ПММ позивачу внаслідок того, що на підприємстві відсутні транспортні засоби та в штаті знаходиться лише один директор, оскільки дані висновки були здійснені лише на підставі аналізу податкової звітності «Укрспецстройтранс», яка не може достовірно свідчити про наявність або відсутність трудових ресурсів та виробничих потужностей у субєкта господарювання. Фактично ж перевірка даного контрагента не проводилася, первинні документи та дані бухгалтерського обліку не перевірялися.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов'язань визнання недійсними правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Тому суд не приймає до уваги в обґрунтування безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрспецстройтранс» відомості щодо господарських взаємовідносин останнього з ТОВ «Бугпром», оскільки вони не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчинених безпосередньо підприємством позивача.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок здійснення безтоварних господарських операцій за період квітень червень 2010р. не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, внаслідок чого податковим органом безпідставно занижено позивачу податковий кредит з ПДВ на 11799,21 грн. за цей період.

Разом з тим, перевіркою встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ, не підтверджені податковими накладними, на загальну суму 9 829,65 грн., в т.ч. за серпень 2009 р. в сумі 3416,00 грн.; за вересень 2009р. в сумі 2029,65 грн.; за жовтень 2009р. в сумі 2734,00 грн.; за листопад 2009 р. в сумі 600,00 грн.; за грудень 2009 р. в сумі 1050,00 грн., чим порушено пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Як в ході перевірки, так і під час розгляду справи позивачем не надані податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують формування податкового кредиту на суму 9829,65 грн. за серпень грудень 2009р. Зазначена обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи.

Отже, здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрспецстройтранс» не підтверджується належним чином оформленими податковими накладними в сумі 9829,65 грн.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підтверджується частково в сумі 9829,65 грн.

Суд не приймає посилання позивача в обґрунтування позову на те, що він не був присутній під час перевірки, оскільки на направленні та наказі про проведення перевірки від 15.09.2010р. містяться підписи позивача, що свідчить про те, що посадові особи були допущені ним до проведення перевірки. Під час перевірки позивачем були надані для дослідження податкові накладні та видаткові накладні, ліцензії. В акті перевірки зазначено, що перевірка проводилася в приміщенні офісу позивача (арк. справи 12) за адресою: м. Родинське, вул. Тупікова, 4.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту на суму 11799,21 грн., застосування до нього штрафних санкцій в сумі 5899,60 грн. є безпідставним.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000541742/0 від 29.09.2010р. на суму 32443,29 грн. задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення рішення № 0000541742/0 від 29.09.2010р. на суму 17 698,81 грн., у тому числі на суму 11799,21 грн. основного платежу та 5899,60 грн. штрафних санкцій.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 4 жовтня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 7 жовтня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.