Постанова № 20953368, 02.08.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 серпня 2011 р. (15:40) Справа №2а-6576/11/0170/26 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді ПетренкоВ.В., за участю секретаря АсєєвоїЛ.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Фірма Стас і Ко»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 21.01.11, паспорт НОМЕР_1;

від відповідача - не з`явився.

Суть спору: До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Фірма Стас і Ко» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005232301 від 25.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ в м.Сімферополі неправомірно та безпідставно зроблені висновки про порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 та п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від03.04.1997року, в результаті чого, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2010року в сумі 11089,00грн. та рішенням №0005232301 від25.05.2011року позивачу збільшено суму податкового зобовязання на суму 13861,25грн., у тому числі 11089,00грн. за основним платежем та 2772,25грн. штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АРКрим від06.06.2011року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на правомірність донарахування податкового зобовязання в сумі 13861,25грн., у тому числі 11089,00грн. за основним платежем та 2772,25грн. штрафних (фінансових) санкцій, про що надав суду письмові заперечення на адміністративний позов.

У судовому засіданні, що відбулося 02.08.2011року, представник позивача підтримав заявлені позовні вимог у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 02.08.2011року не забезпечив, про день, час та місце розгляду спавши повідомлений належним чином під розписку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України субєктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовязків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовязаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Фірма Стас і Ко» (далі ПП«Фірма Стас і Ко») є юридичною особою, зареєстрованою 12.10.1998року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРКрим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №614317, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №407805 від 14.02.2011 року; довідкою АА №461931 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.17-18).

Таким чином, судом встановлено, що ПП«Фірма Стас і Ко» є субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязане виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Відповідно до п.4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1,3 статті 4 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990року №509-ХІІ встановлено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до підпункту 2.1.4 п.2.1. статті 2 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з субєктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються субєктами владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Таким чином, органи податкової служби мають право проводити лише документальні невиїзні і планові та позапланові виїзні перевірки, підстави для проведення яких визначені законодавством України.

Відповідно до пп.1.3. п.1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 року № 925/11205 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), за результатами проведення виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового законодавства довідка. Такий акт є службовим документом, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення податкового законодавства субєктами господарювання.

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року №327, при оформленні результатів планових виїзних документальних перевірок в акті в обов'язковому порядку зазначається інформація, передбачена в розділі 2 зазначеного Положення.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі АРКрим було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП«Фірми Стас і Ко» з питань взаємовідносин з ПП«Севелітстрой» за грудень 2010року, за результатами якої складено акт від11.05.2011року №5849/23-4/30193824 (а.с.10-16).

Перевіркою встановлено порушення ПП«Фірми Стас і Ко» п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 та п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від03.04.1997року, в результаті чого, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2010року в сумі 11089,00грн.

В акті перевірки зазначено, що згідно даних бази «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено наступне:

ПП «Севелітстрой», ЄДРПОУ 35096833, стан 0, ДПІ в м. Сімферополі (Продавець) на ПДВ 11089 грн., сформувало податковий кредит фірми «Стас і Ко» (Покупець).

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість ПП«Севелітстрой» відобразило у своїй податковій звітності підприємства з наступними станами:

- «23» місцезнаходження не встановлено: ПП «Фрегат XXI» (ЄДРПОУ37172250); ПП«Родіна XXI» ( ЄДРПОУ 37172287)

Таким чином, в ході перевірки встановлено, що податковий кредит за грудень 2010року сформовано за рахунок постачальників зі станом, що відрізняється від «0», що свідчить про фіктивність формування податкового кредиту у ПП «Севелітстрой» та неможливість здійснення постачання товарів (робіт, послуг) у грудні 2010року.

Проведеною перевіркою встановлено, що у ПП «Фрегат XXI» та ПП«Родіна XXI» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортіні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Аналізуючи дані податкової звітності (для перевірки не представлено жодне первинних бухгалтерських документів) встановлено, що ПП «Фрегат XXI» та ПП«Родіна XXI» декларувало у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг), відсутність у ПП «Фрегат XXI» та ПП «Родіна XXI» основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів вказує про неможливість фактичного отримання та продажу товарів (робіт, послуг).

У зв'язку з викладеним, посадовими особами податкового органу зроблені висновки про відсутність документів, які б підтверджували фактичне отримання та реалізацію або використання у господарській діяльності товару.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продави доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Таким чином, посадовими особами податкового органу зроблені висновки про те, що податковий кредит ПП «Севелітстрой» за грудень 2010 року від постачальників ПП «Фрегат XXI», та ПП «Родіна XXI» який проведено на підставі нікчемних правочинів згідно з п.1.4 пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.4.1 ст.4, пп.7.2.3, п.7,2, пп.7.3.1 п.7.3. пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України від03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» підлягає зменшенню.

Покупець фірма «Стас і Ко» не могло отримувати товар (роботи, послуги) у звязку тим, що:

- як зазначено вище ПП «Севелітстрой» не здійснювало операцій по купівлі товару та послуг від постачальників ПП «Фрегат XXI» та ПП «Родіна XXI», а отже не могло мати таких обсягів товарної маси для її подальшої реалізації;

- у ПП «Севелітстрой» відсутні основні фонди та виробничі потужності, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Таким чином, перевіркою встановлено, що при формуванні структури податкового кредиту з ПДВ фірма «Стас і Ко» з ПП «Севелітстрой» за грудень 2010р. встановлено завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 11089 грн.

Судом перевірено обґрунтованість висновків податкового органу та встановлено наступне.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Але суд враховує, що таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України.

Суд зазначає, що ч.1 ст.207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у ч.2 ст.215 Цивільного Кодексу України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки позивача про те, що угода, укладена між ПП«Фірма «Стас і Ко» та ПП«Севелітстрой» є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобовязання також встановлені ч.1 ст.207 Господарського кодексу України та до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

Судом встановлено, що у грудні 2010року ПП«Фірма «Стас і Ко» виконало для ПП«Севелітстрой» будівельні роботи:

- роботи з аварійного поточного ремонту камяної огорожі територіального центру соціального обслуговування по вул.Куйбишева;

- роботи з поточного ремонту корпусу №6 спеціалізованого санаторія ім.Семашко смт.Сімеїз;

- роботи з поточного ремонту їдальні спеціалізованого санаторія ім.Семашко.

Судом встановлено, що реальне виконання зазначених робіт підтверджено довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010року та актами приймання виконаних робіт (а.с.22-41), рахунками фактурами за грудень 2010року (а.с.42-44).

Судом встановлено, що угода між відповідачами була реально виконана, ремонтні роботи виконані, що підтверджується податковими накладними, що є в матеріалах справи.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Всі первинні документи, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Всі податкові накладні, що підтверджують здійснення відповідачем вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Всі первинні бухгалтерські документи та податкові накладні були надані ДПІ в м.Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки, що підтверджено його текстом, зазначені в акті та в акті перевірки відсутні будь-які посилання на їх невідповідність вимогам зазначених Законів України.

Проаналізувавши всі матеріали справи судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, що ПП«Фірма «Стас і Ко» та ПП«Севелітстрой» мали умисел направлений на несплату податків та одержання неоподаткованого прибутку на момент здійснення господарських відносин.

Судом також враховано, що якщо суд встановлює, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України. Згідно з ч.1 ст.208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкція, зазначена в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

У судовому засіданні не знайшов підтвердження факт, що правочин між ПП«ФірмаСта і Ко» та ПП«Севелітстрой» був вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не доведений позивачем факт наявності умислу на укладення угоди з цією метою, навіть не доведений факт направленості умислу на несплату податків (зборів, інших обов'язкових платежів) обома сторонами угоди. Таким чином, у судовому засіданні не доведений ні факт вчинення правопорушення стосовно вчинення відповідачами недійсного правочину, ні факт вчинення правопорушення стосовно ухилення від сплати податків. Тому суд позбавлений можливості застосовувати до відповідачів санкцію, визначену частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не до ведемо правомірності прийняття податкового повідомлення рішення №0005232301 від25.05.2011року, яким позивачу збільшено суму податкового зобовязання на суму 13861,25грн., у тому числі 11089,00грн. за основним платежем та 2772,25грн. штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення №0005232301 від 25.05.2011 року підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання податкового повідомлення-рішення №0005232301 від 25.05.2011 року недійсним, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Вимога про визнання протиправним може стосуватися лише індивідуального акта.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства має бути визнання такого акта протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням викладеного, для повного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним податкове повідомлення рішення №0005232301 від 25.05.2011 року.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, і відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

В судовому засіданні проголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Постанова у повному обсязі виготовлена у строк, визначений ч. 3 ст. 160 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0005232301 від25.05.2011 року Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АРКрим.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Фірма Стас і Ко» 3,40 грн. витрат на оплату судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Петренко В.В.