Постанова № 20950543, 17.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2012                                                                                           № 8/66

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай Н.Ф.

суддів:           Баранця О.М.

          Пашкіної С.А.

при секретарі           Кулачок О. А.

За участю представників:

від позивача:           не з’явились

від відповідача:           не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу          Концерну «Техвоенсервіс»

на рішення                     господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 року

у справі                     № 8/66 (суддя Оленич Т. Г.)

за позовом                    Концерну «Техвоенсервіс»

до                               Державного підприємства Міністерства оборони України «171 Чернігівський ремонтний завод»

про                              стягнення 99699,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення перерахованих відповідачу коштів в сумі 50000 грн., збитків від інфляції в сумі 39826,24 грн., 3 % річних в сумі 6373,97 грн. та штрафу в сумі 3500 грн.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 60-64), в якій, окрім раніше заявлених позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 77742 грн. заборгованості по сплаті внесків на утримання позивача та 23750,63 грн. збитків від інфляції за прострочення сплати внесків.

Зазначена заяву судом першої інстанції не прийнято до розгляду, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України позивачеві до прийняття рішення по справі надано право збільшити розмір вже заявлених позовних вимог, в той час як частина із заявлених позивачем в Заяві про уточнення позовних вимог, вимог є фактично не збільшенням розміру вже заявлених позовних вимог (стягнення основного боргу, збитків від інфляції, 3 % річних та штрафу, нарахованих на суму основного боргу), а новими позовними вимогам (стягнення заборгованості по сплаті внесків на утримання позивача та збитків від інфляції за прострочення сплати вказаних внесків), порядок звернення з якими, передбачений розділом VІІІ Господарського процесуального кодексу України, має бути обов’язково дотриманий.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв до розгляду зазначені позовні вимоги.

З огляду на вказані обставини, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги про стягнення перерахованих відповідачу коштів в сумі 50000 грн., збитків від інфляції в сумі 39826,24 грн., 3 % річних в сумі 6373,97 грн. та штрафу в сумі 3500 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 року, повний текст якого підписаний 29.06.2011 року, у справі № 8/66 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що враховуючи, що позивач, в обґрунтування заявлених вимог посилається на укладення між сторонами договору позики, в той час як з матеріалів справи слідує, що сторонами не досягнуто згоди щодо істотної умови договору –суми позики, внаслідок чого в силу ч.8 ст.181 Господарського кодексу України зазначений договір є неукладеним, відсутні правові підстави для ствердження, що у відповідача виникли зобов’язання по поверненню 50000 грн. як заборгованості по позиці.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Концерн «Техвоенсервіс» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 року у справі № 8/66 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення дійшов невірного висновку, що сторонами не укладено договір позики.

Ухвалою від 09.08.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючого судді –Шипка В.В., суддів Борисенка І.В., Ільєнок Т.В. апеляційну скаргу Концерну «Техвоєнсервіс» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Керівника апарату від 12.10.2011 року № 01-24/681 в зв’язку з перебуванням судді –доповідача у справі Шипка В.В. на лікарняному та відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 8/66.

Згідно з Протоколом розподілу справи між суддями від 12.10.2011 року справу № 8/66 передано судді - доповідачу Коршун Н.М.

Ухвалою від 21.10.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя –Коршун Н.М., судді Авдєєва П.В., Куксова В.В. порушено апеляційне провадження по справі № 8/66.

Розпорядженням Керівника апарату від 24.11.2011 року № 01-24/797 в зв’язку з перебуванням судді –доповідача у справі Коршун Н.М. на лікарняному та відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 8/66.

Згідно з Протоколом розподілу справи між суддями від 24.11.2011 року справу № 8/66 передано судді - доповідачу Калатай Н. Ф.

Ухвалою від 28.11.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. розгляд справи призначено на 14.12.2011 року.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи, платіжним дорученням № 472 від 02.06.2006 року позивач перерахував Державному підприємству Міністерства оборони України «171 військовий завод», який Наказом Міністра оборони України від 09.09.2006 року №525 «Про перейменування державного підприємства Міністерства оборони України «171 військовий завод» та затвердження Статуту в новій редакції» перейменовано у Державне підприємство «171 Чернігівський ремонтний завод» (відповідач), 50000 грн. з призначенням платежу: «Позика згідно договору під виконання контракту № USE-20.3-461-Д/К-05 від 26.12.2005 р. Без ПДВ».

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що вказані кошти відповідачем позивачу повернуті не були, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з даним позовом.

Позивач, в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що вказані кошти відповідачу перераховані на виконання укладеного між сторонами договору позики зі строком її повернення до кінця 2006 року.

Відповідач факт укладення договору позики з позивачем заперечує, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

З огляду на вказані приписи закону, договір позики між позивачем та відповідачем мав бути укладений виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами);

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

При цьому, відповідно до ст.638 ЦК України:

- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1);

- договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2).

Отже, виходячи із змісту вказаних норм, для укладення договору у спрощений спосіб між сторонами має відбутися обмін листами, телеграмами, факсограмами, в яких мають бути викладені узгоджені між сторонами істотні умови договору.

Для встановлення факту укладення між сторонами договору позики позивач має довести, що сторонами в письмовій формі, в тому числі і у формі обміну листами, факсограмами, телеграмами, тощо досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на лист відповідача № 154 від 17.05.2006 року (факсограма), в якому відповідач звертається до позивача з проханням про надання тимчасової фінансової допомоги в сумі 400000 грн. з погашенням її до кінця 2006 року (т. 1 а.с. 10), та на платіжне доручення № 472 від 02.06.2006 року.

Проте, зміст вказаних документів не дає підстав вважати, що сторони у спрощений спосіб в розуміння ст. 181 ГК України уклали договір позики, оскільки, по-перше, в платіжному дорученні №472 від 02.06.2006 року відсутні будь-які посилання на лист відповідача від 17.05.2006 року №154, тобто не прослідковується причинно-наслідковий зв'язок між вказаними документами.

Крім того, зі змісту листа № 154 від 17.05.2006 року слідує, що в ньому відповідач просить позивача надати тимчасову фінансову допомогу на суму 400 000 грн. з терміном її погашення до кінця 2006 року, в той час як позивач платіжним дорученням № 472 від 02.06.2006 року перерахував відповідачу 50 000 грн. з призначенням платежу: «Позика згідно договору під виконання контракту №USE-20.3-461-Д/К-05 від 26.12.2005 р. Без ПДВ».

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За правилами ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі.

За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику, якщо це грошові кошти, у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням зазначених правових норм, істотною умовою, письмової згоди щодо якої при укладанні договору позики обов’язково мають дійти сторони, є розмір позики.

З огляду на вказані вище обставини, підстави для висновку про повне і безумовне прийняття позивачем пропозиції відповідача укласти договір позики на вказаних в факсограмі умовах, зокрема, щодо суми позики – 400 000 грн., відсутні.

В той же час, жодних доказів узгодження сторонами у письмовому вигляді суми позики в розмірі, вказаному позивачем, – 50 000 грн., матеріли справи також не містять.

Посилання позивача на акти звірки розрахунків №262 від 30.09.2008 року та №136 від 01.01.2008 року як на докази наявності між сторонами правовідносин позики за договором, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки зазначені акти не містять жодних посилань на те, що заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 50 000 грн. виникла саме на підставі укладеного між сторонами договору позики зі строком її повернення – до кінця 2006 року.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про відсутність в матеріалах справи доказів укладення позивачем та відповідачем договору позики.

Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні позову виходячи з відсутності між сторонами договірних відносин позики з огляду на наступні обставини.

За правилами ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити, в тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, тобто предмет і підстави позову, а також зазначення доказів, що підтверджують позов.

Предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову – ще фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

За правилами ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача зобов’язати відповідача повернути 50000 грн., підставою – факт їх неповернення відповідачем на вимогу позивача.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, факт перерахування позивачем відповідачу 50 000 грн., а також факти вимоги позивача ці кошти повернути і невиконання відповідачем цієї вимоги підтверджуються належними письмовими доказами.

Тобто, обставини, на які послався позивач у позові, доведені наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Отже, хоча і не за умовами договору, але спір між сторонами існує, тому необхідно, з урахуванням наявних в матеріалах справи документальних доказів, встановити дійсні права та обов’язки сторін у цьому спорі, підстави їх виникнення і вирішити спір згідно норм законодавства України, якими правовідносини сторін в цьому спорі регулюються.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності будь – якого укладеного між сторонами договору або іншого правочину, за яким би позивач перерахував відповідачу спірну суму, колегія суддів дійшла висновку, що кошти в сумі 50000 грн. є безпідставно набутим майном, яке відповідач, в силу приписів ЦК України, зобов’язаний повернути позивачеві.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Враховуючи відсутність письмової згоди сторін щодо повернення відповідачем спірної суми та строків такого повернення, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як слідує з матеріалів справи, претензіями № 225/К//433-6 від 17.03.2010 року та № 225/к/174-6 від 02.02.2011 року на адресу відповідача (т. 1 а.с.13-15) позивач вимагав повернути спірну суму. На доказ направлення вказаних претензії до матеріалів справи долучено копії фіскальних чеків № 2091 від 18.03.2010 року, № 0636 від 03.02.2011 року та повідомлень про вручення поштового відправлення № 03511249 та № 0411908380142.

Як слідує зі змісту вказаних повідомлень, відповідач претензії отримав 22.03.2010 року та 07.02.2011 року відповідно, а отже, виходячи з приписів ст. 530 ЦК України, мав виконати обов’язок по поверненню спірних коштів в строк до 30.03.2010 року включно, з огляду на що, зобов’язання по поверненню спірних коштів вважається простроченим з 31.03.2010 року.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов’язання по поверненню позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 50000 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 50000 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції в цій частині – скасуванню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 3500 слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді пені за порушення відповідачем зобов’язання по поверненню спірних коштів, а тому, вимоги позивача стягнути з відповідача штраф в сумі 3500 грн. за прострочення виконання зобов’язання визнаються колегією суддів безпідставними. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він розрахував зазначений штраф, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов’язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Позивачем не наведено норм закону, якими б у спірному випадку був передбачений штраф без визначення його розміру, що, за умови відсутності укладеного письмового договору щодо застосування штрафу певного розміру, унеможливлює застосування норм ст. 231 ГК України до правовідносин сторін.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує зі матеріалів справи, позивач заявляє до стягнення 3 % річних та збитки від інфляції за період з 01.01.2007 року по 01.04.2011 року.

Проте, як було встановлено вище, зобов’язання по поверненню спірних коштів є простроченим лише з 31.03.2010 року, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду за період з 31.03.2010 року по 01.04.2011 року.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в сумі 1508,22 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

50000/100*3/365*367=1508,22 грн.

Вимоги про стягнення збитків від інфляції, з огляду на період заборгованості, підлягають задоволенню в сумі 3853,67 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 у справі № 8/66 підлягає зміні, позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 50 000 грн. основного боргу, 1 508,22 грн. 3 % річних та 3 853,67 грн. збитків від інфляції, в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

З огляду на вказані обставини, апеляційна скарга Концерну «Техвоенсервіс» підлягає частковому задоволенню.

З огляду на досліджені судом обставини справи та приписи ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 81, 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Концерну «Техвоенсервіс» на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 у справі № 8/66 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 у справі № 8/66 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Чернігівської області від 24.06.2011 у справі № 8/66 в наступній редакції:

          « 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «171 Чернігівський ремонтний завод» (14029, м. Чернігів, вул. Кошового, 1, ідентифікаційний код 07978157) на користь Концерну «Техвоенсервіс» (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 33689867) основний борг в сумі 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн., 3 % річних в сумі 1 508 (одна тисяча п’ятсот вісім) грн. 22 коп., збитки від інфляції в сумі 3 853 (три тисячі вісімсот п’ятдесят три) грн. 67 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 553 (п’ятсот п’ятдесят три) грн. 62 коп. та 131 (сто тридцять одна) грн. 05 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

           3. В решті позову відмовити.

           4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «171 Чернігівський ремонтний завод» (14029, м. Чернігів, вул. Кошового, 1, ідентифікаційний код 07978157) на користь Концерну «Техвоенсервіс» (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 33689867) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 276 (двісті сімдесят шість) грн. 81 коп.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Чернігівської області.

6. Повернути до господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 8/66.

Головуючий суддя                                                                      Калатай Н.Ф.

Судді                                                                                          Баранець О.М.

                                                                                          Пашкіна С.А.