Рішення № 20949916, 17.01.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/24617.01.12 За позовом Приватного підприємства «Каралесс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс»

простягнення 28767,32 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю № 231 від 15.12.2011 р.;

від відповідача:не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Каралесс» (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс» (далі відповідач) про стягнення 29767,32 грн., з яких: 23908,00 грн. основного боргу, 4284,35 грн. збитків від інфляції, 1 574,97 грн. 3% річних. Також позивач просить судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості поставлених товарів, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс»заборгованості перед позивачем та нарахування останнім 3% річних та збитків від інфляції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. порушено провадження у справі № 5/246, розгляд справи призначено на 06.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/246 не виконав, проте 05.12.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надіслав клопотання у вигляді телеграми про відкладення розгляду справи, в звязку з хворобою повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс».

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 20.12.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання 20.12.2011 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/246 та ухвали господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. представниками позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 5/246 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2011 р. на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 5/246 на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 17.01.2012 р.

В судовому засіданні 17.01.2012 р. представником позивача на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Приватне підприємство «Каралесс»просить суд стягнути з відповідача 31983,01 грн., а саме: 23908,00 грн. основного боргу, 4410,54 грн. збитків від інфляції, 1703,79 грн. 3% річних, 1878,24 грн. пені, 65,28 грн. витрат, повязаних з пересиланням поштової кореспонденції відповідачу.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом в частині 23908,00 грн. основного боргу, 4410,54 грн. збитків від інфляції та 1703,79 грн. 3% річних, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 17 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року

При цьому, розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1878,24 грн. пені, 65,28 грн. витрат, повязаних з пересиланням поштової кореспонденції відповідачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо).

Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз'яснення № 02-5/289 від 18.09.1997 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) зазначав: зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. У п. 3 інформаційного листа № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" Вищий господарський суд України зазначив, що під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

Таким чином, з наведеного вбачається, що предявивши спочатку до стягнення суму основного боргу, 3% річних та збитків від інфляції, позивач не в праві пред'являти додаткові позовні вимоги, про які не йшлося в позовній заяві, а саме, щодо стягнення з відповідача пені та витрат, повязаних з пересиланням поштової кореспонденції відповідачу.

При цьому, суд додатково відзначає, що витрати, повязаних з пересиланням поштової кореспонденції відповідачу не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у відповідності до вказаної статті що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів повинні надсилатися до подання позовної заяви до суду, виходячи з того, що відповідно до ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються, зокрема, документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надсилаються поштою, кур'єрською доставкою або вручаються нарочним під розписку.

Невиконання вимоги щодо надіслання сторонам копії позовної заяви та відсутніх у них документів, що додані до позовної заяви, є відповідно до ст. 63 Господарського процесуального кодексу України підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, з наведеного вбачається, що надсилання позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів є обовязком особи, яка звертається з позовом до суду.

В судовому засіданні 17.01.2012 р. представником позивача підтримано свої збільшені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 17.01.2012 р. не зявився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 07.11.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/246 та ухвал господарського суду міста Києва від 06.12.2011 р. та 20.12.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.07.1997 р. із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, що поданий позивачем, та Спеціальним витягом з ЄДРПОУ.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.01.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Каралесс» (далі - Постачальник) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс»(далі - Покупець) товар на підставі наступних документів, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи:

- рахунків-фактур: № СФ-0000094 від 04.06.2009 р., № СФ-0000111 від 23.06.2009 р., № СФ-0000117 від 01.07.2009 р., № СФ-0000144 від 29.07.2009 р., № СФ-0000153 від 07.08.2009 р. (на загальну суму 36736,50 грн.);

- видаткових накладних: № РН-0000094 від 04.06.2009 р., № РН-0000110 від 24.06.2009 р., № РН-0000120 від 06.07.2009 р., № РН-0000150 від 10.08.2009 р., № РН-0000151 від 11.08.2009 р., на загальну суму 36736,50 грн.

Вказані видаткові накладні підписано повноважним представника сторін та скріплено печатками підприємств. Крім того, в матеріалах справи наявні довіреності відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача.

З письмових пояснень позивача вбачається, що перше усне замовлення роблять технологи заводів відповідача по телефону начальнику відділу продаж позивача: замовлялась певна кількість товару конкретного виду. Далі, начальник відділу продажу позивача оформлювала рахунок-фактуру і відправляла факсом на центральний офіс Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс», який підтверджував (або відхиляв) замовлення письмово через доручення, в якому вказана кількість замовленого товару. На підставі доручення начальник відділу продажу Приватного підприємства «Каралесс»виписувала видаткові накладні, податкові накладні по два екземпляри, один з яких залишається у замовника, а другий, завірений мокрою печаткою разом з оригіналом доручення повертався позивачу. Оформлені таким чином документи разом з товаром надавалися Покупцю.

Згідно з наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача, відповідачем сплачено за поставлений товар 12828,50 грн.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні та банківські виписки по особовому рахунку позивача, що підтверджують здійснені відповідачем часткові проплати містять посилання лише на рахунки-фактури, при цьому останні не містять жодного посилання на Договір поставки № 007-09 від 04.06.2009 р., укладений між сторонами, тому суд дійшов висновку, що матеріали позовної заяви свідчать про те, що поставка по вказаним спірним накладним здійснювалась за усною домовленістю сторін, а отже договір поставки (купівлі-продажу) у формі єдиного документу не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткових накладних. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Проте, відповідач, в порушення покладеного на нього чинним законодавством України обовязку по сплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, сплативши лише 12828,50 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи), внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 23908,00 грн.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема відмову відповідача в добровільному порядку виконати взяті на себе договірні зобовязання з оплати товару, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання вищевказаних норм права позивач звернувся до відповідача з претензію № 153 від 12.10.2010 р. (надіслана на дві адреси відповідача 12.10.2010 р. відповідно до відбитку поштового штемпеля на описах вкладення в цінний лист, та отримана відповідачем 15.10.2010 р. та 19.10.2010 р. за адресою: м. Київ, вул. Ахматової, 47, оф. 1, у відповідності до наявних в матеріалах справи повідомлень про вручення поштового відправлення). Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, жодних дій спрямованих на врегулювання даного спору не вчинив, існуючу заборгованість не погасив.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача становить 23908,00 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23908,00 грн. заборгованості за поставлений товар.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 1 574,97 грн. 3% річних та 4284,35 грн. збитків від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обовязку зі сплати грошових коштів за поставлений товар настало з 23.10.2010 р. (дата отримання відповідачем претензії № 153 від 12.10.2010 р. (15.10.2010 р.) + 7 днів (у відповідності до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Проте, здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є невірним, оскільки позивачем визначено початок прострочення відповідачем зобовязання з оплати товару 05.07.2009 р., та не враховано здійснених відповідачем часткових проплат.

Згідно з приписами п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 734,92 грн. 3 % річних та 1291,04 грн. збитків від інфляції.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромсервіс»(02152, м. Київ, вул. Березняківська, б. 30-А, кв. 206; ідентифікаційний код 31307965) на користь Приватного підприємства «Каралесс»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 55, літ Б; ідентифікаційний код 32917100) 23908 (двадцять три тисячі девятсот вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 92 коп. 3% річних, 1 291 (одну тисячу двісті девяносто одну) грн. 04 коп. збитків від інфляції та судові витрати в загальному розмірі 464 (чотириста шістдесят чотири) грн. 93 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 19.01.2012 р.