Рішення № 20945718, 21.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.11 Справа№ 5015/6250/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант Авто», м. Київ в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант Авто», м. Львів

про: стягнення страхового відшкодування в розмірі 9687 грн. 00 коп.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1 представник на підставі довіреності;

відповідача: не зявився.

Обставини справи: Ухвалою господарського суду від 26.10.2011 року прийнято до розгляду позовну заяву від 21.10.2011 року про стягнення грошових коштів в розмірі 9687 грн. 00 коп., порушено провадження та призначено справу до розгляду на 21.11.2011 року. Ухвалами господарського суду від 21.11.2011 року та від 07.12.2011 року розгляд справи судом відкладався, з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

Представнику сторони, що брав участь в судовому засіданні, розяснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

В судовому засіданні 21.12.2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, в повному обсязі, вимоги ухвали про порушення провадження в частині подання витребуваних судом документів в оригіналах для огляду в судовому засіданні виконав.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав заяву від 07.12.2011 року № 1098 про застосування наслідків спливу позовної давності. В судове засідання 21.12.2011 року представник відповідача не зявився, причини неявки не повідомив, доказів оплати не представив.

В судовому засіданні було оглянуто оригінали документів, копії яких подано позивачем до справи (страхового полісу, звіту, страхового акту).

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторона відмовилась.

21.12.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 26.12.2011 року.

Суть спору: Спір між сторонами виник у звязку із невиконанням відповідачем грошових зобовязань. Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»(надалі по тексту рішення - позивач) звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант Авто», м. Київ в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант Авто»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення 9687 грн. 00 коп. витрат по виплаті страхового відшкодування в порядку регресу.

Позивач вказує, 14.12.2007 року він уклав договір страхування із ОСОБА_2 на автомобіль «Тойота», номерний знак НОМЕР_1 зі строком дії до 14.12.2013 року. Внаслідок страхового випадку, що стався з вини страхувальника відповідача, автомобіль застрахований позивачем був пошкоджений в результаті чого позивач поніс витрати, які, згідно закону, повинен відшкодувати відповідач. Представлені суду матеріали позивач вважає достатніми для обґрунтування своєї вимоги. Позивач вказує, що на момент розгляду справи борг відповідача перед ним складає 9687 грн. 00 коп.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав пропуску строків позовної давності, який на його думку починає перебіг з моменту настання страхового випадку, а саме з 18.09.2008 року. Заявою про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач стверджує, що правовідносини між ним та позивачем не ґрунтуються на положення статті 1191 Цивільного кодексу України та не є регресними, виникли на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та є суброгацією. Оскільки при суброгації перебіг позовної давності розпочинається з моменту дорожньо-транспортної пригоди (18.09.2008 року), то позовна давність позивачем пропущена. Внаслідок наведеного відповідач просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у звязку із спливом позовної давності.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне: 14 грудня 2007 року між Закритим акціонерними товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»в особі заступника директора Львівської філії Гадзецького В.А. та гр. ОСОБА_2 було укладено договір № 640530489 страхування наземних транспортних засобів на автомобіль «TOYOTA Rav 4», номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску зі строком дії до 14.12.2013 року.

18.09.2008 року по вул. Шевченка в м. Стрий відбулася дорожньо-транспорна пригода за участю автомобіля «Черрі Амулет», номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3 та «Тойота», номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_2.

Постановою Стрийського районного суду Львівської області у справі № 3-9505/08 від 09.10.2008 року було визнано винним в порушенні Правил дорожнього руху України, що спричинило до дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3.

Зазначена дорожнього транспортна подія була визнана страховою, про що 19.09.2008 року було складено повідомлення про страхову подію № 29884-08. 29.09.2008 року страховик ОСОБА_2, звернулась до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування по полісу № 640530489, стосовно страхового випадку, що відбувся 18.09.2008 року.

Відповідно до Звіту експертного автотоварознавчого дослідження від 15.10.2008 року вартість відновлюваного ремонту автомобіля «Тойота», номерний знак НОМЕР_1, складає 9438 грн. 43 коп.

Платіжним доручення № 91771 від 28.10.2008 року позивачем перераховано в якості страхового відшкодування ОСОБА_2 суму 9687 грн. 77 коп.

Тобто, позивачем (страховиком) виконано зобовязання, передбачені ст. 979, п. 3.ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування», Договору страхування № 640530489, щодо здійснення страхової виплати.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована на момент ДТП у ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі гарант», правонаступником якої є ПАТ «Українська страхова компанія»«Гарант Авто», згідно полісу ВВ/2352550, тому саме вказана страхова компанія є відповідальною за заподіяну шкоду.

Дані обставини матеріалами справи підтверджуються, представниками сторін не спростовуються.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне:

Відносини, повязані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України «Про страхування», а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обовязкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України). Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування». Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування. В той же час, страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», відноситься до обовязкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобовязується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

В розумінні ст. 979 Цивільного кодексу України та ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Судом встановлено, що 18.09.2008 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль марки «ТОЙОТА», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Договором від 14.12.2007 року № 640530489 добровільного страхування наземного транспорту вказаний автомобіль застрахований позивачем від дорожньо-транспортної пригоди.

У відповідності до положень ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Судом також встановлено, що дорожньо-транспортну подію, яка мала місце 18.09.2008 року, внаслідок якої автомобіль марки «ТОЙОТА», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зазнав механічних пошкоджень, позивач визнав страховим випадком.

В силу положень ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Судом також встановлено, що у відповідності до положень договору від 14.12.2007 року № 640530489, на підставі заяви ОСОБА_2 від 29.09.2008 року про виплату страхового відшкодування, позивачем було проведено виплату страхового відшкодування в розмірі 9687 грн. 77 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 91771 від 28.10.2008 року.

Частиною 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України зазначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання кого створює підвищену небезпеку. Джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших обєктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості. В даному випадку автомобіль небезпечний неможливістю його раптової зупинки. Джерело підвищеної небезпеки має місце там, де діяльність людини може заподіяти шкоду оточуючим під час його експлуатації при зведенні заподіяння шкоди вольовим зусиллям володільця джерела підвищеної небезпеки до можливого мінімуму. Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки полягає в наявності трьох підстав для відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного звязку між протиправною дією та шкодою. Обовязок відшкодування завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки покладається на його володільця.

Відповідно до статті 1191 Цивільного кодекс України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки, а саме: «До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Стаття 116 Цивільного кодексу України встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ч.1, п.1 ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як встановлено судом, розмір виплаченого відшкодування складає 9687 грн. 77 коп. Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 9687 грн. 00 коп. З огляду на викладене, сума страхового відшкодування в розмірі 9687 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому, реалізація страховиком права вимоги можлива тільки після виплати страховиком страхового відшкодування та одержання його страхувальником (правонаступником страхувальника або особою, визначеною умовами договору страхування).

Відповідно до статті 25 Закону України “Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Враховуючи викладене, свідчити про отримання страховиком права вимоги можуть документи, які підтверджують фактичну виплату страхового відшкодування, розмір відшкодування та одержання його страхувальником (правонаступником страхувальника або особою, визначеною умовами договору страхування), а саме: страховий акт, платіжні документи, рахунки та виписки з них тощо.

Внаслідок наведених норм суд прийшов до висновку, що до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача в розмірі 9687 грн. 77 коп.

Така ж правова позиція застосована Вищим господарським судом України у постанові від 23.08.2011 року справі № 5019/438/11.

Відповідно до стаття 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Заявою від 07.12.2011 року відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Суд прийшов до висновку, що доводи відповідача про те, що вимога позивача до відповідача не є регресною, за праововю природою є суброгацією і тому позивачем пропущено позовну давність, є безпідставною через наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З наведеного випливає, що точкою відліку для початку спливу позовної давності є порушення права особи, внаслідок чого в такої особи виникає можливість звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Відповідач, який є страховиком відповідальності винної особи, не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому. Натомість, позивач сплатив потерпілому у ДТП страхове відшкодування за договором добровільного страхування.

У відповідності із ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за спричинені збитки.

Водночас п. 37.4 ст. 37 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачав, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно з п. 35.1 ст. 35 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий - МТСБУ) відповідну заяву із зазначенням усіх необхідних відомостей, передбачених ст. 35 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Таким чином з урахуванням цієї законодавчої норми до позивача перейшло право вимоги до відповідача щодо отримання страхового відшкодування. 15 березня 2011 року, з урахуванням положень ст. 35 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач звернувся із відповідною вимогою до відповідача щодо виплати страхового відшкодування. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачем було отримано вимогу та комплект документів, які додавались до цієї вимоги 18 березня 2011 року (є в матеріалах справи).

Норма п. 37.1 ст. 37 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду. З огляду на викладене та згідно із вимогами закону у відповідача був місячний строк для вирішення питання щодо проведення виплати страхового відшкодування і у випадку не виплати після спливу цього законодавчо встановленого місячного строку права позивача будуть вважатись порушеними або оспорюваними з боку відповідача і позивач має право звернутися безпосередньо до суду за захистом цих прав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У звязку з тим, що 18 березня 2011 року відповідач отримав вимогу та необхідні документи, а відтак повинен був здійснити виплату або відмовити у її проведення протягом одного місяця, тобто до 18 квітня 2011 року. Оскільки відповідачем було проігноровано надіслану йому вимогу, позивач дізнався про порушення своїх законних прав та інтересів 19 квітня 2011 року (після закінчення місячного строку для розгляду відповідачем питання щодо виплати страхового відшкодування). Тому виходячи із цього позовна давність обчислюється не з моменту дорожньо-транспортної події, а після того як позивач (до якого перейшло право вимоги) довідався чи міг довідатись про порушення чи оспорювання своїх прав. Відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті, позивач звернувся з позовом до суду 21.10.2011 року. Тому суд прийшов до висновку, що позовна давність позивачем не пропущена, і заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставною та необґрунтованою.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є підприємства та організації, яким предявлено позовну вимогу. Згідно Розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/492 від 28.07.1994 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб», стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст. ст. 22, 116, 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант Авто», м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2 ( код ЄДР 16467237) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», м. Київ, вул. Воровського, 33 (код ЄДР 16285602) грошові кошти в розмірі 9687 грн. 00 коп. страхового відшкодування, 102 грн. 00 коп. державного мита, 236 грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Матвіїв Р.І.