Рішення № 20945471, 16.01.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.12 Справа № 15/239/2011

За позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія», м. Луганськ

про стягнення 5 233 грн. 05 коп.

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

За участю:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області 20.06.1996;

від відповідача - представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у звязку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором-заявкою від 12.05.2011 № 1304 в сумі 4800 грн. 00 коп., пені в сумі 362 грн. 83 коп. та 3 % річних в сумі 70 грн. 22 коп.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач витребувані судом документи не представив, правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням підприємства та підтверджена довідкою державного реєстратора у виконавчому комітеті.

Явка учасників судового процесу не визнавалася судом обовязковою.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Жодна з ухвал суду не повернуті підприємством звязку без вручення відповідачу.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глорія», як замовником, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як перевізником, укладено договір (замовлення) від 12.05.2011 № 1304 (далі - договір).

У відповідності з умовами договору його предметом є взаємовідносини сторін, за якими перевізник зобовязується здійснити перевезення вантажу, наданого замовником, в міжміських сполученнях, а відповідач, як замовник, зобовязується сплатити послуги з перевезення в порядку та в термін, передбачені правочином.

Відповідно до умов договору вартість перевезення встановлена в сумі 4 800 грн. 00 коп. Виконання зобовязань з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи, зокрема, товарно-транспортними накладними від 12.05.2011 № 908, № 909, № 910 та № 911.

Умовами договору строк виконання зобовязань з оплати послуг встановлено не було.

Так, позивач предявив відповідачу письмову вимогу, оформлену листом від 23.05.2011 № б/н, про оплату вартості виконаних робіт відповідно до договору-заявки від 12.05.2011 № 1304.

Відповідачем 25.05.2011 отримана вказана вимога, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12).

Проте, зобовязання по оплаті послуг з перевезення відповідачем не виконані.

Крім того, позивач направив відповідачу претензію від 28.09.2011, яка отримана представником відповідача 31.10.2011 згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач вимоги претензії не виконав, відповіді не надав.

Тому, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з позовом про стягнення боргу.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, як неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк виконання обовязку відповідача по оплаті наданих послуг на день звернення із позовом до суду настав, враховуючи предявлення вимоги про оплату наданих послуг.

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Факт здійснення перевезення та настання строку виконання грошового зобовязання відповідачем не спростовано.

Таким чином, позовна вимога про стягнення коштів у сумі підлягає задоволенню повністю в сумі 4 800 грн. 00 коп. Згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Так, заявлена позивачем вимога по стягненню 3% річних у сумі 70 грн. 22 коп. підлягає задоволенню повністю.

Вимога позивача про стягнення пені в сумі 362 грн. 83 коп., не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Договір-замовлення не містить положень щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені та відповідно її розміру, у звязку з чим позивач не вправі нараховувати непередбачену договором санкцію у вигляді пені та вимагати її стягнення у судовому порядку.

Нарахування заявленої до стягнення пені позивач мотивує нормою п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Позивач невірно тлумачить зміст норми п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у звязку з чим його доводи з обґрунтування стягнення штрафних санкцій відхиляються судом з наступних підстав.

Згідно даної норми штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, за змістом даної норми, сторони за господарськими договорами мають визначати штрафні санкції виходячи з облікової ставки Національного банку України, якщо законом або сторонами у договорі не передбачено інший розмір відсотків. Тому, тлумачення норми п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, як визначення на законодавчому рівні нарахування штрафних санкцій у розмірі однієї облікової ставки є неправильним.

Щодо застосування позивачем подвійної облікової ставки з посиланням на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»слід зазначити, що згідно ст. 1 даного Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, законодавством, на яке посилається представник позивача, обмежено максимальний розмір пені, що може бути стягнута за невиконання грошового зобовязання, а не визначено в імперативному порядку розмір пені, що підлягає стягненню у будь-якому випадку незалежно від наявності певного правочину.

Тому, вимоги по стягненню пені є необґрунтованими.

Таким чином, оцінивши доводи позивача та надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з відповідача підлягає стягненню борг в сумі 4 800 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 70 грн. 22 коп. (Всього 4 870 грн. 22 коп.) У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити за необґрунтованістю. Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України на відповідача покладаються судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог у складі: 1 313 грн. 63 коп. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія»про стягнення 5 233 грн. 05 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глорія», м. Луганськ, вул. Карла Лібкнехта, б. 16 «А», ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 24188280, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1: борг у сумі 4 800 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 70 грн. 22 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 1 313 грн. 63 коп. Наказ видати позивачу. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 16.01.2012 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.01.2012.

СуддяЄ.Ю. Пономаренко